Чтение онлайн

— Ого-го, що там робиться, про це не скажу, але справжні дива. Щира правда.

Що ж, як казав Енді Вархол, кожному в його житті трапляються його п’ятнадцять хвилин слави, і вочевидь для Едзя цей момент саме настав.

Що стосується Ядзі, то її справжня слава була ще попереду. Животіючи досі на узбіччі магістралі життя, вона несподівано опинилася в самісінькому епіцентрі подій. Ядзя так нестерпно довго сиділа в життєвій ямі, що коли звідти їй вдалося вилізти, то це просто приголомшило її.

І хоча її рішення було цілком свідомим, усе навколо неї розвивалося занадто швидко й не в тому напрямку, як їй би хотілося. Вона опинилася в абсурдній безвихідній ситуації, зв’язана безглуздим контрактом, який усе їй забороняв і нічого не дозволяв натомість.

Перші дні були жахливими. Їй доводилося не лише робити гімнастичні вправи по кілька годин на день у черевиках на високих підборах, але й дозволяти безкарно обмацувати себе найтупішому і, на її думку, абсолютно несексуальному самцеві. Вона підхоплювалася рано-вранці й напівсонна мчала до студії, дорогою протираючі заспані очі й позбавляючись залишків сну. Про те, щоб поніжитися в ліжку й пожаліти себе, можна було лише помріяти. Вранішню депресію десь чорти злизали разом з безкінечними роздумами, що б його таке з’їсти на сніданок. Практично всюди Ядзю супроводжувала знімальна група, яка увічнювала її злети, падіння, поступи й відчай. Вона розуміла, що шоу такого штабу керуються власними законами, проте наодинці із собою залишалася виключно на унітазі. Хоча навіть там не була впевнена, що в зливному бачку не вмонтована яка-небудь хитромудра міні-камера. І все для того, щоб нагодувати кровожерних глядачів, показавши їм справжній, позбавлений будь-яких мистецьких прикрас, голий зад учасника. Якось вона запитала в оператора, якого дідька знімати, коли вона наклеює пластир на палець?

— Розумієш… — утаємничив він Ядзю притишеним голосом, — це в нас такий пульс дня.

«Та-а-ак, — подумала вона. — Сьогодні Пульс дня, за мить Мамографія місяця, і, нарешті, Кончина року».

Уже від першої репетиції Ядзя знала, що нічого із цього не вийде. З її сумнівним почуттям ритму, відсутністю сприйняття власного тіла й зневагою до всього шоу-бізнесу, Ядзя була останньою особою, яка б мала в поті чола готуватися до виступу у світлі прожекторів. І все-таки вона це робила. Як і решта учасників, що нагадували жертв вуличної облави.

У новій, остаточній версії шоу, брали участь п’ять пар, а гучний фінал передбачався через кілька тижнів. Цього разу партнерами професійних танцюристів були виключно аматори. Проте кожен з них справлявся із завданням краще, ніж Ядзя.

Наприклад, Роберт, партнер Верени. Звичайний фізик-ядерник з науковим ступенем, проте в нього не виникало жодних проблем з вивченням танцювальних кроків. Тоді, коли Ядзя намагалася запам’ятати, що на «раз» нога йде вперед і стегно треба виставити, а на «два» треба повернутися, одночасно відхиливши голову праворуч, Роберт рухався стрімко, як електрон. Вочевидь глибокі знання про будову матерії давали йому можливість запанувати над власним тілом. На жаль, Ядзя постійно «зависала», що викликало в магнітному полі хаотичну дезорієнтацію й короткі замикання. Коли вона потрапляла на його орбіту, Роберт дивився на неї з таким жахом, неначе Ядзя повинна була викликати розщеплення ядра атома й тут-таки виростити маленький атомний грибочок.

Або така собі пані Гражинка, куховарка в центрі допомоги для важких підлітків. Скільки в ній було енергії! Завжди охайненька, чистенька, рівно підрізана гривка, а п’ятдесятирічне тіло — слухняне й зосереджене. На додачу вона ще й танцювала з Молодим, а він був такий чарівливий і дотепний! Ядзя спостерігала за ним з величезною приємністю. Він нагадував їй про найкращі миті в її житті, що давно поринули в небуття, так само, як смак «корівок» у дитинстві, що їх вона потайки цупила з подружками на ярмарку… Щойно Молодий з’являвся в залі, де вони репетирували, одразу привертав до себе увагу, поширюючи довкола якісь флюїди. Рухався з невимушеною елегантністю, наче загальне обожнювання було для нього чимось найприроднішим на світі. Крім того його очі мали той небезпечний блиск, який викликає в жінок негайне ввімкнення системи сигналізації.

Так… Що й казати, Молодого всі обожнювали. Усі, за винятком, зрозуміло, Ципріяна. Але цей занудний йолоп, ображений на весь світ, не любив нікого, крім себе. Якось Ядзя сказала йому, що він поводиться так, наче в нього в дупі геморой. Тоді він хряснув дверима й повернувся за годину. Ну й дуже добре. Принаймні можна було спокійно доїсти булочку й передрімати на матраці. Проте, коли цей ненормальний повернувся й побачив, як Ядзя спить в оточенні торбинок з написом «Бабусині пиріжки», то просто оскаженів! Почав верещати, що через її незграбність їм не вдається виконати банального «болео», не кажучи вже про «вольчеда». На жаль, невдовзі їй довелося зізнатися собі, що він мав рацію, говорячи про кілька (ну, гаразд, кільканадцять) понаднормових кілограмів.

