Чтение онлайн

21) Ся дата: четвер 26 січня, зложена з двох копій, дійсно цілком відповідає калєндарю (26 січня ст. ст. був четвер) і дає дату листу: він значить писаний другого дня, 27 с. с. січня.

22) В друк. копії тут кілька приватних прохань, я їx пропускаю.

23) Теки Нарушевича 149 с. 473.

24) dobrowolnie, своєю смертю, себто не був убитий.

25) Се імя в ориґіналі попало не на місце, після ніжинського.

26) dnia 6 februarii-очевидно помилка.

27) Na Bareski.

28) “отця протопопа Атанасія, що вмисно виїздив за 6 міль до чорнобильського села Стеколища і вислав той свій лист до свого (себто чорнобильського) підстарости, що пробуває у мене (в Мозирі)”-сі слова поясняють походженнє наведеної вище чорнобильскої реляції.

29) У sam Chmielnicki w strachu niemalym pozostal, y to mu odniesli, ze my za kotki dusz naszych nie bedziem przedawali, iakos ie ty przedal y pana swego zradzil. Kotki-очевидно московські соболі так згірдливо названі.

30) Далі ще такі новини: “4 лютого орда впала на Україну, була в самій Білій Церкві, немало шкоди наробила і назад повернула. Уманський полк не мало відгромив у неї на Киівчім (Kiowczym) броді. Ще давніше принесено, що підчас коли хана не було в Криму-був з Хмельницьким, Калмицька орда з Донцями немалої шкоди наробила в Криму”.-Бібл. орд. Замойских ркп. 1807 л. 101.

31) Збірка Піночі в краківськім маґістр. архиві, ркп. 310, дата: з Мозиря 28 березня.

32) Жерела XII с. 285-ориґінал був тоді в Kop. Метриці в Москві. В ркп. Разнояз. F. 63 л. 17 (тепер варшав. унів.) за сим листом до короля міститься такийже до канцлєра, з припискою де воєвода оповідає вісти привезені з України ще другим вістуном: Хмельницький ставши васалем московського царя, мав намір іти разом з московським військом на Валахію, Мунтенію і Семигород, але потім змінив плян і хоче наперед розправитися з польским військом, щоб воно не вдарило йому з тилу. Потім наступає ще лист секретаря воєводи до канцлєра, 17 лютого, де переказуються відомости ще иншого “каралаша”. Згаданий воєводою московський боярин обіцяє “козакам і лихим і добрим на рік по 20 червоних, по 20 соболів і барву”, а иншим хто не має рушниці обіцяє доставити. Далі йде звістка вже самого секретаря, що у воєводи був вчора “чернець Москаль, що уміє по грецьки”, “удає, що їде до Константинополя в приватних справах”, але Вінярский радив воєводі його обшукати, підозріваючи, що він їде від царя і Хмельницького до патріярха константинопольського, “з котрим (Хмельницький) має свої зносини”; результат ще невідомий.

33) Упускаю міркування на тему облишення соймових сварок, а рятування Річипосполитої перед видимою небезпекою.

34) Очевидно Москалі.

35) distracti.

36) aby sie do nich wiazal cum iuramento.

37) Наступають знову поради що до внутрішньої згоди і притягнення союзників: “післати до хана,-знаю, що пішле кількадесять тисяч на послугу королеві; нехай ідуть під Умань, а наше військо збирається під Дубно-там треба зібратись на війну, поки поспіє посполитий похід, без котрого не можна обійтися. Не зашкодило б тепер же написати і до князів союзників, тільки боюсь, щоб реліґія не стала на перешкоді молдавському і мультанському, бо Москва такий претекст взяла, що все що робить, робить для віри”, і т. д.-Теки Нарушевича 147 с. 517-9.

38) Осолін. 117 л. 199 об.

39) Осол. рукоп. 189 с. 680 і 681.

40) Мабуть се про Федоровича.

41) Wie der Chm. an deme nicht gen"ugt gewesen, dass er die besten Ukrainische St"atte dem Moskowiter "ubergeben, sondern sich auch aut Moskowitisch umbt"aufen, durch dessen Favor sich zum Kiofischen F"ursten machen und durch die Moskowiter auf das Furstentum Kiof in einer Kiofischen Cerkien oder Kirchen kronen lassen mit einer dazzu bereiteten M"utze-c. 610.

42) zum Haupt "uber die Zaporowische Bulawa gestellt werden solte.

43) retirirt hatte-c. 614.

44) Indem er anderst nicht gemeynet als "uber die Ukraine selbsten ein Herr su seyn und darinnen zu dominiren.

45) besserer Regierung willen.

46) also dass Chmielnicki kaum woher er das Brod zu nehmen "ubrig geblieben.

47) с. 611.

48) с. 615.

49) wolte er nur eine Glocke ziehen lassen auf deren Schall er wol bald die occupirte Ukraine wieder r"aumen solte. Worauf ihme Chm. geantwortet: w"urde er die Glocke l"auten lassen, sо muste er eine Sackpfeiffe anzustimmen, die ihm bald nach Moscovien k"onte tantzen und wieder in sein eygen Land springen machen — 618.

МОСКОВСЬКА ПЕРЕПИСЬ І ВИКЛИКАНА НЕЮ ТРІВОГА, НАРАДИ СТАРШИНИ В КОРСУНІ Й ЧИГРИНІ, ЗАХОДИ ПОЛЬЩІ В ЦАРГОРОДІ Й КРИМУ, КОНТР-МАНЕВРИ УКРАЇНСЬКОГО УРЯДУ, ОЦІНКА УКРАЇНСЬКОЇ ПОЛІТИКИ СУПРОТИ ПОРТИ.

