Чтение онлайн

1 Початки громадянства, с. 145.

2 Початки громадянства, с. 117 і д.

3 Вище, в примітці — піднесення Ізяслава його військом.

Очевидно, в старім ритуалі з сими моментами були зв’язані різні величання, котрих згадана браславська пісня являється тільки слабоньким відблиском, а багатий круг героїчних і всяких інших мотивів тільки в покалічених фрагментах заховався в колядковім репертуарі, до котрого перейдемо зараз.

В коротких літописних згадках про княжі постриги, які справлялись над хлоп’ятками в дуже раннім віці, на другім-третім році життя, таки й можна добачити — в стереотипових згадках про «радість» людей — доволі ясний натяк на великі всенародні пири, які споряджались при сій нагоді князем і, безсумнівно, були зв’язані з величальними піснями і різними продукціями професіональних співціврапсодів, очевидно, на теми героїчні передусім 1.

В скромніших розмірах такі святочні пири справляла кожна заможніша родина при різних церемоніях, що відправлялися з тим, які діти входили в літа. Пам’ять про них зосталась ще й нині, дещо було й опубліковано, хоч спеціальної уваги на сі обряди не звертано 2.

1 Напр., Лаврент. літ. під p. 1190: «Быша постригы у в. кн. Всеволода; того же дни и на конь єго всади; и бысть радость велика в градЂ Суждали, ту сущю блаженному єпископу Іоанну». Згадку про єпископа толкують, що він брав участь в церемонії постриження, себто їй надано вже церковний характер. Стилізація звістки вказує, що церемонія всаджування на коня — се був зовсім окремий обряд: тому зазначується, що його відбуто того ж дня. «Велика радость» була, очевидно, не платонічна, а викликана якоюсь учтою і забавою для людей.

Татищев оповідає, що ще в його часах, в першій пол. XVIII в., в деяких боярських родинах держався звичай постригання хлопців. В календарних записках з незвісного часу і місця, опублікованих в московських Чтеніях за р. 1867 (т. IV), напр., читаємо: «На Семена (1 вересня) постригай и на коня сажай (дђтя), на ловлю въ поле выЂзжай».

Про постриги у інших слов’янських народів: Krauss, Haarschurgodschaft bei den S"udslaven, Internat. Archiv f"ur Ethnographie, VII, 1894. K. Potka'nski, Postrzyzyny u Slowian i German'ow, Rozprawy akademii umiejetno'sci (краків.), wydz. hist.-filoz., t. 32, 1895. Про обряд посадження на коня висловлюється Потканський як про норманський, але ближче се не доведено ніякими доказами. Рівно ж ніхто не поінтересувався досі звичаями, зв’язаними з першим голенням і запусканням чуприни в козацьких кругах.

2 В матеріалах про дітей, зібраних Марком Грушевським в Чигринщині (єдина досі, на жаль, більша збірка в тім роді), читаємо: «В цьому часі (коло п’ятого року) постригають дітей на стать свою, а дівчинки на жіноцьку. Бувають і поштини сього часу, могоричують. Але з бідності забувають тепер про це. А за мене то ще гуляли, і мене ще стригли так, а мати розказують не раз, як, було, ходять гулять до хазяїнів на ці «постриги». Постригають, здається, як раз на іменини, щоб 6 літ рівно було». Там же при іншій нагоді замітки: «Минулось те, щоб могорич пить, як чуприна одросте у дитини». «Колись було в звичаю справляти бенкет на закінчення дитячого віку, перед тим як дитина йшла в пастухи, тепер те вже минулося». (Матеріали до етнології, IX, с. 104, 142).

В корпусі Чубинського: «Стрижуть дітей не перше, як по році, і при сім волосся дівчинки кладуть під вербу, а хлоп’ячі замикают’ у коморі» (V, с. 18).

Очевидно, маємо до діла з кількома церемоніями остриження, котрі варті того, щоб їх розслідити по зв’язкам їх з культовими і громадськими обрядами.

