Чтение онлайн

Поведу царя в свою сторону.

Отцю на хвалу, панам на славу 1.

Герой повертається з трофеями, здобичею, осяяний блиском і славою, так що люди його не пізнають — пізнають тільки милі дівчата, дружина парубоцька, найближча рідкя і особливо мати:

І вже синонько з війноньки йде,

Коником грає, сам ся втішає,

Що звоював турчинонька —

Везе копієньку на позначенько.

А там людкове з церковці йдуть,

З церковці йдуть та й ся дивують:

Що освітило село N. N?

Чоловічки 2 мовлять: місяць то сходить,

Жіночки мовлять: Зоря зоріє.

Парубоньки мовлять: Наш то братонько,

Дівчатка мовлять: Наш то миленький.

Вар.: Міщане мовлять, що сонце сходить,

А мати вийшла — що мій син іде,

Що мій син іде, корогов несе,

Корогов несе королівськую.

Матінка мовить: Мій тото синок!

Я го пізнала по уродонці,

По уродонці, по кошуленці.

На нім кошулька як день біленька.

Та й уродонька барзо славненька 3.

1 Антонович, с. 23; Гнатюк, II, с. 60 — 1.

2 Розмір вказує, що тут пропав якийсь більш архаїчний вираз.

3 Гнатюк, с. 66, 89, 125 і 48.

Його подвиги роблять його улюбленцем дівчат, які одна перед другою обдаровують його богатими дарунками:

Одна любила, шапку купила;

Друга любила, пірце му дала;

Третя любила, коня дарувала.

Від тої шапки зорі зоряли,

Від того пірця сонце сияло,

Від коня віє буйний вітер.

[Іде опис коня].

Одна любила — коня ми дала,

Друга любила — шапку купила,

Третя любила — пірце взлотила.

Від коника місяцю світить,

А від шапочки зорі зоряють,

А від перця сонце сияє —

Ой тото перо перевиване,

Сріблом та золотом покитичане

(Г., 111, 116).

Мотиви сі відповідають, з одного боку, тим героїчним сагам-оповіданням, які ми знаходимо в наших старих літописах і повістях, приложені до різних історичних чи легендарних осіб, з другого — темам билинним, пісенним і казковим.

Напр., перекази про походи на Царгород Олега, Ігоря, Святослава і великі дари, піднесені їм там за викуп від обложених міст, переляканих ворогів і т. д., мають свої паралелі в популярних колядках про походи героя-парубка на різні міста і взятий з них викуп. Ряд міст, котрі він облягає, що починається Білгородом і кінчається Царгородом (в середині можемо собі уявити який-небудь Звенигород, Райгород і т. д.), тхне старинною дружинною традицією. Мотив помітування героєм різною добичею, за котру він не кланяється і не дякує, аж нарешті приводять йому те, що він хоче, — відповідає літописному епічному фрагментові про Святослава, котрий легковажить всякі дари грецькі і тільки за зброю дякує. Там дівчина, тут зброя, але мотив перебирання викупом — той сам 1.

1 Се завважили вже Антонович і Драгоманов, с. 19.

З другого боку, зовсім вірно (ще Костомаровим!) відчуто було споріднення сеї колядкової теми з походами-сватаннями Володимира Вел., обробленими старою дружинною поезією. Поєдинок Кожум’яки з Печеніжином під Переяславом або Мстислава з Родедею відбивається в наведеній темі поєдинку з турецьким царем і т. д.

По духу і типу героїчні оповідання колядок близько підходять до фрагментів дружинної поезії, включених у наше літописання — скажім, як оповідання про Летську або Листвинську битву, слово про побіди Мономаха над половцями. Ряд спільних поетичних оборотів помічаємо в сих дружинних мотивах колядок і в «Слові о полку Ігоревім». Сей герой, «що із вечера коня осідлав, а вже к світові під Царгород став» (с. 230) — чи се не товариш віщому Всеславові, що з Києва до півнів прорискав до Тмутороканя? Зрештою нижче побачимо ще сі паралелі.

Ряд мотивів повторюється в циклі билиннім. Я навів више цікаву паралель змієборства Добрині з боротьбою з змієм колядкового героя, зазначену вже давнішими дослідниками. Подробиця колядки про те, як герой обирає собі «найменьшого коника» в стаді 1, нагадує підховання коня Іллєю. Колядковий мотив про героя, що рубає обложений город 2, повторює старий епічний мотив — не тільки про Болеслава Хороброго, але і половецького Боняка, що рубав мечем Золоті ворота 3.

Самі подробиці зброєння і зборів до походу нагадують старий стиль, що заховався в билинах. Навіть деякі слова, як терем, ізба, булат, паволока, гривні, жемчуг, жуковина; такі епітети, як вороні коні, тугі луки, чистеє поле, синєє море і т. под, тхнуть сею старою традицією.

З другого боку, сі величальні теми стоять в одній площині з фантастичною казкою (казкою про пригоди або про щастя, як її називають, пор. вище: власне, з тою формацією її, де людина, виведена в ній, перестає бути пасивною забавкою в руках різних звіриних чи демонічних істот, а набирає прикмет героя або бодай носія свого власного щастя й удатності, котрою переборює всі перепони і всіх ворогів. Такі от казкові мотиви про звірів, які вірно служать героєві за те, що він їм поміг чи помилував в трудну хвилю. Про дивні способи, якими завдяки різним чудесним помічникам, але в тім і власному розумові, догадливості, доброті, великодушності, сей герой бере перемогу над ворожими замислами і доходить високого становища, дістає руку царівни, царство і т. д. Вони стоять в одній лінії з вище наведеними темами про молодця, який дістає на свою службу сокола, орла або змію 4,

1 Ой у Київі там на мураві

Виходить ми там вороне стадо,

Межи тим стадом найменьший коник.

Ой обібрав ся білий молодець:

— Я го спіймаю та й осідлаю,

Сяду й поїду Львів розбивати.

Очевидно, се той же малий коник, що творить різні чуда в казках.

2 Ой попід Ільвів на оболоню

Коником іграв, шаблев Львів рубав (Гн., II, 44).

3 Під час облоги Києва 1151 р. убито Севенчу, сина Бонякового, Що похвалявся: Буду рубати Золоті ворота, як мій батько («хощю сЂчи в Золотая ворота, якоже и отець мой»). Розуміється, се чисто епічна подробиця, хоч і включена до повісті, написаної по гарячим слідам події.

4 Крім вище наведених, напр., ще така колядка з старих записок Ходаковського про соколів, що служать молодцеві:

Стояла тополя край чужого поля,

А на тій тополі чотири соколи.

Перший сокіл полинув в виноград,

А другий сокіл полинув на Дунай,

А третій сокіл полинув на чистеє поле.

[А] четвертий сокіл полинув під небеса.

виводить з пущі заблуканих молодців, що здобувають йому красну дівчину, яка в інших варіантах стає царівною чи королівною і приносить йому царство і т, д.

Молодець, що трубить у золоту трубу, і король, зачувши її, каже, що коли б знав, чий то син заграв, за його б королівну оддав і в придане півцарства додав, — або царівна наміряється поділитися з ним своїм царством нарівно. Король, що обіцяє дати свою доньку тому, хто потрапить осідлати і сісти на коня, котрий нікому не дасться. Кінь, який виробляє чуда, перескакує через море, колитами розбиває скали, — се мотиви так добре відомі нам з казок, що про се нема що й говорити 1.

1 Напр.: