Чтение онлайн

Ой заказано і зараджено

Усім воїнам на війну іти,

Пану N. N. корогов нести.

А його ненька вельми старенька

Випроводжала та й научала:

— Їдь же синочку та на війноньку,

Наперед війська не видавайся,

Позаду війська не оставайся!

Ой чи дома, гей наш панонько?

Нема го дома, десь у садочку —

Десь у садочку а в оріховім,

Ой струже — луже [гладить] дрібні стрілоньки,

Дрібні стрілоньки, ясні шабельки,

Бо ся збирає та на війноньку.

Татусьо вийшов, коника вивів,

Братенько вийшов, сідельце виніс,

Сестриця вийшла, зброю винесла.

Хусточку дала, з боку прип’яла.

Матінка вийшла випроводжати,

Випроваджати та научати

[як вище, і ще:]

А з боку війська не облишайся,

Лиш в середині, все при дружині.

Він то не слухав, слави доходив,.

Перед королем вигравав конем,

Перед гайдуком вивівав луком.

Наперед війська коником грає,

Коником грає, шаблев махає.

Ой ввидів його польський кріленко:

Рад би я знати, чий то синочок

Коником грає, шаблев звиває?

Дав бим за нього свою панночку,

Свою крілівну, свою царівну,

Дав би я йому пів мої Польщі,

Пів мої Польщі, мого крілевства.

Варіант, який вказує на якусь ще вищу міфологічну постать:

І дав би йому... пів всеї землі,

Пів всеї землі, пів місяченька,

Пів місяченька, пів сониченька 1.

Герой в ролі ватажка. Дружина чи слуги просять у нього відправи або позволення йти промишляти війною. Але він не пускає і сам вибирається походом:

Ой в полі-полі, поблиз дороги,

Стоїть світлонька мурованая,

А в тій світлонці жовті стіноньки,

А по стіноньках гострі стрілоньки,

Поза столами межи панами

Найгордий панок, білий молодчик,

Поперед нього служечки його,

Держать шапоньки поза крісоньки.

[вар.: за опушечки],

Ясні шабленьки за бовтиченьки,

Тугії луки при правій руки [sic],

Та просять в него все симбрилоньку

Та роковицю заслуженую.

Вар.:

Гой в моста, моста калинового,

Стоїть намета з білого шовку,

У тій наметі золотий стільчик,

На тім стільчику ґречний молодчик...

Просяться в него ді в гір на війну,

Ді в гір на війну по ґречну панну.

— Ні так вас пущу, з вами піду.

Або:

Я вас не пущу, сам з вами піду 2.

Герой ладить зброю, скликає дружину (слуги) і йде походом на одну землю, потім на другу, на третю, щоб здобути собі панство, славу, здобич. Його військо гримає кіньми як грім на небі, блискає мечем як ясен місяць, пускає стріли як дробен дощик і забирає добичу: в одній землі коні, в іншій худобу, гроші, сукно —

Гойноє паня — що він там діє?

Стружічко струже, огника кладе,

Золото топить, зброіцю злива,

Зброіцю злива, на слуги вола:

«Ой слуги мої, котрі вірнії,

Коні сідлайте, зброї збирайте:

Тугії луки, острії мечі» 3.

А на коники всі посідайте,

Ой виїдемо на першу гору,

На високую, на німецькую,

Блиснемо мечем — ясен місяцем,

Пустимо стріли як дробен дощик,

Пустимо стріли в Німецьку землю:

Німецьку землю ми звоюємо,

І звоюємо і зрабуємо,

Ми заберемо сиві коники,

Самі сивії, не в’їжджениї.

1 Варіанти — Гнатюк N. 184.

2 Гн., II, с. 33, 41, 53 (поправляю подекуди).

3 Дуже інтересний, архаїчний приспів сеї колядки:

Воїн бо, воїн,

Над все військо подобен!

Потім такий же похід на волоську землю:

Та заберемо сиві волики,

Самі сивії бай рогатиї.

Потім:

Запустимо ся в московську землю,

Там заберемо все здобиченьки:

Сукна не міру, грошей не ліку! (Гн., 33 і 35).

Ділячи здобич, герой вибирає собі щонайкращі речі, все гірше роздає слугам:

Пан Хомуненько-переберниченько,

[Приспів: сам молоденький, кінь вороненький],

Перебирає між кониками:

Котрі ліпшії — то собі бере,

Котрі гіршиї — служенькам дає.

Перебирає між сіделками:

Котрі ліпшії — то собі бере і т. д.

Перебирає між вуздечками, сукенками, чоботиками, нарешті — між дівоньками:

Котрі ладнійші, то собі бере,

А що погані — служанькам дає.

Бувай же здоров, пан Хомуненьку,

Сам молоденький, кінь вороненький 1.

1 Гол., II, 172. Антонович і Драгоманов толкували останню фразу так, що дружина, невдоволена нерівним розділом добичі, кидає ватажка. Але Потебня (II, 715) зрозумів вірніше, що тут та перебірчивість не догана, а комплімент, і остання строфа — просто привіть колядників.

Герой приступає до одного міста за другим і наводить страх — йому дають різні дари, але він на них не вважає, поки не догадуються вивести «ґречную панну», чи «дівку в наряді», котрою він задовольняється:

Ой піді Львовом на оболоню,

Там N.N. коником грає,

Не мірецької, а козацької,

Під Львів ступає, лук натягає,

Лук натягає, на Львів пускає:

Ой хоче ж бо він Львова добути,

Львова добути, собі паном бути.

Він сам наперед конем манджає,

На своє військо все покриває;

«Ви, моє військо, смутненько не йдіть,

Кроком ступайте, Рим здобувайте!»

Він сам наперед як полем шмигнув,

Як конем шмигнув, аж ся Рим здригнув.

Ой гордий-пишний пане N.N.,

Тож собі з горда та й починаєш,

Попід Білгород коником граєш,

Ні в чім не дбаєш, коня стягаєш —

Що конем зверне — земля ся здрігне!

Оберне військо від сходу сонця,

Заграють труби як грім на небі,

Блиснуть мечами як мовна в небі,

Пустять стрілочки як дробен дощик,

А вдарять з гармат а в Царів-город,

Аж всі паркани порозсипали,

Всі ся жидове задивовали.

Стали жидове раду радити,

Чим би го — нічим перепросити?