Вони коріняться ще в індоєвропейській спільності, мають багаті аналогії в обрядовості інших народів і, очевидно, були старим джерелом того репертуару героїчних, дружинних мотивів, які заціліли в нашій обрядовій пісні і будуть предметом нашого перегляду.

Не ставлячи собі завдання переходити сі мотиви для їх класифікації, в цілім обсягу ми можемо обмежитись кількома найбільш типовими паралелями мотивів з першого і другого циклу: передкняжої і княжої доби.

Ітак, коляда про мандрівку Дунаєм в службу царгородському панові, в котрій уже видавці «Історичних пісень» влучно вгадали мотив передкняжий, дійсно належить, очевидно, до старшого циклу, невважаючи на згадку про «церковцю» в декотрих варіантах:

Ішли молодці рано в церковці,

Ой ішги, ішли раду радити.

Думаю, що треба вважати старшими варіанти без сеї згадки:

Блудило блудців сімсот молодців,

Ой виблудили вони на круту гору...

або:

А в густім лісі на Лебединці

Блудило блудців сімсот молодців —

Відблудилися в чистоє поле,

В чистоє поле, над тихий Дунай...

В варіанті, записанім у Жидачеві, можна добачати навіть згадку про парубоцький курінь:

А в лісі, в зеленім гаю,

Росте дубочок тонкий, високий,

Під тим дубочком ясна світлонька,

А в тій світлонці тисові столи,

За тим столиком сімсот молодців,

Радоньку радять, судоньку судять.

Потебня вважає 700 молодців за мотив гетерогенний, чужородний, перенесений сюди з колядок про виправу весільну, і схилявсь як до найбільш архаїчного до того варіанту, де виступає «мужів громада» (Ой під вербою, під зеленою, ой там стояла мужів громада, велика рада); його підкупав сей літописний вираз «мужі». Але ся подробиця не може рішати, і для мене, навпаки, найбільшим архаїзмом тхне останній, жидачівський варіант 1. Подробиця, де учасники ради зрікаються видатків на жінок і доньок, щоб повернути всі засоби на організацію воєнної екскурсії («Не купуймо ж ми на жони злота, на дівки срібла», пор.: «Ой не справляймо на жони шуби, на дочки злото»), — я, супроти сього, теж вважав би пізнішими і менш відповідними. Відповідніший той, де молодці постановляють тільки не витрачатись на дівчат: «Не купуймо, браття, на дівки вінки» 2.

Колядки про виправу молодецької ватаги по дівчину мають звичайно вже остільки пізніший характер, що дружина в них віддає себе нібито в послугу сторонньому їй панові чи князеві, а не товаришеві, якби можна було собі уявляти в первісній формі:

Ой ходять, блудять сімсот молодців,

Доблудилися к доброму пану.

Ой ти, пане наш, виведи ти нас [або: переночуй нас],

Станемо тобі всі до помочі,

Як будеш їхав в Угри по дівку [вар.: в гір по панну].

Або в іншому, багатшому варіанті:

А в лісі, в лісі нерубаному,

Нерубаному, небуваному

Ходило блудців сімсот молодців,

Приблудилося к тихому Дунаю,

K тихому Дунаю, к славному пану,

К славному пану, пану Івану:

Ой пане Іване, виведь же ти нас

Із сього лісу нерубаного!

Станем ми тобі в великій пригоді,

Виорем нивку чорними орли,

Засієм нивку дрібним жемчугом,

Помостим мости все золотії,

Поставим стовпи щиро злотиї,

Погатим гатки все вінковиї

[Повісим коври все шовковиї],

Ой як будеш ти королівну вести,

Закричать орли в чистому полі,

Засяє жемчуг та на роздолі,

Забрязчать стовпи все золотії,

Засяють мости щиро-злотиї,

Замають коври все шовковиї 3.

1 Натомість вповні справедливою вважаю гадку Потебні, що ті варіанти, де героєм стає «добрий пан», до котрого йдуть у службу молодці, мусять уважатись пізнішим, а первісною «головною особою» являється громада «і величання полягає в причисленні до громади того, кому співають колядку».