Чтение онлайн

— Ні-і-і, ну це повна лажа… Слухай, дівчино, давай трохи жвавіше. Наші глядачі не хочуть дивитися на мамашу у відчаї, вони хочуть бачити сексі-тьолку. Можеш бути сексі-тьолкою?

Той, що в береті, націлився на неї своєю мобілкою й зачепився поглядом за груди, які були надто очевидним підтвердженням явища гравітації. І Ядзя відразу зрозуміла, що він узагалі позбавляє її права на існування. Вона не вписувалася в його уявлення. Вона більше нагадувала білу мишку з п’яних галюцинацій. І тоді її з голови до п’ят сповнив упертий бойовий дух. У ній зростала якась внутрішня незгода з такою бездушною оцінкою. Нема чого розглядати її, немов якусь річ, як товар, позбавлений будь-яких почуттів, власної гідності, права на власне шаленство. Якщо вже осоромитися, то принаймні не поступитися принципами!

— А тепер… — рішуче промовила вона, дивлячись хлопцеві просто в очі. — А тепер я буду ще жахливіша і… танцюватиму.

— О-о-о… — пожвавішала хореограф.

І вже зовсім забувши про гальма, Ядзя ушкварила вогнистий, жахливо-неймовірний танець, виспівуючи на повну горлянку «This Will Be» Наталі Коул. Вона інтуїтивно відчувала, що її внутрішня система самоконтролю відмовила, проте в цій пісні крилася якась незбагненна енергія й щоразу, коли вона звучала, то Ядзя втрачала контакт із реальністю. Так сталося й цього разу. Її виснажене стресами тіло рвонуло в танець, порушуючи всі фізичні закони, а накопичене за останні дні напруження вибухнуло, як новорічна петарда. Вона почула себе легкою й усередині настільки очищеною від шлаків, що наприкінці обдарувала комісію напівбожевільною усмішкою. З рота стирчало волосся з рештками рудої фарби на кінчиках, під час танцювального екстазу воно вивільнилося від гумки й тепер пасма стирчали в різні боки. На жаль, її ентузіазму ніхто не поділяв. Усі сиділи як запаморочені, ніби їх обухом гепнули.

«От чорт, я таки перестаралася», — подумала Ядзя.

Продовження цієї ідіотської сцени не очікувалося, тож Ядзя швиденько позбирала свої лахи і, ніби ще не досить осоромилася, дурнувато вклонилася на прощання. Упевнена, що вона повністю скомпрометувала себе, Ядзя кулею вилетіла зі студії.

— Це повний капець! — Хлопець у береті закурив цигарку. — Вона абсолютно безнадійна!

— Саме тому ми мусимо її взяти, — підвів підсумок окулярник і вибіг за нею.

Він упіймав Ядзю останньої миті, втиснувши ногу між двері ліфта, що саме зачинялися.

— Я режисер, ви повинні бути в програмі. Ви така… непередбачувана.

Ядзя слухала його, дивилася в палаючі очі й роздумувала, хто тут з них справді ненормальний. Чувак тішився, як патологоанатом, на столі якого опинився ще теплий небіжчик. Треба було швидко прийняти рішення, чи хоче вона, аби її нутрощі виставили на телебаченні. Щоб могти сказати глядачам: «От, будь ласка, це моя печінка, оце — стравохід, беріть його всі та їжте».

— Нічого не вийде, я не дозволю нікому порпатися в моїх бебехах. Пішли ви всі.

Окулярник ламав голову, як її зупинити. Бо ж ніхто нормальний не відмовляється від такої пропозиції, люди ладні одне одного вбити, щоб їх на мить показали по телебаченню. Але ця баба точно була прибацана. А йому, втомленому роками одноманітної роботи, обов’язком створення одного й того самого формату, якраз потрібні були такі навіжені. Він безпорадно дивився, як тепер одна з них вислизає йому з рук.

Дорогою зі школи Густав зайшов на базарчик, де торгували українці.

— Що ти хотів купити, хлопчику, га? — запитався продавець.

Едзьо попрохав його, аби він купив машинку для вишень, маленький хитромудрий пристрій для вибирання кісточок, завдяки якому робота посувалася швидше. Вони вже тиждень, як увихалися на дачі коло варення. Дерева, що їх Едвард старанно доглядав, вродили на диво. Тож протягом якогось часу старий і малий сиділи над відрами вишень і в перервах між формуванням Гуцевих м’язів віддавалися тихому, монотонному мистецтву витягання кісточок.

