Чтение онлайн

“Панове полковники, сотники і вся отаманія так війська Запорозького як і городового. Доброго здоровя вам жичу від Бога! Чиню вам відомо тим моїм писаннєм, абисьте обержні були по замках, і приспособляли собі повинности (!) військові, як ваш звичай знаєте: порох, оливо і живність дорочну. Бо ж я жадного миру з королем Ляхом (!) не учинив. Абисьте неприятелів своїх, то єсть Ляхів, били, якби на вас сміли нападати. Бо й. м. цар. великий московський, за віру свою бючися, нам буде допомагати. Затим вас Господу Богу віддаю” 3).

Копія має напись вгорі: “Універсал Б. Хмельницького до старших війська Запорозького, з Переяслава 17.І.1654”. Дата ся не підходить для Переяслава, як бачимо,-17 січна гетьман був мабуть у Корсуні. Можна б припустити, що Переяслав дописано на здогад, а походить вона з Корсуня-коли б бути певним, що вона походить від гетьмана. Полякам вона могла б попасти в такім разі на подільськім фронті-вона могла б бути й видана для сього фронту, в відповідь на вісти про польський наступ в пограничній Шаргородчині 4). Але автентичність сього універсалу здається мені дуже сумнівною. Ми маємо його в польськім перекладі- так як його додано до інструкції послові до хана, Яскульському, 20 лютого, з поясненнєм, що його прислано в тих днях (до Варшави очевидно). Польський переклад покриває чи ослаблює деякі дефекти форми; проте вона все таки здається мені в високій мірі непевною.

Автентичні листи гетьмана і Виговського до Бутурлина і тов. “з Корсуня січня 17”, котрими вони “в друге і третє” просять приспішити прихід царського війська, призначеного до Київа, “що стоїть на границі”-“так як про се устно говорилось”, щоб ішло день і ніч-“аби Запорізьке військо тим утішилось” 5).

Потім з кінцем січня н. с. гетьман з старшиною був у Чигрині, і тут пройшов майже цілий місяць в підготовці посольства до Москви, себто в обміркуванню нових відносин, утворених протекторатом. Се була, очевидно, найбільш серйозна проблема, як виявили останні події: те що сталося в Переяславі й Київі, і що доносилося з місць, як наслідок московських роз'їздів. З другого боку дуже серйозні розміри прибирала і внутрішня ферментація в Польщі, до крайности обгострена таким мізерним і непочесним вислідом останньої кампанії і татарськими спустошеннями, що стали її епільоґом. Саме зачинався сойм (9 н. с. лютого), серед незвичайного роздражнення маґнатів і шляхти на короля; можливість скинення короля і нової елєкції здавалась цілком реальною, а се відкривало цілком нові можливости полагодження польсько-українських відносин, ніж через московську інтервенцію і підпорядкуваннє України завданням і інтересам московської політики. Недурно Ракоцій з своїми союзниками схаменувся перед можливими перспективами дальшого розриву з Хмельницьким, допущеного попередньої осени, в звязку з волоськими подіями і воєнним союзом з Польщею. З кінцем січня він вирядив назад посла Хмельницького Михайла Суличича-затриманого ще з літа і вислав з ним листи від себе, і від своїх союзников-воєводи молдавського і мунтянського, приязного змісту: Ракоцій виправдувався, чому він затримав торік гетьманських послів, і виявляв бажаннє відновити давні приязні відносини 6).

Се було своєчасно-бо якраз Польща робила заходи, щоб посварити гетьмана в усею отоманською системою: з Портою й її васалями. В січню виряджено нарешті до Порти Мик. Бєґановского, хорунжого львівського, визначеного в посольство ще минулого літа, і в інструкції йому головним завданнєм поставлено розірвати союз Порти з Хмельницьким. Вияснити всю непристойність того, що “Порта, така славна і висока держава, так високо поставила собі приязнь хлопа, що приймала його послів і своїх до нього посилала, титул князя руського йому давала”, як то посвідчають грамоти Порти до Хмельницького захоплені під Берестечком. Нагадати його бушуваннє на Волощині, а головно пострашити його залицяннями до Москви, нібито в інтересах православної віри: що з того може витворитися православна ліґа, звернена против Порти, і втягти не тільки землі волоські, але й инші православні: Грецію, Македонію, Сербію, Болгарію, і незмірно піднести впливи патріярха. Нагадати, що Хмельницький взагалі кождий раз як пробував замиритися з королем висував пляни війни з Туреччиною. З тих усіх мотивів посол мав добиватися розриву Порти з козаками й твердих директив ханові, щоб Орда не помагала їм більше против Поляків і не нападала на королівські землі 7).

