Чтение онлайн

Так і в офіційній реляції цареві: “Хмельницький побіг за ханом, щоб його вернути, але як він приїхав, хан звелів його затримати й звязати, і його везли за ханом звязаного — підвязавши руки й ноги під коня”.

Королівський гонець оповів при тім, що коли Татари, розбігшися з-під Берестечка, стали збиратись коло Константинова, під Чолганським Камінем, надійшов паволоцький війт з козацьким полком, 6000 чоловіка і 15 гармат, що йшли до табору Хмельницького; отже хан з Татарами тих козаків вибив до ноги, і гармати порозривав, насипавши порохом. А до короля післав гінця просячи обміняти йому на Хмельницького взятих в полон мурз. Він знайшов короля вже у Львові, і той відказав ханові: “Я за свого холопа підданого не дам і простого Татарина, а знайду його і в Криму!”

А Виговський так оповідав Богданову, як він добився визволення гетьмана: Коли він приїхав до першого пограничного міста — Паволочи, повз Паволоч ішли Ногайські Татари, тисяч з десять або й більше, набравши в полон руських людей і всяку здобич. Він, Виговський, велів козакам тих Татар бити і відбирати полонеників і всяку здобич, а при тім Татарам говорити, що коли хан гетьмана не відпустить зараз, то він, Виговський, зібравши козаків, заступить Татарам дорогу, і буде їх побивати на перевозах, і доти не перепускатиме, доки хан гетьмана не пустить до війська. І козаки погромили тих Татар в трьох місцях: під Паволоччю, під Чудновим і на Уманськім шляху. Татарські розбитки стали приходити до хана, скаржитись на Виговського, що він їx побив тисяч вісім або й більше, і відгрожується на самого хана: хоче його підстерігати на перевозах, за те що він затримав у себе гетьмана. Тоді мурзи стали докоряти ханові, що він гетьмана затримує і накликав ворожнечу Запорозького війська. Хан оправдувався, що він тримає гетьмана при собі з любови — бо йому до війська, до обозу тепер проїхати не можна, а він велить гетьмана відпустити і провести до українських городів козацьких. Справді зараз велів гетьмана відпустити з честю, і прощаючись просив гетьмана нічого злого не думати на нього, що він його держав при собі: робив то з любови, тому що йому до військового обозу не можна проїхати, а тепер пускає до його українських городів і велить його провести. І присяг йому, для повної певности, що він, хан, його не відступить і помагатиме своїми людьми на Ляхів, а з королем польським ніякого порозуміння не матиме. І так присягнувши з честю відправив, і Татари провели гетьмана ціло до Паволочи 21).

Все се належить брати з великим скептицизмом. Але цікаво, що і в оповіданню Виговского пролітає ся подробиця, що до берестецького обозу гетьманові вернутись не можна було, а не то що хан його не пускав.

Примітки

1) Рікою Стирем.

2) Гробовець кн. Ол. Пронського, попереднього власника Берестечка, в формі пираміди, — вигляд його описує Костомаров в своїй екскурсії під Берестечко (лист з Рівного 1845 р. — Україна 1925, III с. 64-51.

3) Я позволив собі навести се місце в можливо близькім перекладі, з захованнєм розміру (цезура після сьомого складу, наголос на останнім складі) — аби дати поняттє про форму сього шляхетського епосу, що мав такий вплив на нашу історіоґрафію.

4) Ґурский, Bibl. Warsz. 1887 VII с. 28-9.

5) Kozacy licza sie na dwakroc sto tysiecy do boiu, konnych moc — лист Бжостовского з табору 9 липня — Осол. 223 л. 405. Також Staroz. c. 329

6) Starozyt. І с. 273, звідомленнє Старого — 1651 р. ст. 7; Коховский с. 249-40 се розмальовує своїм звичаєм, а Костомаров з ріжним додатком перероблює в горячий діяльоґ (с. 408).

7) “А на завтра того в пятницу Татаровя напустили волшебством туман на королевское войско”, і під його покровом вийшли в поле — се в польській офіціяльній реляції цареві. А се з шляхетської кореспонденції: “Ввечері посполите рушеннє зловило чарівницю, що ходила, в таборі, маючи ріжні чари в горщиках: живі й сухі ящірки, жаби, ужів і иншу гадину: її на тім же місці немилосердно забито”: — реляція королевичеві з 1 липня, Осол. 225 л. 390, те саме ркп. 2286 л. 168 об. Тутже: “Вчора віддавали королеві відібрані бунчуки і корогви, між иншим полковник воєводства Руського віддав корогву китайчану блакитну з двома хвостами, прибиту до списа; посередині хвостів зелений шнур з волічки, на списі замісць вінка вінок зроблений з заячої шкіри — мусить бути то на якість чари”. Ос. 2286 л. 168, лист з табору 5 липня.

8) “И тому де мурзЂ польськое войско отказали: “Естьли бы вы пришли мирить, и вы бы де наперед, в среду, битца не начинали, а коли уже почали битца, и вы де с нами бейтеся”. И тотже мурза с тЂм поЂхал” — звідомленнє про приїзд гонця Ґаліньского, Пол. спр. 1651 ст. 9.

9) Акты Ю. З. Р. III с. 464.

Про сю татарську зраду ще таке оповідали на Україні:

“З-під Берестечка ходили Татари загонами в Польську сторону, і Поляки зловили в тих загонах ногайського Карач-мурзу, хотіли його стяти, і він у короля випросився: обіцяв привести до того, що кримський хан від козаків відступиться. Сказав Полякам написати листи від імени князя венгерського (Ракоція), такого змісту, що зараз він з козаками і ханом буде наступати на Поляків, щоб стати йому королем над Польщею і Литвою, а потім він з Хмельницьким буде воювати хана, — і такі листи щоб післанці нібито від Ракоція повезли (і очевидно так, щоб попасти з тими листами до рук хана). А сам Карач-мурза поїхав з тим, щоб сказати, нібито він від Поляків утік, і відкрити зраду Хмельницького: що він з козаками хоче помиритися з королем і разом бити хана. Поляки ж виступивши великим військом пішли на кримський табор, а на козаків не нападали — наче з ними в порозумінні й не хочуть битись. Коли Татари привели тих уданих Ракоцієвих послів з листами, хан запідозрів козацьку зраду й пішов геть. Хмельницький з трьома товаришами полетів намовляти хана, але хан в гнівом сказав: “Ви з венгерським князем замишляєте на мене!” Велів Хмельницького закувати і чотири дні тримав в кайданах, а козаки на його місце вибрали гетьманом полковника Джеджелога”. — Вісти привезені з Київа і польських городів 26 липня, Білгор. віст. стовбець 1651 р. с. 138. Анальоґічне, тільки коротше оповідав Путивлець Литвинів посланий за вістями в червні-липні на Київщину. Він довідався, що “кримський цар гетьманові помочи не дав тому, що гетьман хоче посадити на королівство венгерського князя (“владЂтеля”), а кримського царя і Татар хоче побити — тамже с. 190.

“Самовидець” (Ракушка) в своїй літописи висловляє підозріннє, що хан, навпаки, війшов в порозуміннє з королем: “хан кримський почали з королем є. м. щось згодного”, с. 25.

Такі поголоски дійсно кружляли тоді в таборі і по Україні. Турецький полоняник Забабурин, що пройшовши через Волоську землю, попав до козацького табору під Берестечком, і був у нім до катастрофи, оповідав, що кримський хан тому козакам не помагав, що король польський кримського царя закупив і велів воювати українські городи по сім (лівім) боці Дніпра.

10) Вістовий ст. 1651 р. с. 182, те саме Польські справи 1651 ст. 18 л. 159. Козак Мартин Яковенко з Плешівця, що приїздив 23 с.с. червня, оповідав, що від гетьмана прийшов 22 черв. лист — мовляв ще з Зборова — що Поляки козацьке військо перемагають, “а Татари всі збираються від гетьмана йти до Ляхів — помагати їм на козаків, і Ляхи обіцюють їм велику плату” — Білг. віст. ст. с. 132. Але скільки небудь серьозних вказівок на се немає.

11) Як було вказано вище, мова йде про третій день, 30 червня н. с.

12) Акты Ю. З. Р. III с. 468-9.

13) Магометанська присяга.

14) Значить 2 липня н. с.

15) Акты Ю. З. Р. III с. 277-8.

16) Список затитуловано: Kopia listu hanskiego do wezyra wielkiego, (z) ktorym kapedzilarhikaia swego (z) Ziwotowa wyprawil stanal 5 augusti w Konstantinopolu. Далі йде сей ніби супровідний лист: Chodzili smy do woiska polskiego, ktore bylo w oblezeniu od kozakow. Z ktorym stanowszy na mieiscu we srode, we czwartek i w piatek szczesliwie potykalismy sie. Teraz nazad powracamy z czym i iako — poslowi temu do referowania zlecilem. По тім: Rellatum przed wezyrem poslanca hanskiego — що я тут наведу, і після того відомости про відправу сього татарського посла, також козацьких послів — що я далі подам. Вони адресуються до господаря, і з того видно, що ціле звідомленнє було вислане до нього. Архив міста Кракова ркп. 310 (ненумерована).

17) Див. нижче сю реляцію, с. 308.

18) Освєнцім с. 347.

19) Освєнцім с. 346.

20) Осол. 189 ст. 525.

21) Акты Ю.З.Р. III с. 469-470; нижче, с. 306 і далі, инші оповідання, як хан достав у себе Хмельницького і відправив.

ПІД БЕРЕСТЕЧКОМ 1-10 ЛИПНЯ н.с., ЗАМІСТНИКИ ХМЕЛЬНИЦЬКОГО, ПЕРЕГОВОРИ, УМОВИ КАПІТУЛЯЦІЇ, ВІДМОВА КОЗАКІВ, КАТАСТРОФА 10 ЛИПНЯ 1651, ПОГРОМ КОЗАЦЬКОГО ТАБОРУ, КОЗАЦЬКА ВІДВАГА.

Під Берестечком відогравався тим часом другий акт козацької траґедії. Як вище було зазначено, під ослоною тих боїв, що татарська й козацька кіннота зводила з Поляками на берестецькім полі, козацьке військо переправляло свій обоз та закладало свій табор в безпосереднім сусідстві табору польського — в віддалі яких двох-трьох кільометрів, очевидно з тим щоб звідти повести наступ на польський табор і взяти його в облогу. Непевне поводжіннє татарського війська, а далі його утеча — перевернули шкереберть сі пляни: замісць плянів наступу треба було відразу подумати про оборону. Можемо приймати на віру або ні оповіданнє Виговського, як то він приїздив від хана до обозу, щоб остерігти і наказати добре укріпитися, — але се й Поляки говорять, і само собою зрозуміло, що козацьке військо приложило всі старання, щоб в такій непевній позиції укріпитися як найкраще. І Поляки дійсно відзиваються з великими похвалами про сі нашвидку зроблені фортіфікації 1). Але позиція вибрана для козацького табору з метою наступу не була відповідна для оборони, і зміна стратеґічного пляну все таки давала себе відчувати на кождім кроці, а заразом сильну депресію в війську викликала відсутність гетьмана і брак яких небудь інструкцій від нього. Коли прийняти за правду наведене вище оповіданнє Савича, що в неділю, 2 н. с. липня, до табора приїздив від Хмельницького післанець з наказом чекати його приїзду і готовитися до наступу на второк, 4 липня, — то се з одного боку — могло справді на хвилю підбадьорити військо, але з другого боку вязало по руках старшину і відбирало у неї всяку свободу плянування. “Полковники і козаки — оповідали потім полковники — почали радитися, що вони опинили ся без гетьмана і без проводу (учинились безглавны), нема кому правити військом, і не знати що їм робити: чи стояти проти короля, чи замиритися, чи оборонною рукою одходити на Україну” 2).