Чтение онлайн

До того ж Ядзя переважала габаритами, і Ципріянові було непереливки. Він сам панічно трусився над своєю фігурою, бо в професії танцюриста будь-яка складочка жиру означає кінець. І на тобі маєш, зараз йому доводилося піднімати й романтично крутити самицею, яка була приблизно кілограмів на десять важчою за нього. Якось спробував, і все закінчилося тим, що обоє гепнулися на підлогу. Окрім того… вони взагалі не пасували одне до одного. Протягом останніх двох тижнів каторжних репетицій їм не вдалося сексапільно притулитися плечима чи стегнами. Талія не на місці, дупа занадто низько, цицьки завеликі. Христе-Боже, такими ціцеронами можна було б обдарувати цілу команду волейболісток. От і обійми таку, коли її груди не досить, що свердлять йому шлунок, то ще й відділяють від партнерки ледь не на півметра, ну чисто якась барикада довбана!

А цей її синок… Таке дитя навіть у цирку не побачиш. Коли малий прилазив разом з матусею, уважай, що репетиції кінець. Ніби й не робив нічого, сідав собі тихенько в куточку, але так якось лупав очима спідлоба, що Ципріян відразу вибивався з ритму. І жодного разу навіть не посміхнувся! Колись приніс пошарпану книжечку і, страшенно задоволений собою, сповістив, що приготував Ципріянові несподіванку. Після чого ні сіло, ні впало, продекламував:

Ципріян тоді остовпів. Звісно, нічого не втямив, натомість ще раз переконався, що обоє, мати й син, страждають від однакової таємничої душевної хвороби. Але найгіршим було те, що це прибембане щеня казало йому… казало… «пане Ціпо»!!!

Попри все Ципріян справді старався. Намагався не дивитися на гострі предмети в полі зору, зціплював зуби й подумки присягався ніколи не мати дітей. Забув навіть про ригачку в літаку. Врешті, вони з Ядзькою (блін, навіть ім’я в неї ненормальне) були командою й мали спільне завдання: пройти чимдалі. Саме через те він якось привів із собою на репетицію Верену, свою колишню партнерку, аби продемонструвати, як має виглядати справжнє танго. Колись це був один з його найулюбленіших танців (звісно, ніщо не могло зрівнятися із твістом, який ушкварили Ума Турман і Джон Траволта в «Кримінальному чтиві»). Стали в позицію, зціпили зуби аж скреготнуло, і почали. Ядзя демонстративно подивилася у вікно й витягнула з торбини котлету, котра залишилася з учорашнього обіду. Почала її меланхолійно пережовувати, час від часу глипаючи в бік танцюристів. Треба їм віддати належне, вони аж іскри викрешували на підлозі. Навіть Ципріян відчув у стегнах щось схоже на драйв. Злегенька відсапуючись, він зиркнув на Ядзю, упевнений, що та заніміла від захоплення. Вона справді не могла й слова вимовити. Але не від захвату, а тому, що рот був напханий котлетою! Проковтнула останній шматок, і її погляд став ще похмурішим. Ципріян оскаженів. Сто чортів! Не для того він кілька років лежав на самісінькому дні кошика з уживаними речами, чекаючи, що його витягне якась милосердна рука, аби тепер занапастити все до біса через якусь ненажерливу ідіотку!

— А ось тут у нас справжнє тобі диво. Чудо-чудесне, ням-ням. — Головний стиліст програми й утілення претензійності, Маурицій Тронт, побачивши Ядзю, мало не зазнав оргазму.

— Ходи-но сюди, дорогенька. — Витягнув її на середину і, склавши вуста дзьобиком, прицмокував і прицмокував, здавалося, без кінця. Водночас він із замилуванням погладжував свої майстерно підстрижені заокруглені бакенбарди.

— Перед вами, шановні, мрія будь-якого стиліста. Чому? — Він замовк і театрально глянув на зграйку ледь переляканих учасників програми.

Ядзя голосно проковтнула слину. Їй уже не раз довелося стати свідком дивакуватих учинків цього химерного мегаломана, який одним-єдиним словом міг увергнути людину в безодню розпачу. На жаль, цього разу він націлився на Ядзю, і вона відчувала, що від страху її литки взялися сиротами.

— Невже взагалі можна так виглядати? Ні-ні, не відповідайте, це було риторичне запитання. Ха-ха-ха! Що тут у нас? — Він грубо, швидким рухом підкотив Ядзину спідницю. — Неголені ноги, ну, без коментарів. Ідемо далі… Маленькі очі, волосся кольору мишачого посліду, брови пошарпані. Одним словом: село і люди. Неорана нива.

З кожним словом він розходився все більше, і Ядзя ладна була заприсягтися, що звук власного голосу в нього, як і в Гітлера, викликає ерекцію. Він вигинав своє неприродно гнучке тіло якоюсь карколомною дугою й подзенькував східними прибамбасами, що прикрашали всі його відкриті й приховані частини тіла.

— Я дивлюся, і що ж я бачу? — Маурицій утупив у Ядзю нищівний погляд.

— Е-е-е…

— Так от… нічого я не бачу! Бачу темноту, бачу посередність, бачу порожнечу. Тебе немає, жінко, ти сховалася в усьому цьому шматті. Укрилася, замаскувалася, а я хочу бачити, де в тебе талія! Які в тебе ноги? Чи ти часом не баба з яйцями? Словом, хто ти є?

— Не питай…, ні про що не питай — іронічно кинув хтось іззаду.

Маурицій спопелив поглядом присутніх і підсумував:

— Гляньте на мене. Хто я?

— …

— Мужик!

З усіх можливих відповідей ця була найменш очевидною, проте все, що виголошував стиліст Тронт, обговоренню не підлягало. Його завданням було цю дизайнерсько занехаяну банду якось цивілізувати, зробити з них людей, тобто ходячих ідолів моди, new-look і lifestyle. Найважче буде, певна річ, із Ядзею.

По-перше, вона не бажала співпрацювати, упираючись, що їй добре так, як є. Маурицій поставив собі за мету поздирати з неї ці сіро-бурі лахи й старанно, як терплячий скульптор, чий різець усуває зайвину, шматок за шматком, надати їй форму. Вона була затовста, це точно, але віддавши стільки років своєму фахові, одягаючи людей із журнальних обкладинок, різних редактрис і телезірок, Тронт збагнув, що кожен може виглядати добре. Проте це йому давалося нелегко, бо щоразу, коли він приминав у якоїсь панійки під жакетом поклади зайвого жиру, його кидало в дрож. На щастя, Маурицій був чудовим психологом і міг упоратися з будь-яким непокірним матеріалом. Його метод полягав у тому, що жертву слід було якомога відчутніше приголомшити, принизити її настільки, щоб потому вона покірливо погодилася на всі стилістичні тортури. Протягом кількох днів він із приємністю спостерігав, як Ядзя, котра спочатку хвицалася, чимраз більше байдужіла й слухняно брала участь у процесі створення з неї жінки. Із кожною черговою консультацією ставало краще й краще.

Якогось вечора в їхніх стосунках стався несподіваний, проте вирішальний злам. Ядзя сиділа з фарбою на волоссі, чекаючи своєї черги до манікюрниці, а Маурицій мав півгодинну перерву між черговими примірками. Можна було випити кави й нарешті закурити. Він зайшов до VIP-кімнати й побачив там свою найбільш проблемну «модель», яка із блискучою фольгою на голові дивилася на одному з каналів «Оскому». Фільм Майка Ніколса, знятий мало не тридцять років тому, був черговим шедевром в акторському доробку Меріл Стріп, яку Маурицій просто обожнював. Саме показували сцену, де Меріл назавжди покидає Джека Ніколсона, забирає дітей і йде, йде, і йде-е-е… злітною смугою аеродрому обличчям просто на камеру. Але як! Людоньки! Тулить до себе манюнє дитятко й несе його, неначе все своє нещасливе кохання, усю облуду й сльози цього світу. Самотня, зраджена Меріл та її прекрасне, харизматичне обличчя… Ну, і все було б чудово, якби не ця клята мелодія, яка невідь чому завжди так зворушувала Мауриція. Варто йому було почути «І believe in love», як у серці щось стискалося. Горло йому перехопило, він стояв, вдивляючись в екран, і за мить уловив якесь чудне схлипування, що долинало від Ядзиного крісла. Авжеж, вона ревла як корова. Наприкінці фільму вони вже ридали обоє, подаючи одне одному хусточки й мугикаючи «Coming around again» разом із Карлі Саймон. Саме тоді їх поєднала ниточка емоційної близькості. Ядзя стала більше довіряти Маурицію, а він зрозумів, що під безбарвною шкаралущею вона ховає тендітне, вразливе єство.

Крім Тронта тілесною оболонкою учасників опікувався спеціально запрошений перукар-стиліст із Женеви. Коли він з’явився в студії вперше, усі заціпеніли від жаху, бо для оточення цей пан становив ходячу антирекламу власних професійних здібностей. У нього була настільки непідходяща, погано підібрана зачіска, що це оголювало й підкреслювало всі недоліки його зовнішності. Зате така зачіска мала феноменальну перевагу: щоб її зробити, треба було надягти на голову горщика й підрізати кінчики на рівні з берегами. Потому достатньо було намазюкати гривку якимсь жиром, добряче її потермосити й ефект був приголомшливий.

Незважаючи на всі ці перешкоди, результат спільної праці колективу був чудовий.

З Ядзі вигулькнуло щось схоже на жінку. Коли вона прийшла на генеральну репетицію, Ципріян довше, ніж зазвичай, мурмотів слова привітання, сторожко поглядаючи на Ядзю, ніби за мить на її голові мала вискочити антена для зв'язку з інопланетянами. Бо Ядзя виглядала як позаземна істота.

Хоча до кінця уроків залишалося ще кілька хвилин, Гуцьо вже зібрав свої речі. Сів за партою біля самих дверей, щоб відразу після дзвінка помчати до гардеробу. Іноді, коли йому щастило, Гуцьо встигав одягнутися й вибігти зі школи, перш ніж Надя спустилася вниз. Проте набагато частіше вона лупцювала його відразу на порозі класу.