Нічка тиха, зорі світять,А мороз крепить;Циган сина до місяцяЛицем становить.«Отак, сину мій Романе!Отак, дурню, стійТа з пазухи вийми руки,До місяця грій!..»Стоїть бідне циганятко,Холод каменить,А старий пішов до хатиЛюдей туманить.Витуманив кусок сала,Хліба бохунець,Вийшов з хати та до сина -Син як камінець.«Ой місяцю! – циган каже.Жаль твої краси!Ти лиш світиш, а не грієш,Дармо хліб їси».
ЦИГАН НА ТОЛОЦІ
Вийшов циган на толоку,Косить, бідний, косить -А господар обідатиЦигана не просить,А дав чарки понюхати,Хліба закуситиТа й знов таки заставляєЦигана косити.І скривився циганюга,Косить, бідний, косить,А господар полуднатиЦигана не просить.А знов чарки понюхати,Хліба закуситиТа й знов таки заставляєЦигана косити.Ізнемігся бідний циган,Косить і не косить,Аж під вечір пан господарВечеряти просить.Просить його до світлиці,Садить на посаді,Наливає чарку, другу…Такий циган радий!..От подали сироватку,Циган уплітає,Аж тут кума вареникиЗ печі висуває.Кинув циган сироватку,До другого взявся.Лигав-лигав вареники,Аж розперезався.Далі годі! Сидить циган,Тільки поглядає,Аж тут кума поросяткоЗ печі висуває.Гекнув циган - та й із хати,Не хоче і ждати:«Вміли, - каже, - наварити -Не вміли подати!»
ЦИГАНСЬКИЙ КІНЬ
Вивів циган на ярмарокКоня продавати…Посходились ярмаркові,Стали оглядати…Оглядають - кінь, як сокіл,І ганчі не має!А сам циган кругом ходитьТа все примовляє:«Що конина, то конина!..А щоб язик мала,То вона б вам, люди добрі,Всю правду сказала!»Купив якийсь ту конину,Дома оглядає!..Аж конина його справдіЯзика не має…
СПАСИБІ
Сидить циган на городіТемненької ночки,До блискавки вибираєЧужі огірочки.Та все собі промовляє:«Блисни, боже, блисни!»А господар його ззадуЯк вилами свисне!..«А сто бісів в твого батькаТа у твої груди,Розкрадати мою працю!..А що тепер буде?..»«Ой батечку, голубчику,Чиніте, що знайте,Тільки прошу вас, панотче,За пліт не кидайте!»«Оже ж кину!»- «Бійтесь бога!..»«Кину, бісів сину!»Підняв цигана на рукиТа й через пліт кинув.Тоді циган підійнявсяТа як зарегоче:«Мені того й бракувало…Спасибі, панотче!»
ЩО ДО КОГО
«Хто йде їсти?» - пан питає.«Я йду!» - циган каже.«Хто йде жати?» - пан питає.«То громада скаже!»
ЦИГАНСЬКИЙ ПОХОРОН
У цигана вмерла мати,Нічого діяти!..Іде циган до батюшки,Просить поховати.«А як хочеш поховати?Може, по-циганськи?»«Ні, батюшка, прошу такиВже по-християнськи!»«Та то буде рублів десятьТебе коштувати!»«О, нічого то, панотче!В нас дорожча мати!»Поховав піп циганиху,За гроші питає…Аж тут йому сороківкуЦиган витягає.«Сороківку? – піп питає. – А то ж твоя мати!А ти ж за ню рублів десятьОбіцявся дати!»«Рублів десять!.. – циган каже.За трупа гнилого!..Та вона не варта булаІ живою того!..»
Кричить баба, репетує,Пукає в вікно,А москаль припав до плоту,Тягне полотно.Стягнув собі. «Прощай, бабка!Злом не поминай!»Стара баба у погоню:«Служба, почекай!»Москалеві то й байдуже,Баба вже й клене:«Нехай тебе, препоганий,Куля не мине!»«Пусть себе, - москаль говорить,Баба паареть,Вить добраво чаловекаПуля не вазьметь…»«Та богдай же тебе господьЩастям обминув,Богдай же ти, препоганий,Дзвона не почув!»«Что мне, бабка, тваи звоны,Эка не видал?..Кабы я лишь ва паходеБарабан слыхал!»«Богдай же ти світа-сонцяБільше не видав!Богдай же ти зозуленькиБільше не чував!..»«Что мне слушать, как зазуляВашая поеть,Меня в матушке РассеиЙ одуд закуеть!..»
ІКРА
Сидить москаль коло лави,Порох насипає.Аж підходить стара баба.«А що то?» - питає.«А что ж? Икра салдацкая,Став москаль брехати. – Вить с энтаво у нас, бабка,Выходют салдаты!..»«Почекай же, бісів сину, -Стара собі каже, -В мене живо ікра вашаУ печі поляже!»І йно лихе москалинуЗ хати одвинуло,Баба порох та до печі -Печі як не було!..«Чи ж не диво з москалями, -Баба промовляє,-І в ікрі ще москалина,А що виробляє?!»
«ВАРЕНИКИ-ВАРЕНИКИ!»
Сидить москаль на прилавку,Прищурює очі…Так і знати: москалинаВареників хоче.Хоче бідний вареників,То й ніщо питати!Та тільки їх по-нашомуНе вміє назвати.«Хазяюшка, галубушка! – Став він говорити. – Свари-ка мне вот энтаво!..»«Та чого зварити?..»«Да энтаво… как, бишь, евоУ вас называют?..Вот, что, знаешь… берут тесто,Сыром накладают…»«Та бог його святий знає,Що вам, служба, гоже!..Тісто сиром накладають…То галушки, може?..»«Не галушки, не галушки,Я галушки знаю…Свари-ка мне, галубушка…Все, бишь, забываю…Уж с глаз долой, так с памяти!..Вот энтакой бес-то!..Да знаешь ли, энтак сыр-то,А на сыре тесто!..»«Та бог його святий знаєІ добрії люди!..Сир у тісті?.. Хіба, може,Чи не пиріг буде?»«Да не пирог, голубушка…Экая досада!..Да знаешь ли, туда маслаДа сметаны надо!..»А вона-то добре знає,Чого москаль хоче…Та чекає барабана,Заким затуркоче.Як почула барабана…Слава тобі, боже!Та й говорить москалеві:«Вареників, може?..»Аж підскочив москалина…Та ніколи ждати.«Вареники-вареники!»Та й пішов із хати.
ДОЧКА - СИН
Пан то хоче сина мати,Не спить цілі ночки,Але пані, як на збитки,Вповиває дочки.Що півроку, то й повненька,Що рік, то й дитина…Отак-отак рада б хлопця,А вийде дівчина…П'ятеро вповила пані,Ще надію має;Але дідич за границюЗ горя виїжджає.І говорить своїй пані:«Я хрестом клянуся,Тільки ще буде не хлопець -Я вже не вернуся».Сів на бричку та й поїхав,Півроку минає…Але пані, як на теє ж,Дочку вповиває.Зажурилась, світ немилий,І жити не хоче…«Не побачу, - каже, - більшеСвого пана в очі».Аж приходить якось Мошко,Паню оглядає.«Чи ви, пані, нездорова?» -Дідичку питає.Та і каже своє лихо.«Не журіться, пані,Та лиш мені, - каже, -дайтеКоня, що на стані,А я вже вам пана верну…»Та йому даруєЇде Мошко за границюІ в пейси не дує.Найшов пана, поклонився…«А що?» - пан питає.«А що ж, пане? Дав бог сина!»Мошко відвічає.Дає дідич сто червонихЖидюкові тому.Казав коні заложити,Рушав додому.Приїжджає, привітався.«Де моя дитина»Бере її, розкриває…Аж воно - дівчина!«Ах ти ж, шельмо, псяча віро,Казав - сина маю.Та я тебе обезвічу,Живцем закопаю!..»«Стійте, пане, їдно слово!-Мошко промовляє -Ви дивитесь, що дитинаЩе того не має,Але я дам пейси втяти -Свідок пан і люди,Як через шістнадцять років,І той там не буде!..»Розсміявся пан із лиха.«Що, - каже, - діяти?Коли сина не дождуся,Треба зятя ждати…»
15 апреля
ЗАПОРОЖЦІ У КОРОЛЯ
Приїхали запорожці,Короля вітають,Король просить їх сідати,Козаки сідають.Сидять собі. В них жупаниВсе кармазинові,І самі такі храбренні,Вуса прездорові.Задивились на ті вусаЛяхи-мосціпани.«Що б їм, - кажуть, - дати їсти?Даймо їм сметани!»Поставили їм сметани,Їсти припрошають,Але наші запорожціРазом відмовляють:«Славная у вас сметана…Тілько вибачайте,А перше нам, запорожцям,Щільник меду дайте!»Дали й меду запорожцям…Вони як поїли,Так ті вуса прездоровіВгору й завертіли.Тоді й кажуть королеві:«А що, ясний пане!Нехай тепер запорожцямПодають сметани!»
ПАН І ІВАН В ДОРОЗІ
Ізійшлися пан з Іваном,По світі мандрують…Разом їдять, розмовляють.Разом і ночують…На кождому через плечіВисить по торбині…Лиш пан таки у чемерці,Іван - у свитині…Ідуть вони дорогою,Стали ночувати,Аж пан собі задумуєХлопа ошукати…Та й говорить до Івана:«Знаєш, що, Іване?Годилося б попоїсти!..»«То що ж? Їжмо, пане!..»«Але знаєш, що, Іване?Починаймо з твої!Як твоя буде порожня,То тогді до мої!»«Добре, пане!» - Іван каже,Зняв свою торбину,На травиці зеленіїПостелив свитину…Попоїли таки добре;Комара здушили…Рано встали, до сніданняТорбину кінчили.Прийшов вечір. Знов у поліСтали ночувати.Вже панові оце б торбуТреба починати.Але пан собі ні слова…На землі лягає,Кладе торбу під голови,Хлопа замовляє:«Що би ти робив, Іване,-Пан зачав питати,-Якби тобі довелосяТаке поле мати?..»«А що ж, пане, я орав би,Хлібом засівав биТа ходив [би] до Адесу,Сіль і гроші мав би…»«А що я - не так зробив би, -Пан почав казати.-Я б казав би на сім поліМісто збудувати…Там би в мене стояв палац,Там підряд крамниці,Там перекупки з булками,А тут дві різниці…Отогді приходь, Іване,В мене балувати!..»«Ет, спасибі, - Іван каже, -Лучче будем спати!..»Незабаром коло панаСтав Іван хропіти,Незабаром коло негоСтав і пан сопіти…Тілько що пан заснув добре,Іван підійнявсяТа до панської торбиниЯк сам присотався…То і курку, і печеню,І кавалок кишки -Все, що було у торбині,Стеребив до кришки.Пробудився пан раненько.Пропаща година!Хоче їсти, сіромаха,Та пуста торбина…Розбуджує він ІванаТа й його питає.А Іван стиснув плечимаТа й одповідає:«А що ж, пане, таж ви вчераМісто будували:Тут стояло дві різниці,Там булки стояли!..А по місті, звісне діло,Собаки ходили!..То вони ж то вашу торбу,Певне, стеребили?»Посвистав пан по торбині,Нічого діяти!..«Вставай, - каже, - вже, Іване!Підем мандрувати…»Пішли вони, ідуть степом,Тяженько зморились…Аж насилу перед вечірДо села прибились.Ідуть вони в коловорот,Аж блукає гуска…Іван гуску - та в торбину -Є вже і закуска!..Бракувало тілько хатиПереночувати…Але вони завернулиДо пустої хати…Прийшли собі, відпочили,Гуску спорядили…Спорядили, як годиться,У піч посадили…Аж пан знову замишляєХлопа ошукати…Та й говорить: «Що ж, Іване!Ми лягаймо спати!Та кому із нас приснитьсяКращая закуска,То вже ціла тому взавтраДостанеться гуска!…»«Та як спати, то і спатиНічого діяти!»Постелив Іван свитинуТа й лягає спати…Серед-ночі захропів пан,Іван пробудився,Із’їв собі цілу гускуТа й знов положився.Рано будить пан ІванаТа давай казати,Як то бог його до себеПросив балувати,Та якії там потравиЙому подавали,Та як його всі святіїЇсти припрошали…«Ані слова! – Іван каже.-Ваша правда, пане!Я сам бачив, як ви їлиЯкісь марципани…Та дивлюсь, що не голодні,Маєте закуску,Та й сів собі коло печіТа й стеребив гуску!..»«Чи ж то правда? – пан питає,Всю із’їв, Іване?»«Та аби я так здоров був,Як всю із’їв, пане!..»Димом здимів пан голодний,А Іван озвався:Хтів когось пан ошукатиТа й сам ошукався!..»