Досить швидко виявилося, що це заняття підходить обом більше, аніж виснажливі вправи, що мали підтягнути хирляву статуру восьмилітнього хлопця. Неквапний Гуцьо просто не встигав за швидкими боксерськими фінтами, динамічним обміном хуками, лівими простими, свінгами й необхідністю тримати захист. Що стосується Едварда, він теж волів менш утомливі заняття. У його віці тиск стрибав, а серце постійно зривалося в галоп, у результаті чого старий комуніст Едзьо викликав священика для останнього причастя. Жодного разу, коли життя опинялося під загрозою, він не міг примусити себе викликати «швидку». Від самої думки про те, що решту сил доведеться призначити на словесну баталію з диспетчеркою, його вуса сумно опадали. Окрім того, хвороблива несміливість, його споконвічна біда, що перекреслювала шлях до кар’єри, навіть зараз, на пенсії, не дозволяла боротися за свої права. Тому він мовчки страждав, мовчки програвав, мовчки, потаємно нещасливо кохав, не сподіваючись на взаємні почуття. Проте зараз йому полегшало, бо вечорами він сидів із дивакуватим, мовчазним хлопчаком, і попри те, що часом його чорти брали, бо малий був таки добряче мішком ударений, це все ж був її син. Її.

Густав звик до цих щоденних відвідин. Полюбив Едварда за те, що старий не розбалакував багато та й від нього не вимагав, аби Гуцьо сповнював помешкання безугавним тріскотінням. Полюбив сірникові забавки літнього дивака й спільне приготування із фруктів смачнющих джемів, про які він досі лише читав у «Дітях з Бюллербю». Щоправда, від цього руки ставали криваво-червоними, зате принаймні, не доводилося марно стирчати в себе нагорі. Його мати майже весь час спала. Коли Гуцьо виходив уранці до школи й коли повертався звідти, його зустрічала така сама пронизлива тиша, від якої завмирало серце. Він боявся її, бо коли мама стільки спала, то завжди була нещасливою. А коли вона була нещасливою, світ більше не здавався безпечним.

Ядзя й Гуцьо примчали на шкільний стадіон буквально в останній момент. Перш ніж дістатися місця, вони вже встигли забрьохатися по кісточки в грязюці. Холодна жовтнева субота виявилася навдивовижу сонячною. Уранці, щойно розплющивши заспані очі, обоє радісно привітали цей факт, тим більше, що перед тим лило цілий тиждень. Але зараз земля віддавала світові те, чого вже не здолала випити. Скрізь було повно калюж. А це означало, що Матч батьків розігруватиметься в складних умовах і радше нагадуватиме боротьбу в грязюці, ніж сімейну розвагу.

Коли Гуцьо повідомив новину, що в школі відбудеться футбольний матч між командами татусів других класів, Ядзя вирішила попросити когось зі знайомих, щоби той поганяв трохи м’яча задля шляхетної мети. Тоді вона ще спала спокійно. Проте невдовзі виявилося, що кандидати на ймовірного татка відпали один за одним, і в Ядзі болісно тьохнуло серце. Улин чоловік їхав на конференцію, а в Сари саме не було під рукою жодного приятеля-шамана. Що стосується біологічного винуватця появи Гуця на світ, то він залишився в настільки далекому минулому, що Ядзі навіть на думку не спало його пошукати. І коли в неї почався звичний мандраж, вона стала перед дзеркалом, голосно переконуючи себе в тому, що зараз залишилося лише декілька сфер, де чоловіки справді необхідні. В усіх інших місцях їх можна успішно замінити. Вона глибоко перевела подих і сповістила засмученому Гуцеві, що особисто з’явиться на стадіоні. Бо що їй, власне кажучи, було потрібно? Тільки спортивний костюм, зручні кросівки й трохи часу, щоб відновити форму. Замість чалапати сходами, вона тепер жваво вбігатиме з покупками на своє горищечко!

Першого дня вона мало не заслабла вже на півдорозі. Її ентузіазм миттєво вичах, проте Ядзя вирішила, що зовсім не обов’язково ставати в цьому матчі королевою нападу. Достатньо трохи побігати по траві, викликати маленький переполох і загальне гарне враження, і якось воно буде. Ядзя ніколи не була фанаткою футболу, а те, що показували час від часу по телевізору, справді не виглядало складним. Найважливіше орієнтуватися, котрі ворота наші, та якомога частіше падати зі стражденним виразом обличчя. Проте з огляду на стан поля, Ядзя вирішила звести кількість падінь до мінімуму.