Чтение онлайн

2 Антонович і Драгоманов. ч. 1; Головацький, II, с. 67 й ін.: Чубинський, с. 297, 388, 440; Потебня, ч. 54; Гнатюк, ч. 229.

3 Колядка опублікована Потебнею (II, 383) з запису П. С. Єфименка, з попсованим розміром, котрий поправив Потебня, а я пішов трохи далі в реставрації, підставивши замість «блудило» — «блудців» (як вище), замінивши коруговки коврами і вставивши відповідно тому один стих, та зробив ще деякі інші поправки. Костомаров (БесЂда, 1872, XII) опублікував уривок петрівчаної пісні, яка, власне, піддає деякі аналогії:

Ой Петре, Павле, Іване,

Та зоремо поле орлами,

Та засіємо жемчугами,

Та поставим стовпи золотиї,

Та повісим коври шовковиї.

(Пор. варіант в Сборнику харк., XVII, с. 147).

Ся розкішна обстанова перенесена сюди, мабуть, з тих варіантів, де сватом виступає якась міфічна особа, пор. нижче.

Очевидно, старший мотив маємо в колядках про молодця, що сам збирається на таку виправу. Сей мотив з невеликими змінами теж можна перенести до обстанови громадського куреня, де жених будить дружину на виправу:

Ой рано, рано кури запіли,

А ще раніше [такий-то] встав,

Лучком забрязчав — братів пробуджав 1:

— Браття, вставайте, коні сідлайте,

Та поїдемо в чистеє поле

На погуляння, на розглядання,

Та найдемо, браття, куну в дереві,

Куну в дереві, дівку в теремі —

Вам буде, браття, кунка на шубу,

А мені буде панна до шлюбу 2.

Як ілюстраціїї первісної дружинної рівності можна виказати різні-фрагменти — напр., таку похвалу серед дружини:

Хвалиться стрілов перед дружинов:

Нема в дружини такої стріли... (Гол., III, с. 52).

Супроти всього сього звертаю увагу ще на колядку про дівчину-перевізничку, де виступає та ж ватага сімсот молодців з тими ж матрімоніальними замірами, але, так би сказати, анонімна, егалітарна, без якогось пана, котрому вона вислужується:

Ой приходять д ній сімсот молодців,

Сімсот молодців — самих вибранців,

Самих вибранців — ой русовичів 3.

1 Мені пригадується з пам’яті варіант: Дружину скликав.

2 Потебня, ч. 21 і 24; Гнатюк, ч. 28.

3 Чубин., 316; Kolberg Pokucie, І, с. 102; Гнатюк, ч. 290; Потебня, ч. 34. Цікавий, бо, може, й не припадковий варіант Чубин., 317: сімсот молодців да все запорожці. Бо запорожці се ж «молодці». Так само Гн., II, 17:

Їхав N. N. ч(е)рез густий пісок,

Зостріло його сімсот козаків...

Характеристичною прикметою пізнішої дружинної верстви являється саме се, що в ній виступає особа ватажка не іменем тільки, а самою річею: настільки випинається, що фактично закриває собою всю дружину. Та або сходить на безголосну службу — на військо статистів, які виконують розпорядження свого «пана», або зовсім заникає і перед нами малюється тільки постать героя, навіть без згадки, що він свої діла виконує все-таки за поміччю війська, полку, дружини і т. д. Так, як на старих лубках, де на переднім плані малюється велична постать героя, а десь позаду, між кінськими копитами, видніється його військо. Се в значній мірі, розуміється, залежить від тої поетичної форми, в якій заховались сі мотиви — величальної колядки або щедрівки.

Але така тенденція творчості стоїть також у зв’язку з загальним, індивідуалістичним напрямом мислі сеї доби соціальної диференціації і культу героїчного. Колядники чи щедрівники, величаючи боярського чи й селянського молодця, однаково ставлять його в позицію героя і, наділяючи його всіми ділами, приличними героєві, впадають в ту ж величальну тенденцію, схарактеризовану вже вище: поставити величанного коли не в центрі вселенної, то в центрі життя, що його окружає. Він править, він розпоряджає, повеліває всіми, щ'o наоколо.

По сих загальних замітках перейдемо до деталів. Величання наділяють молодця, як я вже сказав, всім, що личить провідній людині: ловецьким щастям, удатним походом, перемогою над сильним противником, багатою здобичею, придбанням гарної і родовитої жінки, великої і людної волості, високої посади, багатого і розкішного двору і маєтку. Тут ті пункти стичності, які зв’язують різнородними переходовими мотивами дружинно-героїчні мотиви з мотивами господарськими (малюнками багатого хазяйства), з одного боку, а з другого — з мотивами подружноеротичними. Вони надають дружинній поезії, навіть в тих останках, які до нас дійшли, доволі велику різнородність і багатство. Вичисляти тут усі мотиви неможливо. Полишаючи на пізніше комбінації тем подружніх з героїчними, ми можемо спинитися тут лише на деяких найбільш типових мотивах.

Герой здавна будиться, світить світло, миється і зброїться, будить своїх товаришів чи слуг:

Ой рано-рано кури запіли,

Ой іще раньше молодець устав,

Ой коли устав, три свічки зсукав,

При єдиній свічі ніжки убував,

При другій свічі личенько вмивав,

(Пред ним батечко рушничок тримав),

При третій свічі коники сідлав.

Ой рано-рано кури запіли,

А ще раніше N. N. устав,

Лучком забрязчав, братів побуджав,

Браття, вставайте, коней сідлайте... 1.

1 Пор. вище. Варіанти беру передусім з видання Гнатюка (Етногр. Збірник, т. XXXV і XXXVI) як найбільш приступного.

Він всідає на коня, чудесного, якого світ не бачив, і віддається на його щастя: вибирати самому дорогу до походу:

Коника сідлав в сімдесят попруг,

А в десятую — бай — золотую,

А в того коня срібні копита,

А в того коня шовковий хвостик,

А в того коня кілова грива —

Кілова грива коня покрила.

Срібні копита камінь лупають,

Срібло-золото розсипають,

Шовковий хвостик слід замітає.

— Ой, каже, коню, продам я тебе!

— Як мене продаш, здогадаєшся:

Я тебе виніс з трьох-дев’ять земель!

В поле виїжджав, з конем розмовляв:

— Ти, коню сивий, будь ми щасливий!

Будь ми щасливий на три дороги,

На три дороги та у три землі!

(Збірка Вагилевича, Гн., 107 — 111),

Він іде на чудесного звіря — «чорного тура — грубого звіря», «дике звіриня — дикого вепра», оленя з сімдесятьма рогами або «люту змію». Звір вбивається або випрошується, обіцяючи різні послуги (особливо при сватанні):

Коня сідлає, думку гадає:

Коню мій сивий, будь ми щасливий!

Поїдемо ж ми в чистеє поле,

В чистеє поле, під темний лісок,

За чорним туром, за грубим звірем.

Та як подибав чорного тура,

Чорного тура, грубого звіря,

І сніпок стрілів не долітає,

І тугий лучок не достріляє,

Та й сивий коник із ніг спадає,

[вар.: Гордий молодець з страху вмліває},

А чорний турець д нему промовляє:

Гордий молодче, не бійсь ти мене,