Коли її почав переслідувати постійний біль у суглобах, фізіотерапевт, який співпрацював із програмою, пояснив, що переобтяжені кінцівки не витримують виснажливих багатогодинних вправ. Вирок був категоричний: Ядзя мусить схуднути. Якщо хтось уважає, що нездорова й калорійна їжа — це єдина радість у житті, марно сподіватися, що він сприйме таку вимогу зі зрозумінням. Тому Ядзя відразу відчула, що шлунок ніби судомою звело. Вона тут-таки зголодніла й до кінця репетиції тільки й думала про оселедця із цибулею. Слина виділялася так, що Ядзя швиденько й без зайвих фокусів зробила передбачений комплекс вправ і помчала додому, дорогою не забувши заскочити до поблизької продуктової крамнички. І вже в безпеці, стоячи під дашком трамвайної зупинки поруч із місцевими бомжами, вона відкрила слоїчок з оселедцями по-кашубськи, виїла його вміст, облизала масні від олії пальці, а тоді полегшено перевела подих і, повеселіла, погодилася, що справді, час подумати про здорове харчування.

Повправлявшись тиждень, Ядзя стерла до крові ступні, розтягнула ахіллове сухожилля й двічі вивихнула ногу в кісточці.

Окрім того, вона відчувала щиру, невиліковну ненависть до аргентинського танго, а його ритм щовечора викликав у неї напади мігрені. Основний комплекс кроків, так званий «базіко», вона запам’ятала лише тому, що він асоціювався з «Бальзаміко», улюбленим ароматичним оцтом.

Найгіршим було те, що Ядзя не могла ходити в жодному взутті. Таксист, котрий відвозив її щовечора додому, навіть звик, що пасажирка висідає боса і, не зважаючи на осінні калюжі, бреде крізь дощ і мжичку, ніби божевільний босоногий аскет. Якось увечері, масуючи ноги, вона із жахом помітила, що від постійного виснажливого повторення танцювальних па майже повністю стерла собі папілярні лінії. Тепер вона зможе безкарно задушити ногами Ципріяна, і жодна поліція не ідентифікує її відбитків.

Гуцьо, який пишався мамою, майбутнім ідолом колективного уявлення, немов безжальний наглядач стежив, щоб та не запізнилася вранці на репетицію, а повернувшись зі школи, покірно віддавав себе під опіку Едзя. Вони разом їздили містом, накопичуючи гігантський запас різноманітних сірників, бо зараз, захопившись передачею про французьку революцію на «Дискавері», вирішили відтворити ешафот, на якому стратили Марію Антуанетту. Та інколи після багатогодинного стирчання в незручній позі над макетом в Едзя так ломило крижі, що кілька наступних днів він лежав у ліжку. Тоді по Густава приїздила Сара, або його забирали до галасливого дому Улі. Такими вечорами хлопчина доходив висновку, що багатодітні заміжні жінки й незалежні самітниці просто нестерпні, і з цими бабами взагалі неможливо витримати, хіба що в людини немає виходу.

Останні три роки були для Ципріяна дуже важкими. Довелося змиритися з появою перших сивих волосин, і навчитися жити без захисної парасольки, яку відкривають над знаменитостями. Продиратися крізь джунглі шоу-бізнесу, у яких усі створіння взаємно знищують одне одного мачете, бейсбольними кийками й пінцетами для вискубування брів, словом, усім, що опиниться під рукою. Потрапивши в неласку й забуття, витіснений Молодим, Ципріян мусив боротися за існування й щомісячне погашення кредиту. Раніше він перебирав пропозиціями, але із часом мусив призвичаїтися до халтур. Йому й зараз терпли сідниці від самої згадки про рік, проведений на поромі, що курсував між Свиноуйстям та шведськими портами. Щовечора, на тлі імпровізованих хащів, Ципріян зображував танець Тарзана, а п’яні скандинави жбурляли в нього гарячими ковбасками.

Зараз він знову отримав шанс з’явитися перед публікою. Щоправда, у цьому йому добряче допомогла Верена зі своєю рахітичною дупою, але зрештою, після стількох років спільної каторги вона могла таки щось для нього зробити й шепнути кілька слів до волохатого вуха свого продюсера. Пусте, важливо, що він знову в грі. Достатньо двох турів, і він знову заволодіє масовою увагою! Якби йому ще й партнерку замінили. Незграба остання, до того ж дурна, як п’ятнадцять пачок маргарину. Навіть торкнутися до неї не можна! Щоразу, як він простягав руку, аби зробити кілька вогнистих па, вона перелякано сахалася, ніби тіло партнера вкривала грибкова екзема… Щиро кажучи, він зовсім не прагнув її торкатися, бо завжди побоювався жінок, які пригнічували його своїм інтелектом. Ципріян знав, що Ядзя закінчила виш, і він зі своїм атестатом провінційного ліцею почувався поруч із нею, як дурбак. Його постійно переслідував комплекс хлопчика-недоучки, такого собі дурника. (Як забашляє трохи капусти, певне, купить собі магістерський диплом якогось приватного вузу, чом би й ні!).