на главную - закладки

Чтение онлайн

КНИГИ

switch

АВТОРЫ

ЖАНРЫ

Деловая литература

Детективы

Детские

Документальная литература

Дом и Семья

Драматургия

Жанр не определен

Компьютеры и Интернет

Любовные романы

Научно-образовательная

Поэзия

Приключения

Проза

Прочее

Религия и эзотерика

Справочная литература

Старинная литература

Техника

Фантастика

Фольклор

Юмор

Приказки
на обложку

Руданський Степан Васильевич
Шрифт:

ЩО КОМУ ГОДИТЬСЯ

«Jak wy, chlo­pie, te­go po­pa Calujecie w re­ke? Ja bym jego nie ca­lo­wal, Zeb bra­li na me­ke, Juz bym wo­lal psa ca­lo­wac!» [1] Мужик злиться, злиться: «Та так,- ка­же,- яс­ний па­не, Що ко­му го­диться!»

ПЕРЕКУСІТЬ, ПАНЕ!

1

– Як ви, хло­пе, то­го по­па

Цілуєте в ру­ку?

Я б йо­го не цілу­вав,

Щоб бра­ли на му­ки.

Вже б волів пса цілу­ва­ти!

Обсунулась ста­ра греб­ля, Місток по­хи­лив­ся, Спала річка не­ве­лич­ка, Млинок за­ва­лив­ся. На камінні кілька хлопців Черепками грає, Аж сту­пою че­рез греб­лю Панок проїжджає. «Помагайбіг,- ка­же,- хлопці!» «Помагайбіг, па­не!» «А що, у вас мли­нок ме­ле?» «Таже ме­ле, па­не!» «А гов­на змо­ло­ти мож­на!» «Перекусіть, па­не! Як су­хеє во­но тілько, То зме­леться, па­не!»

ОЙ ПИТОНЬКИ-ПИТОНЬКИ

Лежить дідич на пос­телі, Як ба­ри­ло, гру­бий… Його ло­кай су­хо­ща­вий Заснув ко­ло гру­би… Заснув ло­кай ко­ло гру­би, Води не на­пив­ся… Як захтілось йо­му пи­ти - Бідний про­бу­див­ся… «Ой пи­тоньки,ой пи­тоньки» - Зачав про­мов­ля­ти, Та лінується пся­юха За во­дою вста­ти… Аж тут дідич із пос­телі: «Роdaj wody, Janie» [2] Локай рап­том ісхва­тив­ся «Зараз, - ка­же, - па­не!..» Дає па­ну во­ди склян­ку: «Проше, яс­ний па­не!..» «То dlа сіеbіе! [3]– пан го­во­рить,- Napij sie gal­ga­nie»! [4]

2

– Подай води, Джені (польськ.)

3

– То для себе (польськ.)

4

– Випий галгані (польськ.)

ПІП НА ПУЩІ

Начитався піп удо­вий, Як святії жи­ли, Як то во­ни по пус­ти­нях Господа мо­ли­ли… Та й за­ду­мав і сам, грішний, З світом поп­ро­ща­тись, Зайти ку­ди межі пущі Та й собі спа­са­тись. І зібрав усю гро­ма­ду, З нею розп­рос­тив­ся; Взяв з со­бою мо­ли­тов­ник, В пу­щу відда­лив­ся… Але де йо­му до пущі! Привик до ков­бас­ки, До ча­роч­ки горілоч­ки, До бор­щу та каш­ки… Привик собі як ча­са­ми То й де­чо­го вжи­ти… Та де йо­му се­ред пущі Корінцями жи­ти! Пробув в пущі одні сут­ки; Ба щось не пря­деться… Пробув другі піп удо­вий - Ба вже й нит­ка рветься… Взяв доб­родій мо­ли­тов­ник, Назад по­вер­тає. «А що ж то ви не на пущі?» - Громада пи­тає. «Не пи­тай­те, добрі лю­ди!
– Став піп го­во­ри­ти.
– Не з та­ки­ми жи­во­та­ми Серед пущі жи­ти!..»

СПОВІДЬ

Хто не знає, що по­пи все Звикли на дур­ни­цю! Сповідав раз їден по­пик Грішну мо­ло­ди­цю… Молодиця мо­ло­дая, Тлуста, урод­ли­ва; Груди білі - як зба­ня­та; Сама чор­ноб­ри­ва. Піп нак­рив ї пат­рахілем, Ніби сповідає, А сам ма­ло не при­лип­не, Її про­мов­ляє: «Чи не мож­на, мо­ло­дич­ко, В те­бе по­жи­ви­тись? Буду за тя гос­по­деві День і ніч мо­ли­тись. Я ще здав­на те­бе люб­лю!..» - Піп її тур­ко­че… Молодиця й собі ка­же: «А я вас, па­нот­че!» Дзвонять дзво­ни на «Дос­той­но», Дзвонять - і по всьому. Йде чор­ня­ва мо­ло­ди­ця Із церк­ви до­до­му. Тілько двері відхи­ли­ла - Чоловік оз­вав­ся: «Чого те­бе на сповіді Батюшка пи­тав­ся?» «Ет! Чо­го він не пи­тав­ся! Чи все спам’ятаю?.. Хотів му­ки на прос­ку­ри, Питав, чи не маю». «Ні, пся­юхо!.. Не до шми­ги! Не му­ки він хо­че! Чув я доб­ре, як ка­за­ла-сь: «А я вас, па­нот­че!» Стережися, ко­ли хо­чеш!.. А то як по­чую, То й тобі му­ки на­ме­лю, Й йо­му на­пет­люю!»

17 ап­ре­ля

СХОВАЛАСЬ

По ор­дані, [5] як зви­чай­не У лю­дей бу­ває, Ходить ба­тюш­ка з кро­пи­лом Хати ок­роп­ляє. І, зви­чай­не, як ба­тюш­ка, - Чого ж тут бо­ятись? Але од­на мо­ло­ди­ця - Ні, та­ки хо­ва­тись… Ставить діти на припічку, Каже їм ка­за­ти, Що ма­тері не­ма вдо­ма, На яр­мар­ку ма­ти. Сама жи­во під пос­те­лю, Ноги підги­нає. Аж при­хо­дить і ба­тюш­ка, «В Ор­дані» співає. І співає, ок­роп­ляє Образи й по­ро­ги, Далі сте­лю і пос­те­лю - Та й заг­ля­нув но­ги. По «Ордані» дає дітям Хреста цілу­ва­ти Та й пи­тає, мов не знає: «А де ж ва­ша ма­ти!» «Пішла ма­ти на яр­ма­рок! Нема вдо­ма ма­ми!..» - Запищали малі діти Різно го­ло­са­ми. «То скажіть же своїй мамі, - Й по­ка­зав ру­кою, - Нехай бе­ре на яр­ма­рок І но­ги з со­бою».

5

– після цер­ков­но­го свя­та во­дох­ре­ща (богоявлення, Йор­да­на, яке відзна­чається 19 січня).

ПІП НА ЯРМАРКУ

Шиє собі по яр­мар­ку Молодчина жва­вий, Підглядає, що в ба­тюш­ки Гроші у ха­ляві. Та і гроші ж то хо­роші - Самії ду­ка­ти. «Будь що бу­де, - про­мов­ляє, - А тре­ба діста­ти…» Сюда-туда по­вер­нув­ся - Вже й ви­ду­мав шту­ку, Підступає до ба­тюш­ки - Цмок йо­го у ру­ку. «Батюшечко,- став ка­за­ти,- Вчиніть мою во­лю!.. Потрудіться на ча­со­чок До кра­му зо мною. Я - най бо­гу не­ви­мов­но - Ризи ви­би­раю, Та сам ба­чу, що ні міри, Ні пут­тя не знаю…» Пішов ба­тюш­ка до кра­му, Ризи ви­би­рає; Вибрав самі що­най­кращі, На се­бе вби­рає. А той присів ко­ло нього, Ніби поп­рав­ляє, А тут тілько від ка­лит­ки Ремінці зби­рає. Шарп ка­лит­ку - та у но­ги… Піп до нього хо­че, А ку­пець йо­го за ри­зи: «Пагади, па­нот­че!» Заким отець по­вер­нув­ся, З се­бе ри­зи ски­нув - Молодчина з йо­го грішми Десь, як вітер, зги­нув.

ЧОРТ

Приглянувся ксьондз-доб­родій До чу­жої жінки. Що день бо­жий по­си­лає Фіги та род­зин­ки… Посилає, все пи­тає, Коли зго­да бу­де. Коли її чо­ловіка Удома не бу­де… Але жінка не [з] тих жінок: Подарунки бра­ла, А ксьондзові усе-та­ки Слова не да­ва­ла… Далі ви­дить - тре­ба да­ти, Нічого ро­би­ти! Тілько собі за­миш­ляє Ксьондза підго­ли­ти… Каже му­жу. Муж нав­мис­не Зрання виїжджає, А во­на тут пов­ну скри­ню Сажі на­си­пає… Насипала, за­чи­ни­ла, В печі роз­па­ли­ла Та ніби­то на ве­че­рю Ксьондза зап­ро­си­ла, Ксьондз при­хо­дить, габіт з се­бе!.. Жарти по­чи­нає… Помаленьку-помаленьку - Ба вже й обіймає… Помаленьку-помаленьку - Ба вже і за діло… Аж тут рап­том ко­ло ха­ти Щось за­гур­котіло!.. «Ах, не­щас­тя!
– жінка ка­же,- Кінець мо­го віка! Чи ж не ли­хе при­та­щи­ло Мого чо­ловіка! Іскидайте жи­во шмат­тя, Голі роз­би­рай­тесь, Та от скри­ня ко­ло ла­ви, У скри­ню хо­вай­тесь!..» Ксьондз ски­дає, й по­ма­гав Сама гос­по­ди­ня, І в ми­нуті з го­лим ксьондзом Зачинилась скри­ня. Входить в ха­ту і гос­по­дар, Нібито не знає; Стелиться собі на скрині Та й спа­ти ля­гає… Лежить собі на тій скрині Та й по­чав ка­за­ти: «А що, жінко, завт­ра, - ка­же, - Тра скри­ню про­да­ти. Коло нас тут не­да­ле­ко Торговиця бу­де. Повезу її до ли­ха, Може, куп­лять лю­ди!» «Нащо тобі про­да­ва­ти?
– Каже мо­ло­ди­ця.- Нехай собі бу­де вдо­ма, Може, при­го­диться!» «Пригодиться-пригодиться… А знаєш мов­ча­ти? Та ж не твоя, моя скри­ня! Я хо­чу про­да­ти!» І обоє гос­по­дарі Разом за­мов­ча­ли; Замовчали, по­ми­ри­лись Та й по­за­си­па­ли… Устав ра­но пан гос­по­дар, Коні зап­ря­гає, Вивалює на віз скри­ню, Коні по­га­няє. Їде собі на яр­ма­рок Скриню про­да­ва­ти… Але їде й пан з жо­ною До костьолу, зна­ти… Оглядає та й пи­тає: «Що ве­зеш, Іва­не?» «Везу скри­ню, - Іван ка­же, - В скрині чор­та, па­не!» А тут пані обер­ну­лась Та й па­нові ка­же: «Рорros, dusz­ko, te­go chlo­ра, Niechaj on po­ka­ze» [6] «А який то чорт у те­бе? Покажи, Іва­не!» «Дайте хіба рублів ко­пу, То по­ка­жу, па­не!» Вилічив пан йо­му гроші, Іван ізлізає, Кладе гроші у ки­ше­ню, Скриню відми­кає. Як вис­ко­чить ксьондз із сажі!. Боже, твоя во­ле! Світу бо­жо­го не ба­чить, Біжить че­рез по­ле!.. А тут пані у до­лоні: «Аch, mo­je ser­dusz­ко! Рораtrzaj sie, po­patr­zaj sіe! Jeszcze j sa­mi­ec, dusz­ко!» [7]

6

– Попроси, го­лу­бе, цього хло­па,

Хай по­ка­же! (польськ.)

7

– Ой, моє сер­денько!..

Подивися-подивися!

Ще й са­мець, го­лу­бе!.. (польськ.)

ЩО КОГО БОЛИТЬ

Плачуть діти ко­ло тіла! «Мати ж на­ша, ма­ти! А хто ж те­пер нас без те­бе Буде го­ду­ва­ти? Хто нас бу­де го­лу­би­ти, Доглядати вдо­ма?» Мужик стоїть, підіпер­ся, Хлипає, сіро­ма!.. «З ким же тат­ко бу­дуть спа­ти?..» Він аж по­хи­лив­ся: «Але ж, але ж, мої дітки!..» - І слізьми за­лив­ся…

ТОЙ, ЩО НАД НАМИ

Стоїть ко­зак ко­ло груші Дівку підмов­ляє. А дівчи­на, як ка­ли­на, Полум’ям па­лає. Зчервоніло пов­не лич­ко, Відскочили гру­ди… Отак да­ла б, та боїться, Що то послі бу­де. «А що, - ка­же, - як я бу­ду Дитиноньку ма­ти? Хто при­гор­не си­ро­ти­ну, Буде дог­ля­да­ти?» Козак жва­во обіймає Дівчину ру­ка­ми. «Не жу­рись, дівчи­но, - ка­же, - А той, що над на­ми!..» А із груші ста­рий батько: «О бісо­ва ма­ти!.. То ви бу­де­те ро­би­ти, А я го­ду­ва­ти?!» Як по­чу­ли мо­ло­дя­та - Та від батька в но­ги: Дівча в ха­ту з пе­ре­ля­ку, Козак - за по­ро­ги…

18 ап­ре­ля

САМА УЧИТЬ

Біжить дівка; в ру­ках кур­ка, Сито під пах­вою. Аж ди­виться - спо­чи­ває Козак під вер­бою. Розпалилася дівчи­на, Гвалтом чо­гось хо­че: То підійде, то заг­ля­не Козакові в очі. То пус­титься утіка­ти, То знов підсту­пає. «Та чо­го ж ти утікаєш?» - Козак про­мов­ляє, «Який змис­ний!.. Утікаєш!.. Еге!.. Не втіка­ти?! Я вже ба­чу, що ти хо­чеш! Бодай не ка­за­ти!..» «Та дур­на ти! Втек­ла б кур­ка! Як тут що зро­би­ти?» «Який змис­ний!.. Втек­ла б кур­ка?! А си­том нак­ри­ти!..» Не знав ко­зак, що ро­би­ти, - Сама на­учає… Козак жи­во ви­дер кур­ку, Ситом нак­ри­ває. Кладе дівку під вер­бою, Зміряв, як го­диться… Пішла дівка до­ро­гою - І не нах­ва­литься…
1234567891011-15
Поделиться с друзьями:
© 2024 xBook

Почта для связи: xbook.shoplift810@passfwd.com