Чтение онлайн

Натомість цілком ясно, що пізнішою верствою-иншим варіянтом відносин до московського протектора в порівнянню з тим що говорилося в Переяславі, і що згідно з тими переяславськими переговорами виложено було в першій частині (першій редакції) петиції,-являються отсі три важні пункти 15,16,17. Вони звязані одною ідеєю й становлять одну цілість. Може бути, до них належить і п. 14, право дипльоматичних зносин, се трудно рішити. З другого боку можливо, що п. 17 з'явився самостійно від 15-16; але він має також характер пізнішого наверствовання-другого варіянту трактування питання про вільности, ніж то бачимо в п. 1, 3, 4. Докладно окреслити межі сього наверствовання, як сказав уже, я при наявних засобах не берусь. Але в сій частині петиції (п. 14-17) ясно відчувається инший дух і напрям: зробити з України замкнене державне тіло, васальну державу під протекторатом московського царя, закриту для всяких вмішань московського уряду та його аґентів до внутрішніх українських справ. Досить неясна і здержлива стилізація петиції (п. 15) знаходить собі коментарій і виясненнє в устних переговорах українських послів на теми петиції в Москві 13 (23) березня. Вони тут досить ясно, як побачимо далі, висунули сей проєкт, що лежить під п. 14-17 петиції: цар зовсім не посилає воєвод на Україну, натомість на підставі підрахунку українських доходів, що зробить якийсь довірений царський уповажений, буде уставлена сума річної данини, яку буде виплачувати гетьман цареві, “подібно як турецький султан (одержує) з Угорської, Мутьянської й Волоської землі” 2).

Сим перечеркувалися всі переяславські балачки про те, щоб військовим орендарям принаймні дозволили вибрати доходи за умовлені роки, щоб збори царських доходів вели місцеві люди і віддавали царським воєводам і т. д. Ніяких царських воєвод, ніяких царських міст і доходів, єсть Україна як васальна держава, на чолі її військо, на чолі війська гетьман. Він один репрезентує державу перед московськими зверхниками, і поза ними ніяких сепаратних відносин і зносин з московським урядом українських установ, чи станів, чи окремих людей! Се те що ми, сучасні історики, правники і т. д., відгадуємо як провідну ідею українських політиків в їх відносинах до Москви. Воно безсумнівно істнувало в плянах і бажаннях провідних українських кругів; принаймні-були тут люди, які досить ясно собі се уявляли й бажали, і в сім напрямі справляли події. Але або вони самі не досить ясно, послідовно і рішучо проводили сю політику, або не знаходили відповідної підтримки у тої частини своєї верстви, яка вважала зайвим ставити крапки над і, обгострювати відносини задля таких принципіяльних справ. Чи тому що вважала їх не досить реальними і важними? чи тому, бо думала, що на практиці московський уряд своїх централістичних, окупаційних плянів здійснити не зможе, отже нема чого утрудняти відносини даного моменту задля фікцій, які однаково не здійсняться?

В кождім разі, як ми бачимо, в петиції зісталось поруч себе одно і друге: і постуляти української державности, і сі дрібні виторговування для війська, для старшини ріжних маловажних уступок з будучого московського режиму, що має заступити колишню польську управу і війти, на правах єдиного господаря, у всі подробиці місцевих відносин. І пізніше в Москві військові посли в своїх переговорах вели мову на двоє, роблячи пропозиції з обох варіянтів, можливих і допустимих в залежности від волі царя. І тому ж разом з військовою депутацією, що їхала уставляти відносини України як держави до її протектора, їхала й депутація переяславських міщан-за згодою і відомом гетьмана очевидно, щоб випрохувати у царя сепаратні привілеї для своєї громади-всупереч інтересам війська, як суверена. Тому ж військові посли везли приватні документи гетьмана і писаря, і мали доручення випрохати у царя потвердженнє на старі їx маєтности і надання новихє За їх прикладом такі самі пляни робили собі посли. Народні герої, оборонці української державности сходили на дрібних звичайних чолобитчиків, роблячи небезпечні для української державности прецеденти і ослаблюючи в московських очах свою позицію н а р о д н і х і д е р ж а в н и х представників!

Кінцеві шість пунктів “петиці”, подочіплювані, очевидно, в останній момент, мають такий же гетероґенний, несуцільний характер. Два пункти 19 і 20 мають на оці стратеґічні вимоги даного моменту: на театрі польськім і на театрі кримськім. Але бажаннє висловлене в п. 20-щоб цар для безпечности розложив своє військо на границі України з Польщею, мало серйозне значіннє, і викликає сильні сумніви що до своєї доцільности супроти воєнних компетенцій гетьмана і незалежности війська в своїй діяльности. Пункт 18, про митрополита додано мабуть в результаті якогось прохання від нього. П. 23 про Кодак-се маловажний додаток до петицій про кошти на військові потреби,-чи докинений в останній хвилі, чи може спихнений на кінець важливішими справами. Але пункт 21, про платню всьому війську мав дуже серйозне значіннє-і загально-принципіяльне і аґітаційне.

З принципіяльного погляду постулят-чисто шкурницький, він повертав військо з того загально-державного, репрезантативного характера, на яке воно вибивалося протягом всього сього півстоліття, назад на становище наємного війська, яким воно хотіло бути в початках свого істновання. Проєктував зробити його царськими служальцями за ціну річної плати 2 міл. золотих, що мали збиратися з українських же міст 3). Коли в инших постулятах військо хотіло затримати за собою становище провідної керуючої верстви держави (військо Запорозьке-се те що ми б назвали Українською Республікою, керованою військом)-тут воно зводить себе на становище наємного царського війська. Але, як я кажу, він, сей поступят, граючи на таких шкурницьких мотивах, мав безумовно аґітаційний характер. Прошу пригадати вісти Стефана воєводи, що козакам обіцювано від царського протекторату по 30 талярів і по жупану на рік. Хто обіцював? Думаю, що не той роз'їзжий московський дворянин, який приводив до присяги, а козацька старшина, якій припало нелегке завданнє зганяти до сеї присяги козаків, й вона мусіла для того видумати що небудь приємне для козацьких слухів. Коли при укладанню петиції виникло се питаннє, се стало мабуть з таких власне демаґоґічних мотивів. Але при тім могло бути й таке міркування: раз Москва хоче збирати доходи з українських міст і сіл, нехай же платить козацькому війську: тим способом щось з українських доходів повертатиметься назад.

17 (27) лютого складаннє петиції мусіло бути приблизно закінчене: тим днем датовані грамоти гетьмана до царя, що мали повезти посли, і 20 с.с. лютого вони вже були в дорозі 4). Як взірці тих привилеїв, що старшина допрошувалася у царя, і підтвердження традиційности і законности її петицій-прецеденти тих постулятів, що вона ставила цареві, до петиції були додані такі документи-в офіційних копіях київського ґроду, де їх було зареєстровано в березні 1650 р.: королівський привілей війську Запорозькому, даний під Зборовим, королівське потвердженнє Зборівських пактів, потвердженнє прав на Терехтемирівську фундацію і наданнє Читинського староства на гетьманську булаву 5). Крім того гетьман післав-з своїм пасербом Кіндратом, чи з військовими послами, копії привилеїв на свої маєтности-для їх потвердження і примноження 6).

Загальна грамота гетьмана до царя-звісна дотепер тільки в московському “списку” 7)-виглядає в перекладі так:

Божою милостю великому государеві цареві і вел. князеві Олексієві Михайловичу всеї Великої і Малої Росії самодержцеві й инших многих держав государеві і обладателеві, вашому царському величеству 8) Богдан Хмельницький гетьман війська Запорозького і все військо Запорозьке низько до лиця землі чолом бємо. Од многих літ многочастно ми Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке, борючися з Ляхами і натиск їх відбиваючи, шукали помочи у Бога, і грамотами своїми через посланників своїх до пресвітлого лиця благочестивого царя, твого царського величества, чолом били і благали, щоб нам православним християнам буть під кріпкою і високою рукою Бога всемогущого і царя благочестивого, твого царського величества. І от тепер. Бог всевідущий і всебаровитий несказанними своїми судами божеськими заодно обоє зробив: і Ляхам, ворогам нашим, гординю їх прискромив, і мисль добру в серце цареве тобі великому государеві 9) вложив: що твоє царське величество, поревнувавши по Бозі вседержителі і вірі православній східній, пожалував церков божих і місць святих і над народом Руським 10), благочестиво-християнським змилосердився, нас-Богдана Хмельницького гетьмана війська Запорозького і все військо Запорозьке і весь мир православний руський 10) зволив милостиво пожалувати, ущедрити, захистити і під міцну і високу руку свою царську всеконечно прийняти. І як ближній боярин твого царського величества, намістник тверський Василь Василевич Бутурлин, окольничий і намісник муромський Іван Василевич Олферьев і думний дяк Ларіон Дмитрович Лопухин з наказу твого царського величества з грамотою до нас приїхали і про ласку безмежну царську нам оповістили, корогви військові й жалуваннє велике твого царського величества нам віддали, трактати докладні 11) про всякі справи з нами вчинили і несказано нас урадували, тоді ми Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, і все військо Запорозьке і весь мир християнський по городах, селах і хуторах 12), старшина і чернь, сповняючи непорочну заповідь Христа, Бога нашого, з доброї і справді не вимушеної волі і рішення нашого, не маючи ніякого лукавства в серці, вчинились-мо віру (присягу) совершенну тобі великому государеві 16), і хоч які відомости мали про сусідніх царів, що запобігали нас до себе прилучити, ми не дбаючи про них яко невірних, всею душею тебе єдиного благочестивого великого государя нашого 16) вибрали, полюбили і всім серцем, силою і мислею до твого царського величества пристали.

“Тому сміливо покладаємось на безконечну милость твого царського величества, що коли будемо чогось просити у тебе, великого государя нашого, то сподіватимемось і одержати, бо всяке увірили ми слову твого царського величества, як той ближній боярин твого царського величества з товаришами умовив і завірив і в тій вірі нас непохитно утвердив 13). Тому посланників наших Самійла Богдановича, суддю військового, і Павла Тетерю, полковника переяславського, з товаришами з сею грамотою нашою до пресвітлого лиця твого царського величества відправляємо і просимо, аби твоє царське величество зволив їм праведні очі свої показати і милостиве ухо прихилити і благань наших не відкинув. Про що вони пічнуть говорити і благати твоє царське величество, зволь їх ласкаво вислухати і нас, Богдана Хмельницького, гетьмана війська Запорозького, і все військо Запорозьке і весь мир християнський руський 14), духовних і світських людей, у всякім чину сущих, що від тебе 15) ласки чекають,-зволь пожалувати й ущедрити. Права, церкви, привилеї і всякі свободи й держави добр 16) духовних і світських людей, у всякім, чину і стані 17) сущих-хто що мав од віків, від князів і панів благочестивих, від королів польських надане в державі Руській 18)-за що ми кров свою проливаємо, тримаючи то від дідів і прадідів і не даючи тому пропасти,-просимо, ей, просимо, і до лиця землі упадаючи велико просимо твого царського величества-зволь затвердити і грамотами своїми государськими укріпити на віки.

“Бо таке ж государське слово твого царського величества нам той ближній боярин твого царського величества з товаришами обіцяв: “і більше тих річей 19) одержите від великого государя, його царського величества, коли попросите-більшими, рече, свободами, державами і добрами пожалує його царське величество, паче королів польських, княжат старих російських-тільки чолом бийте і вірно служіть його царському величеству”.

“Отже вдруге і втретє припадаючи до лиця землі твому царському величеству, благаємо, аби все що просимо тепер і будемо просити потім, від тебе, великого государя нашого, нам одержати. Аби ми, Богдан Хмельницький, гетьман війська Запорозького, все військо Запорозьке і весь мир православний руський, у всякім чину і стані проживаючи, зрадувалися і звеселилися безконечною ласкою і пожалуваннєм твого царського величества, тобі 16) щиро (сприяли, прямо і вірно служили до кінця життя нашого; за твоє царське величество на всіх ворогів і неприятелів міцно ставали і кров свою проливали: аби тільки Богові небесному вірували і поклонялися і царя єдиного під сонцем благочестивого, твого царського величества слухали й покорялися в роди і роди до віку. А твоє царське величество, як орел гніздо своє покриває і дітей своїх любить, так і нас вірних слуг своїх і підданих своїх під покровом крил твоїх зволь ласкою своєю від усіх ворогів наших ненавидящих і обидящих, що воюють на вас, покривати, пильнувати і міцною рукою і військом своїм царським хоронити і завсіди в ласці своїй премногій заховувати- паки просимо, щей паки і паки просимо!

“Більше того в грамоті не пишемо: посланники наші скажуть тобі 16). А ми себе глибокій ласці і несказаній щедроті твого царського величества віддавши, на віки Господа Бога, царя превічного благаємо, аби вашому царському величеству дав на пресвітлих престолах пресвітлого царства Російського многолітствувати і щасливо довгоденствувати, а всіх царей земних підручниками своїми мати, од нині й до віку, того щиро бажаємо. Дано в Чигрині місяця февраля 17 дня року 1654. Вашого царського величества вірні подані, найнизші й вірні слуги Богдан Хмельницький гетьман з військом й. цар. величества Запорозьким”.

Друга грамота, з того ж дня, рекомендувала цареві депутацію міста Переяслава, що їхала разом з військовою 20). Інтерес її неґативний-тим що вона ніже єдиним словом не підкреслювала якогось підрядного становища сеї переяславської депутації супроти військової, або того що переяславська громада стоїть під протекторатом війська, або що клопотання її являється якоюсь частиною загальної військової петиції. От так собі, їдуть до царя дві депутації від нових його підданих, одна від війська, друга від міста Переяслава, і кожда за себе просить, а гетьман і військо-не знати з яких мотивів-при тім просить за Переяславців. Розуміється, при охоті в сім останнім факті можна добачати вияв протекторату чи зверхництва гетьмана і війська над міщанською верствою. Але перед новими зверхниками України наче б то треба було ясніш розкривати сі взаємовідносини і обминати все що могло викликати якісь неясности. Але се той пункт, який в самій свідомости Українців міг бути дуже неясним. З становища польського державного права Запорозьке військо і котра небудь громада міського права були двома соціяльними орґанізаціями в тій самій більш менш площі, підпорядковані королеві в двох ріжних вертикалях. Тепер місце короля займав цар в ролі верховної влади, і може бути, що й сам писар військовий Іван Виговський, що експедіював одну і другу грамоту, не підозрівав, що загальну петицію в справі прав України супроти Москви, і справу потвердження привилеїв міста Переяслава треба якось скоординувати. Але московські політики, які не дивилися на справу через призму польської конституції, і елєментарні принципи державного права розуміли досить твердо, правдоподібно в повній мірі порахувалися з допущеним гетьманом прецедентом: звертання українських громад до царя безпосереднє за потвердженнєм своїх прав і привілеїв, ще перше ніж були уставлені взаємовідносини України в цілости до її нового протектора. Та кінець кінцем в сім не було нічого несподіваного, коли одночасно сам голова Української держави посилав на потвердженнє цареві документи своїх приватних маєтків.