Чтение онлайн

В посольство первісно намічався сам таки Виговський. Се ми знаємо з царського розпорядження путивльському воєводі, як йому належить приймати гетьманових посланників Виговського і Тетерю: наказувалося прийняти і одпустити “честно”, вислати на зустріч дворян добрих і т. д. Кілька день пізніше, коли виникли сумніви, чи приїде сам Виговський, післано иншу грамоту: коли б він не їхав, то посланників прийняти звичайним порядком, як приймали попередніх. Можливо, що московський уряд висловив був бажаннє, щоб на переговори приїхав такий щирий для царя і приємний приятель як Виговський. Але замість нього поїхав військовий суддя Самійло Богданович (Зарудний). Ще Григорий Кирилович осавул браславський, Кіндрат Якимович пасерб гетьмана, Герасим Гапонович отаман чигиринський і Ілля Харків або Харитонович-сі значаться послами. Яков Іванович-товмач військовий. Якийсь Іван Іванович-теж в категорії послів. Сильвестр ігумен монастиря Спаса з Новгорода Сіверського-не знати чи в ролі військового капеляна, чи просто по милостиню. Далі 12 чоловіка “товариства” (значні військові товариші, мовлячи пізнішою термінологією), на жаль без усяких пояснень, і навіть переважно без прізвищ (про одного знаємо, що се був син судді Богдановича). “Піддячий”, себто писар; 24 звичайні козаки; два “трубачі”-один полку Переяславського, мабуть Тетерин, а другий “трубач также”; нарешті 16 хлопців. Провадили в дарунку цареві від гетьмана 5 дорогих турецьких коней-“аргамаків”. Окремо їхала депутація міста Переяслава: війт Іван, бурмистр і райця, при них хлопці і підписок, і два делєґати від переяславських цехів 21). 25 с. с. лютого вони вже були в Путивлю і зараз же відправлені до Москви 22).

Але згодом, коли виявилось, що Виговського в депутації нема, в Москві з'явилось бажаннє-щоб приїхав сам гетьман. Царська грамота, і звідомленнє про те як її гетьманові доручено, до нас не заховались, або принаймні-досі не виявлені. Ми маємо тільки царську грамоту, без точнішої дати 23), писану в відповідь на виправдання гетьмана, чому він не міг сповнити царського бажання-особисто приїхати до Москви. З неї довідуємося, що йому “було з царської ласки велено приїхати до великого государя-видіти його пресвітлі очі”, десь в першій половині березня очевидно; мотивів, на жаль, не подано, і ми їх не знаємо. Бачимо тільки відповідь гетьмана: він відписав з своїм післанцем Василем Литвиненком, що тій царській ласці був рад, і хотів їхати до царя, тільки вийшла перешкода від Ляхів, що саме повели наступ від Поділля і від Стародубщини. Гетьман мусів приготовити військо для негайної відсічи, і сам зібрався до походу, тому просив царя не погніватися за неприїзд-коли упорається з неприятелем, не загається приїхати.

Примітки

1) Так описують сю петицію московські дяки підчас переговорів 1657 р. “Як були в 162 (1654) р. посланники Самійло Богданович і Павло Тетеря, і подали статі “за гетьманською рукою і за печатью”, “на которыхъ статьяхъ подъ государевою высокою рукою гетману ихъ и всему войску Запорожскому въ подданст†быти.” (Акты XI. с 743). Ориґіналу не можна вже було знайти і в поч. XVIII в., коли цар Петро велів в 1709 р. розшукати ориґінальні статті Б. Хмельницького (Акты Х с. 115-6). Та копія що заховалася в актах посольського приказа має заголовок: “Списокъ съ писма (!) съ бЂлоруского писма, каково прислали запорожскіе посланники Самойло Богдановъ да Павелъ Тетеря марта въ 15 день 162 году”-Акты Х с. 445.

2) Акты X c. 141, див. нижче.

3) Для анальоґії нагадаю постанови куруківської ординації: старшому 600 зол., двом осавулам військовим по 150, обозному, писарю й судді по 100, осавулам полковим і сотникам по 50, козакам по 10 зол.-див. в. т. VII с. 558. В московських переговорах посли казали, що полковники отримували з королівських доходів по 300 зол., сотники по 100, козаки по 30 зол. Акты Х с. 439

4) 21 с.с. лютого в Кропивні стольникові Полтеву говорили, що гетьман післав своїх послів до царя, а 25 с.с. лютого вони були вже в Путивлі, Акты Х с. 337 і 425.

5) Тамже с. 453-462.

6) Тамже с. 463-470.

7) Акты с. 432-6.

8) Тут повний довгий царський титул.

9) Малий титул.

10) російскомъ.

11) “розговоръ пространный”-розговор се дипльоматичний термін, вже ми його бачили, власне в значінню дипльоматичних переговорів-с. 619.

12) деревняхъ.

13) Мушу завважити, що сі слова звучать, як певна гра слів, бо віра-се і віра і присяга: “увЂрилъ и на той вЂрЂ насъ непоколебимыхъ утвердил- се можна б перекласти: “запевнив нас так як би присягою”, а може значить, і-“запевнив присягою”!

14) Рссійскомъ.

15) Володіння.

16) ПреимуществЂ.

17) Въ государст†Російскомъ.

18) Над словом “рЂчей” инший перекладчик вгорі написав “дЂлъ”.

20) Тамже c. 435-7.

21) Акты Х с. 427-8.

22) Тамже с. 425. Небезінтересна розпись грошей виданих з московського скарбу на дорогу в Москву і на утриманнє депутації, на 2 тижні-степенованнє ранґів: судді і полковникові по гривні на день, гетьманському пасербові і ігуменові по 2 алтини (12 денег), иншим послам і значним товаришам, сім чоловіка, по 10 денег, иншим козакам по 8 денег, слугам по 4 деньги, на аргамаків по 8 денег на кожного, на простих коней по 6 денег.

23) На чорновику Посольського Приказу (Акты X с. 542) неповна дата: “лЂта отъ созданія міра 7162 мЂсяца марта... дня”, значить писалось се перед кінцем березня с. с., з того можна думати, що першу царську грамоту гетьманові післано не пізніш початків березня с.с.

ПРИХІД МОСКОВСЬКИХ ВОЄВОДІВ ДО КИЇВА, ВОЄВОДИ В КИЇВІ, КОНФЛІКТ З МИТРОПОЛИТОМ.

В межичасі приїздив до гетьмана ще царський післанець стольник Полтев з спеціяльним завданнєм повідомити гетьмана і київського митрополита, що у царя родився цар і наслідник Олексій, Патріярх післав з ним також свою грамоту до гетьмана. 23 с.с. лютого Полтев був з тим на авдієнції у гетьмана, 2 с.с. березня у митрополита в Св. Софії, другого дня у печерського архимандрита. Авдієнції нічим особливим не замітні, так само і грамоти гетьмана і митрополита- інтересні як взірці сучасної української риторики, нічого конкретного вони не дають. Через післанця передано деякі листи і вісти-про ті польські заходи і наступи, які потім дали гетьманові спромогу відмовитися від запропонованої йому поїздки до Москви. Тут я їх не буду переказувати, використовую їх при иншій нагоді.

Друга, важніша подія-се був прихід до Київа царських воєвод з військом. При кінці січня н. с., як знаємо вже, вони прийшли на границю і тут загаялися чекаючи війська й інструкцій 1). Гетьман всяко їx принаглював, нагадуючи про небезпеку від польського війська; з його наказу миргородський полковник Лісницький прислав зараз же на їх приїзд на границю свого сотника з козаками, щоб вони їх попровадили до Київа 2). Але війська не було, а наказ воєводам вироблено в Москві тільки в лютім, і вислано їм 10 лютого 3). В нім воєводам наказано було йти до Київа з усякою обережністю, щоб у дорозі не напало на них де небудь неприятельське військо, з другої сторони-вистерігатися щоб не було від них яких небудь кривд і шкід “черкаських городів всяких чинів людям”: не забирати поживи ні фуражу без грошей, ані чинити ніяких обид, не псувати настрою одним словом. Прибуваючи до Київа наперед мали повідомити про свій приїзд через своїх гонців (“станицю”): написати до митрополита, до полковників призначених до Київа від гетьмана, до маґістрату і міщан, що се цар посилає їх на проханнє Запорізького війська, для оборони Київа від Поляків,-щоб митрополит і весь освящений собор, полковники, бурмістри з райцями, війти з полковниками і т. д. “вчинили їм стрічу в яких місцях догідно”. Коли вони таку стрічу зроблять, похвалити їх за се, як вияв їх льояльности супроти царя, і призначити збір усім у Св. Софії. Тут переказати насамперед привіт від царя митрополитові з усім духовенством (“спитати про їx спасеніє”) і пояснити значіннє свого приходу. Мовляв за проханнями гетьмана і війська, щоб цар їx прийняв з усіми черкаськими городами і уїздами під свою високу руку “на віки неподвижно”, ратуючи від польського наступу і знищення православної віри, цар їx прийняв і наказав свому війську обороняти від польських і литовських людей. За те що митрополит і духовенство досі міцно при православній вірі стояли і не побоялися ніякого мучительства, цар їx милостиво похваляє, і на будуче наказує їм твердо стояти, на ніякі намови і присипки польські і литовські не піддаватись і инші такі листи і присилки об'являти воєводам. Те ж саме потім повторити на адресу присутної старшини, міщанства і всякого чину людей.

Се що до вступної процедури. Що до самого урядовання-воєводам наказано відібрати від місії Бутурлина відомости про те, які міста, і поіменно які люди в них приведені до присяги-“щоб їм про се було відомо”. До гетьмана написати, щоб він в і д с е б е дав наказ “до всіх черкаських городів”-до козачої і міської старшини, аби стереглися неприятеля, за віру православну “стояли в прежней крепости”, з польськими і литовськими людьми ніяких зрадливих зносин не мали (ни о каком дурнЂ не ссылались), і про всякі новини доносили воєводам і гетьманові, а воєводи з свого боку повідомлятимуть гетьмана і городи, що у них у Київі стане відомо. Подібно мали написати воєводи і безпосереднє від себе до всіх черкаських городів. Безпосередніх зносин з старостами і державцями литовської сторони воєводам не вести: відповідати післанцям словесно, а листи відсилати до Москви і писаних відповідей не давати. Городи “Київської области” охороняти від наступу польських і литовських людей, і в порозумінню з гетьманом вести всякі воєнні операції против них і против Татар. Всяко пильнувати (беречи накрепко), щоб від московського війська (рускихъ людей) не діялося “Черкасам” ніякого “задору” ні кривд, винних “руских людей” карати за се немилосердно; а коли кривда станеться від Черкас (козаків) або міщан-мають їx судити і карати за порозуміннєм з воєводами “бурмистри з товаришами”-“тими що суд судять з бурмистрами”.

Важне місце в інструкції займає збудованнє нової кріпости для московського війська, як що не знайдеться такої відповідної готової. Воєводи мали роз'яснити сю потребу митрополитові і духовенству, козацькій і міщанській старшині і всім людям, що се в їх інтересах, зогляду на руйнування від литовських людей і від Татар, які доводилося Київу терпіти, поставити таку кріпость своєю працею і заходом “для своей избавы”. Воєводи мали вибрати місце, виготовити плян і прислати до Москви на затвердженнє, а саму будову: доставу дерева і всю роботу розкинути на саму московську залогу, і на козаків, міщан і на всю місцеву людність київської округи (уездных людей), “порозумівшися з полковниками, бурмистрами й війтами, так щоб то не було їм занадто великим тягарем”, але при тім щоб нікого й не поминено в тій роботі. Поставивши сю кріпость тримати ї в великій обережности, що вечера відбирати ключі самим воєводам: ключі від кріпости тримати першому воєводі, а ключі від міста-“острога” другому. Мати часті зносини з гетьманом, щоб неприятель не захопив несподівано. Тримати добру сторожу на заставах і мати пильну контролю над усякими приїзжими. Берегтися, щоб вони не принесли пошести з заражених місцевостей, розпитувати їx з усякою обережністю (“через огонь”) і підозріливих не перепускати; ніяких річей з заражених місць не дозволяти ні купувати, ні даром приймати, щоб не допустити яким небудь чином пошести до Київа і Київського уїзду.

Людей з місць не підозрілих допускати в Київ. Всіх новоприбулих звідки будь людей обовязати ставитися в “приказній ізбі”, і пильно розвідувати про них. Виходців з-закордону “руских” висилати до Москви, утікачів-кріпаків (з Московщини очевидно) не приймати, а кого знайдуть-видавати тим, що їx шукають; але тих, що прийшли в козацьку (черкаську) сторону “до прииманья” Бутурлинового-таких не видавати. Селян, що приходять з пограничних країв польських і литовських приводити до присяги і веліти їм осідати на “вічне життє” в Київській окрузі, але не близько від границі, записувати їx до книг і давати їм пільгу в податках, “на скільки літ годиться”, хто схоче іти до “руських городів”-не забороняти. Міщанам оселятися в містах, де хто хоче. Шляхті і пахоликам давати волю приставати на козацьку службу. Родовитих шляхтичів, які б просилися на царську службу до Москви, не затримувати. Але пильнувати, щоб не перепускати шпигів і зрадників 4).