Як бачимо, се не стільки безпосередні вражіння, як їx відгомони і перекази, переважно на далекій периферії. Але все таки вони досить живо малюють те збентеженнє і неспокій, що викликала на Україні московська зверхність-загроза ґрунтовним переворотом в українськім життю, ламанням його звичайних форм. Поки йшли про се тільки загальні поголоски, українська людність могла спокійно прислухатися їм, в надії, що ся висока політика буде йти верхами, не зачіпаючи тих відносин, які зложилися на споді, в звичайній життєвій буденщині. “Знає то пан з паном, а моє діло таке то”-так говорив митрополит київський, і те саме міг собі повторити кожен міщанин, чи козак, чи селянин. Але що ж коли десятки московських дворян в супроводі своїх стрільців і козацької старшини розкинулись по цілому простору козацької України, заглядаючи до всіх міст і місточок, виганяючи “як стадо”, за поміччю козацької старшини місцеву людність до присяги, і списуючи всіх на іменні реєстри, описуючи міські укріплення, церкви, припаси? А при тім можна собі уявити-встрявали в ріжні й преріжні подробиці місцевого життя, гордовито проголошуючи всім і всюди, до річи і не до річи, що тепер все буде залежати від великого государя і служби йому, а хто не хоче йому вірно служити, нехай вибирається собі за Зборівську лінію? Протягом січня і лютого, як бачимо з їх звідомлень сих стольників і дворян, поданих урядові, вони побували без малого в 200 містах і місточках, привели до присяги і списали на йменні реєстри 2 тис. старшини, 63 тис. козаків, 64 тис. міщанської людности 1), і наробили, очевидно, переполоху вище всякої міри. Треба знов таки пригадати клясичну характеристику сеї московської бюрократичної верстви, котру тепер довелося українській людности побачити в ролі командної кляси: “породою своею спесивых и необычайных ко всякому делу-понеже в государстве своем научения никакого доброго не имеют і не приемлют кроме спесивства и безстыдства и ненависти и неправды”. Тоді зможемо собі уявити, скільки цікавого могло почути при сій присяжній операції українське міщенство і козацтво-таке пишне своїм визволеннєм з-під польської, лядської кормиги, на тему будучих відносин під царською рукою, і як успішно могли всякі явні й тайні противники козацького режіму роздмухувати сі необережно кинені погрози і похвалки московських людей.

Материял був незвичайно для того придатний, ситуація виїмково сприятлива, і не диво, що на швидку виростали не тільки чутки про те, що по українських містах засядуть московські воєводи і московські залоги, але й фактичні образи примусового втискання українського життя в московські рямці-заборони всяких культурних форм життя, европейських виробів, комфорту і цивілізації, який би підіймався над рівнем московської темноти й убожества московських нижчих верств.-Все те що вже тепер, як бачимо, прокидається в оповіданнях, які йшли з найбільш культурного осередка-Київа, і довго ходили по Україні, як аґітаційний мотив против московського протекторату.

Особливо гнітюче вражіннє мусіла робити при тім та безоглядність, з якою козацька адміністрація приходила в поміч московським аґентам в усяких конфліктах і суперечках з місцевою людністю в сій процедурі. Найбільш голосні були київські конфлікти з митрополитом, з початку з приводу присяги, потім за церковні ґрунти, що відбиралися під нову московську фортецю-(далі ми до неї повернемо). В наведених вістях маємо цілу низку відгомонів таких же менших-але завсіди дражливих інцидентів. Козаччина здавала свої позиції і силоміць пхала визволену Україну під нову московську неволю. Так само мусіла прикро вражати та безоглядність, з якою заводилися нові кордони на українській землі між територією козацько-московською і польсько-королівською, і розривалися всякі звязки між ними. Зборівська лінія поглублялась і розтинала живе тіло України.

Все се мусіло непокоїти гетьмана і старшинський осередок. Вони йшли на все се, щоб потягнути московський уряд до найскоршої воєнної інтервенції, підняти козацький престиж, підірваний миршавою торішньою кампанією, розходженнєм з Ордою, і т. д. Тим часом війська московського не було, а на Україні підіймалося таке замішаннє, небезпечне і зовсім не бажане! Московські посли виявляли дуже небезпечну тенденцію углублятися в такі дражливі питання, як право царя на збори і доходи, викручуючись одночасно від яких небудь рішучих ґарантій козацького statu quo. А з другого боку московська зграя, розлетівшися по Україні, давала відчути такі можливості нової бюрократичної мережі, що в ній козаччині могло стати ще тісніш як за старого королівського режиму! Ні гетьман ні старшина мабуть ані передбачали чогось подібного, і сі несподіванки мусіли настроїти їx дуже сумно і трівожно.

На жаль, ми не маємо ніяких відомостей з гетьманського осередку протягом сього місяця, що проминув між переяславськими конференціями і виправою козацького посольства до Москви. 13 (23) січня гетьман поїхав з Переяслава разом з Виговським та иншою старшиною. Кілька день він затримався в Корсуні, де його чекали, видно, ріжні люди, котрих він не хотів зводити з царськими послами. Сюди справлено ріжних татарських мурз, які старались запобігти розриву козаччини з Ордою, і ріжних инших післанців. Маємо напр. листа Карач-бея писаний десь з дороги 7 січня, з перепросинами за те що вони лишили гетьмана серед війни, “коли ще Ляхи наступали на м.”, і тепер годують поморених коней “у підданих твоїх” 2). Тут же мав би бути виданий універсал, зловлений Поляками і пересланий ханові: