Чтение онлайн

17. Прежде сего отъ королей полскихъ никакова гоненія на вЂру и на волности наши не было, всегда мы всякого чину свои волности имЂли, а для того мы вЂрно и служили; а нынЂ, за наступленье на волности наши, понуждени его царскому величеству подъ крЂпкую и высокую руку поддатца: прилежно просити имЂютъ послы наши, чтобъ привилья его царское величество намъ на хартіяхъ писаны, съ печатьми вислыми, единъ на волности козацкіе, а другій на шляхетцкіе далъ, чтобъ на вЂчные времена непоколебимо было. А когда то одержимъ, мы сами смотръ межъ себя имЂти будемъ и кто казакъ, тотъ будетъ волность казацкую имЂть, а кто пашенной крестьянинъ, тотъ будеть должность обыклую его царскому величеству отдавать, какъ и прежде сего. Такоже и на люди всякіе, которые его царскому величеству подданные, на какихъ правахъ и волностяхъ имЂютъ быти.

17. Давніше, як не було ніякого гоненія від королів польських на віру і на вільности наші,-ми мали свої вільности для всякого стану, і тому вірно служили. Тепер же, як стали наступати на вільности наші, ми були змушені піддатися під кріпку і високу руку й. цар. величества, і посли наші мають пильно просити, щоб й. цар. вел. дав нам привилеї, на перґамені писані, з завісними печатками: один на вільности козацькі, а другий на шляхетські-аби на вічні часи було непохитно. А коли їx одержимо, самі будемо між собою пильнувати, і хто козак-той буде вільність козацьку мати, а хто селянин від рілі-той буде звичайне послушенство віддавати його цар. величеству, як і давніше віддавав. Також (привилей) про всяких людей підданих й. цар. величества-на яких правах і вільностях мають бути.

18. О митрополитЂ помянути имЂютъ, какъ будутъ разговаривати, и о томъ посломъ нашимъ изустный наказъ дали есмо.

18. Про митрополита мають згадати, як будуть на переговорах-про се далисьмо послам нашим словесний наказ.

19. Такожде просити прилежно послы наши имЂютъ его царского величества, чтобъ его царское величество рать свою вскорЂ прямо къ Смоленску послалъ, не отсрочивая ничего, чтобъ непріятель не могъ исправитца и съ иными совокупиться, для того что войска нынЂ принужены. Чтобъ никакой ихъ лести не вЂрили, естьли бъ они имЂли въ чомъ дЂлать.

19. Також пильно мають просити наші посли й. цар. величества, щоб негайно післав військо своє просто на Смоленськ, ні трохи не гаючись, аби неприятель не міг приготовитися і з иншими (державами) з'єднатись. Бо тепер військо його стомлене. Нехай ніяким витівкам їx не вірять, якби вони почали робити в чім небудь.

20. И то надобное дЂло припомнити, чтобы наемного люду здЂ по рубежу отъ Ляховъ, для всякого безстрашія, съ 3000 или какъ воля его царского величества будетъ, хотя и болше.

20. І то потреба пригадати, щоб цар (поставив) наємного війська тут по границі від Ляхів для всякої безпечности тисячі зо три, або й більше,-як воля буде й. цар. вел.

21. Обычай тотъ бывалъ, что всегда войску Запорожскому платили: просить и нынЂ его царского величества, чтобъ на полковника по 100 ефимковъ, на ясауловъ полковыхъ по 200 золотыхъ, на ясауловъ войсковыхъ по 400 золотыхъ, на сотниковъ по 100 золотыхъ, на казаковъ по 30 золотыхъ.

21. Такий був звичай, що завсіди війську Запорозькому платили. Просити й тепер й. цар. вел., щоб на полковника (давалося) по 100 єфимків, на полкових осавулів по 200 зол., на військових осавулів по 400 зол., на сотників по 100 золотих, на козаків по 30 золотих.

22. Орда еслибы имЂла вкинуться, тогда отъ Астрахани и отъ Казани надобно на них наступити; такожде и Донскимъ казакомъ готовымъ быть; а нынЂ еще въ братствЂ, дать сроку и ихъ не задирать.

22. Як би мала напасти Орда, тоді треба на них наступати від Астрахани і від Казани. Також і Донським козакам готовим буть. Але поки (Opдa) ще в брацтві (рахується)-дати час і не зачіпати.

23. Кодакъ городъ, который есть сдЂланъ на рубежЂ отъ Крыму, въ которомъ панъ гетманъ всегда по 400 человЂкъ тамъ имЂетъ и кормы всякіе имъ даетъ, чтобъ и нынЂ его царское величество какъ кормами, такъ и порохомъ къ наряду изволилъ построити. Таже и тЂмъ которые за порогами Коша берегуть, чтобъ царское величество милость свою изволилъ показать, понеже нельзя его самого безъ людей оставляти.

23. В Кодацькій фортеці, що поставлена на кримській границі, пан гетьман завсіди по 400 чоловіка тримає і всяку поживу їм дає. Нехай і тепер й. цар. вел. зволить забезпечити її як поживою так і порохом до армати. Також і тим що за Порогами стережуть Кіш, аби й. цар. вел. зволив свою ласку показати, бо не можна його самого без людей полишати.

Уже на перший погляд, переглядаючи сю петицію, кидається в очі її безсистемність. Положити сю безсистемність на рахунок московських дяків ніяк не можна, вона була очевидно в ориґіналі, і поясняється мабуть тим, що петиція ся складалася мабуть не від разу-вона носить на собі сліди ріжних перерібок і доповнень, які були результатом довгих і змінних в своїм складі нарад, що відбивали на собі ріжні погляди, настрої і течії в війську. Ледви чи можливо при нинишнім стані матеріялу скільки небудь докладно відзначити сі ріжні редакції й зміни; я принаймні в даний момент до сього не берусь. Але деякі розходження і наверстовання таки хочу зазначити.

Петиція починається, як бачимо, загальним постулятом потвердження прав і вільностей війська Запорозького, що звучить як повтореннє такого ж загального постуляту, поставленого в Переяславі: спочатку гетьманом-перед присягою, потім депутацією старшини, що 12 (22) січня жадала писаної деклярації послів про незайманість “вольностей, прав і маєтностей”. В другій розмові 10 (20) гетьман розгорнув її в ширшу формулу: незайманости привілєґій “станів війська Запорозького”: шляхетського, козацького і міщанського, їx станових орґанізацій і установ, і маєткових прав. Отсю тезу ми бачимо розгорненою в отсих пунктах петиції: 1-козацькі привілєґії, 3-шляхетські, 4-міщанські, 7-маєткові права козацькі, 13-ненарушимість прав і надань духовного і мирського стану (те що зачіпив гетьман в останній розмові 10 січня). Сі от пять пунктів становлять основу петиції, можливо її перший начерк. Він доволі стисло розвивав те що начеркнено було в переяславських переговорах-розвивав переяславську умову в тіснішім значінню.

До сих проєктів одначе примішалася серія деталів військового устрою, на нинішній погляд зайвих, які являються архаїчним пережитком колишніх “ординацій війська Запорозького” Відти силою інерції вони перейшли до Зборівського трактату, а з сього трактату-що в українсько-московсько-польських переговорах 1653 року став нормою полагодження козацько-українських потреб, примішалися і до переговорів старшини з Москвою. Се пункти петиції 2,5,8,9,10,11,12. Змістом своїм сюди належать також 21 і 23; але 21 пункт явно доданий потім, можливо так само додатковий і 23.

Пункт 2 — про 60-тисячний реєстр війська, і 5-про Чигринське староство обговорювались і в Переяславі, очевидно-з ініціятиви гетьмана чи старшини (вище с. 768). Можна допустити, що з сих розмов вони попали і до першої редакції петиції, з нашого погляду-не дуже потрібно, на погляд її авторів-як дуже важні моменти в комплєксі заховання вільностей і маєтностей. Инші пять пунктів могли виникнути при обміркуванню п. 4-про доходи царського скарбу, або того питання, що в переяславських протоколах записано як мову Виговського про “описуваннє на государя королівських, панських і всяких міст”-що належало б передати на військо з сих доходів (як се й зазначають царські резолюції: давати з тамошніх доходів) або з тих одписаних на царя маєтностей (млини). При тім, очевидно, мусіло виникнути питаннє про платню і всьому війську, по анальоґії старих ординацій; але в переяславських переговорах гетьман висловився, чи обмовився против сього, і тому мабуть сей пункт не пройшов тут, а по довгих дебатах вискочив далі під кінець (пункт 21).

Трудно також сказати, чи належали до першої редакції, чи з'явилися додатково два пункти кардинальної конституційної ваги: право вільного вибору гетьмана військом (п. 6) і право гетьмана вести заграничні дипльоматичні зносини (п. 14). Переяславські протоколи не заховали розмов на сю тему. З питаннєм військових вільностей вони звязані, але не так близько. Право вільного вибору гетьмана в попередніх ординаціях трактувалось; але в Зборівськім і Білоцерківськім трактаті його вже не згадано, очевидно-як річи самозрозумілої.