В сім напрямі король старався вплинути на Порту також через її васалів, а своїх союзників: князя семигородського і воєводу молдавського. При кінці січня вислано до них післанців майже з однаковими інструкціями: впливати через своїх людей на царгородський диван, щоб він розвів хана з козаками. Представити Порті, який може бути небезпечний тісний союз Криму з Козаками, з одної сторони, і замиреннє з королем козаків з другої (коли король буде змушений піти на уступки козакам): в однім випадку і в другім козаки можуть обернутися тільки против Туреччини. Найкраще якби Порта скинула нинішнього хана, союзника Хмельницького, і поставила нового, з ним не звязаного, а як се не можливе, то щоб натиснула на хана, аби розійшовся з козаками, і як кращий знак своєї вірности Порті-зловив Хмельницького і прислав до Царгороду. Що до польської політики посли мали пояснити господареві, що король не замирився з Хмельницьким: ні його до себе не допустив, ані якої небудь деклярації йому не давав; хоче воювати з ним далі, щоб привести до повної покори. Посли мали довідатися, наскільки король може рахувати на поміч союзників в сій війні на весну: яке військо мали б вони прислати на козаків 8).

Одночасно підготовлялося також посольство до Криму-стражника коронного Яскульского, звісного спеціяліста в татарських справах. Але справа протяглася й інструкцію Яскульському виготовлено тільки 20 лютого 9). В тім часі ще не було відомости, що Хмельницький формально перейшов під московську зверхність. Яскульскому доручалося головним чином вплинути на хана, щоб він силою свого союзу в Хмельницьким змусив його стати проти Москви, разом з ханом і королем, коли б Москва почала війну з Польщею, як на те заносилося. Коли Хмельницький хана в тім не послухає і не схоче з Москвою воювати, з огляду на свої довголітні зносини з нею і спільність віри,-то з того хан нехай міркує, чого варт його союз з Хмельницьким. Нехай виведе з сього відповідні висновки: покине союз з козаками і не помагає їм против Польщі. Поведінка Хмельницького зістається нельояльною: він далі не пускає панів до маєтностей і підтримує збунтоване хлопство: король визначив в сій справі комісарів, але якби їх заходи не помогли, королеві прийдеться вислати частину свого війська на козаків. Посол мусить вияснити ханові, що се буде ніяким ворожим актом против хана-нехай він не звертає уваги на ніякі фальшиві арґументи Хмельницького. Він, посол, мусить представити ханові, які нещастя сталися після того як хан пішов з війни, а Хмельницький злосливо затримав частину Татар. Виходить так ніби то він напустив їх на польські землі наробив тяжкого спустошення, привів до знищення шляхетьскі доми, до забрання в неволю таких поважних осіб як польний писар Сапіга і под. Хмельницский таким чином легковажить договір, уложений під Жванцем між канцлєром і ханським візиром, сими нападами (татарськими) на польські землі він силкуєтсья розірвати сей союз. Заразом не вдоволяючися союзом з ханом, він шукає опіки московського царя, як се показали переговори з московськими послами у Львові. Нарешті його останній універсал, присланий сими днями (до Варшави, очевидно), показує явно його віроломство. Але не вважаючи на се все інструкція кінчиться порадою ханові, в тім разі коли б Москва напала на Крим,-взяти собі в поміч козаків, а король на такий випадок їм ґарантує, що їх жінки й діти будуть дома безпечні і в своїх вільностях не нарушені.

Коли в Варшаві одержали нарешті відомости про перехід України під московський протекторат, обом послам наздогін післано додаткові директиви: представити, якою страшною небезпекою загрожує се Порті і Кримові. 24 лютого канцлєр сповіщає Бєґановского про відомости отримані від гетьманів-коронних і литовського Ян. Радивила, що Хмельницький з військом присяг московському цареві, привів до присяги Київ, Білу Церкву, Переяслав, впровадив московські залоги до міст і т. ин. Він доручає йому представити Порті, яку небезпеку має для неї ся “ліґа одновірців козаків з Московитином” з огляду на православних підданих Порти. Маючи в сусідстві московські залоги по українських містах і союз московсько-козацький, вони не залишать використати сю оказію для повстань против Порти 10).

Такіж представлення робив Порті з свого боку молдавський господар; “запевняючи собі кредит у султана”. Король польський прийняв на себе весь тягар боротьби з козаками, стримуючи їх від походів на море; московський же цар, опанувавши Україну, Дніпро і Чорне море, може наробити Порті далеко більших клопотів ніж козаки 11).

Всім сим польським заходам, як бачимо-доволі розбіжним і не зведеним до однопільного пляну, Хмельницький і його окруженнє мусіли противставити свої заходи. Вислане було посольство до Порти-маємо звістку в реляції австрійського резидента в Царгороді, що 21 квітня н. с. сі посли прибули до Царгороду, домагаючися повернення Лупулові господарства молдавського, і наказу ханові, щоб не помагав королеві на козаків 12). 5 (16) лютого вислано посольство до хана, інструкцію дану послам Виговський представляв московському урядові в такім вигляді: “Посланникам нашим веліли ми так говорити ханові, беям, аґам і всім мурзам: Коли ви будете в приязни з нами як попереду, ми й з вами будемо; коли же ви будете помагати Ляхам і воювати на нас, то ми за наказом вел. государя вдаримо на вас з Дону і з Дніпра і будемо воювати як ворогів” 13). Найголовніше одначе завданнє одного й другого посольства полягало в тім, щоб вияснити Порті й ханові, що підданнє козаків під московський протекторат не повинно нічого змінити в приязних відносинах Отаманської Порти й її васалів до козаків, се була сумна неминучість, викликана тим, що хан не дотримав свого союзу з козаками в останній війні з Поляками: гетьман був тим змушений пошукати помочи против Польщі у московського царя. Але не вважаючи на се гетьман і військо Запорозьке хочуть далі зіставатися під зверхністю Отоманської Порти, в союзі з ханом та иншими її васалями. Ми почуємо сі мотиви дальше, в звідомленнях про сі посольства, і вони доповнять нам те, що ми отсе могли навести про інструкції дані сим послам.

Як відомо, з приводу сих діпльоматичних кроків Хмельницького та його окруження вийшла інтересна, полєміка високо характеристична для старої нашої історіоґрафії. Пок. Костомаров, ознайомившися з пізнішим листом Хмельницького до хана, з місця квітня, і з султанською грамотою, написаною в 1655 р. у відповідь на попередні посольства, дуже сим схвилювався і в спеціяльній статті, надрукованій при кінці 1878 р. заявив, що сі документи повинні змінити загальноприйнятий погляд на Хмельницького. Його вважають “искреннимъ слугою московскаго престола и однимъ изъ славнЂшихъ двигателей дЂла объединенія Русской державы”, а виходить, що в дійсности, він був обманцем і кривоприсяжцем, попередником всіх тих, що в імя “самобытности Украины” шукали протекції инших держав 14). Се викликає на наші губи хіба може легкий усміх з приводу тих конфліктів сумління наших старих українських патріотів, які хотіли бути заразом до глибини душі льояльними підданцями Російської держави, і сю несподівану вихватку Костомарова скорше всього треба покласти на рахунок його психольоґічного упадку після хороби 1875 р. Але не так подивився на се Ґен. Карпов-що був тоді в здоровім умі і твердій памяти (о 20 літ молодший від Костомарова). Роздражений неприхильним становищем, яке зайняло громадянство не тільки українське, але й російське до його попередньої полєміки з Костомаровим, він у сій його статті постарався добачити не непоміркований вияв російської льояльности, як він здається нам,-а чергове лукавство українського націоналіста. Мовляв з огляду що Б. Хмельницький, не вважаючи на всі тенденційні толкування факта об'єднання України з Московщиною, лишався для широких кругів, далі так би сказати, символом єдности Великої і Малої Руси, і виникла гадка поставити йому, як такому символові, “памятник на горах Киевских от всея России”, українським інтриґанам треба було споганити память Хмельницького як зрадника і предателя. Так з'явилась “руководяща стаття” Костомарова і великий памфлєт Куліша “Отпаденіе Малороссіи отъ Польши”, що його Карпов умисно затримав друком до офіціяльного відкриття монумента Хмельницькому, і випустивши друком уже post factum, виступив з своєю апольоґією Хмельницького против отсих інтриґанів 15). В сій апольоґії він постарався, як умів, обілити Хмельницького з його зносин з ханом і султаном після Переяславського акту. Всі сі свої зносини Хмельницький мовляв вів згідно з інтересами московського уряду, з його відома, “а може і за його вказівками”. Він не затаював ні перед ханом ні перед султаном “своїх нових відносин до Москви”,-тільки називав своє підданство союзом. Тому його ніяк не можна ставити нарівні з справжніми зрадниками як Виговський і його компанія 16).

В дійсности “свої нові відносини до Москви” Хмельницький і його товариші всяко маскували перед ханом і султаном, і не від нього вони довідалися про них. А коли довідалися-Хмельницький старався довести, що сей вимушений “союз” з Москвою тільки політичний маневр, який ні трохи не перешкоджає йому бути далі васалєм Отоманської Порти. Так як Москву запевняв, що він тільки з політичної необхідности підтримує добрі, союзні відносини з Портою й Кримом, і вони не стоять в суперечности його підданству Москві-котре він, як далі побачимо хотів звести до таких самих васальних відносин, які бачив в Отоманській системі. Се, розуміється, не була зовсім чиста політична гра-але звичайна в політиці, відколи істнує політика; піднімати тут мову про її моральність чи неморальність цілком недорічно. Як можна судити українських політиків 1654 року за те, що вони в хвилі, коли московські “дільці” звичним і акуратним рухом накинули їм на шию хорошу московську удавочку, конвульсивно задригали ногами, силкуючись на щось опертись і не повиснути в повітрі-навіть з небезпекою розійтися з чином присяги, котрий вичитав їм з московської печатної книги казанський архимандрит? Та се й не наше діло: читати їм мораль; нам треба перед усім зрозуміти ситуацію і в звязку з нею діло, що було її витвором.

Примітки

1) Ci переписи надруковані в Актах Ю. З. Р., т. X; далі ми до них повернемо.

2) Малор. прик. 5882/17 л. 58.

3) Видано разом з інструкцією Яскульскому з Щорсівської колєкції Свідзінского в Памятниках київ. ком. III ч. 16.

4) В інструкції Яскульскому навпаки сказано, що універсала сього видано “до козаків і волости Задніпрянських”, тому мабуть що його вважали виданим в Переяславі.