Чтение онлайн

На тое дЂло божіе совокупелем братію до себе, под певными правилами, до тоєи святои справы належными имЂти, хотячи. Опатреньє слушное так на пищу и на одежду, як и на иншіе потребы за своего власного вЂчными часы им подати маю, на певних персон, ведлуг описанья фундушу, аби дЂло божіє без препоны отправовали. Єднак, поки мене благодать божія на том свЂтЂ задержит, вшеляко во всем оным опекуном и промитором маю быти, як ми здольность и забавы архимандрическіи допущати будут, и як потреба их в служенію душам людским вытегати будет. В том дЂлЂ божієм абы поспЂх и без отоволки был, так теж братія, на тое везваныи, абы без вшелякой вымовки совокуплялися. на той час тым, которыи при мнЂ суть, честным отцем и братіи, то есть: ієромонаху ІсаіЂ Трофиміусо†и монаху Сильвестру Коссовови и до них напотом совокупляемым, зо всего сердца моего пред Господом Богом шлебую, иж им все тое што кольвек будет описано в фундушу, од мене им поданом, без отволоки и без утиску до скуту приводити в КіевЂ, в монастырю Печерском, альбо гдЂ мнЂ и им здаваться будет. А той фундуш маю им подати правный и не подозроный яко найрыхлей, єднак же выполненья того обЂту моего повынны чекать мЂсяцей дванадесят не далей.

Што все абы певнЂйше было, в храмЂ Успенія Пресвятыя Владычицы нашея богородицы дЂвы Марій, во Львове в мЂстЂ, пред престолом господним, добровольно обЂцую. A гдебым, не окончивши тоей справи божіей, был взят о того свЂта, тестаментом тое варовати, а опекунов людей зацных и потужных, абы тоє для скутку без вшелякого нарушенья воли моей приводили, уживати маю. ДЂяло се во ЛьвовЂ, року 1631, іюня 15, в церк†Братской" 1.

З початком шкільного року 1631/2 Могила з зібраними силами приступив до організації школи в Лаврі. Пізніший вихованець Могилянської колегії Гавр. Домецький переказав нам традицію цієї колегії, що Могила ще перед тим, скоро по своїм посвященні на архімандрита, вислав кількох монахів у чужі краї для науки 2; ця відомість вповні правдоподібна, хоча може бути вагання, коли саме сталася посилка цих могилянських стипендіатів і хто саме був післаний (сам Домецький називає для прикладу тільки одного Гізеля, і це дуже правдоподібно, що він був таким стипендіатом Могили) 3. Але тепер, в 1632 році, був, очевидно, переведений набір місцевих українських і білоруських сил, як свідчить наведена тільки що львівська асекурація Могили.

1 Памятники Киевской комиссии, II, с. 410.

2 Прибавления к творенням св. отцов, 1846, кн. 6, с. 37.

3 Див. сказане вище. Щодо інших імен, котрих історики XIX в. називали як правдоподібних стипендистів Могили, див. критичні зауваження у Голубєва, І, с. 425.

Опозиція новій школі, що виявилася серед братів самого Печерського монастиря, з мотивів, мабуть, і ідеологічних (небажання конкуренції з Братською школою, утвореною заходом теж печерських сил), і з економічних (небажання тягарів, зв’язаних з організацією і утриманням Лаврської школи), була безоглядно задоволена Могилою. Про це розповідає Єрлич — взагалі добре обізнаний з печерськими справами; він каже, що Могила вислав з монастиря кільканадцять ченців, які важилися виступати проти нього в обороні правди, і з них одні пристали до унії, інші волочилися без притулку, а декотрих, щоб заткнути рота їх опозиції, він повідсилав до козаків, обвинувачуючи їх в ухилах до унії. Один з них, Никодим Силич, просидів у козаків у такому арешті при арматі 16 тижнів, поки нарешті козаки його не пустили вільно. "Ця неприязнь виросла з-за школи, котру він хотів будувати для навчання молоді, і вже був почав, виселивши старців з Троїцького монастиря: шпитальних, сліпих, хромих. Ченці спротивлялися — казали, щоб фундував (школу) в місті, а не нищив для цього монастиря, як і справді потім був він змушений руйнувати і розбирати той будинок і переносити до Києва. За це ігумена Троїцького монастиря, сліпого, вибито так, що за кілька тижнів помер; вибивши, ще казав його всадити до в’язниці, а гроші і все, що мав, забрано у нього".

Костомаров пробував одвести це оповідання, але з документів видко, що Могила дійсно урядив школу в старім шпитательнім приміщенні при брамі лаврській, з правої сторони від Печерського монастиря йдучи, а на шпиталь дав такий же грунт напроти, ідучи від монастиря зліва. Договір з шпитальною братією, зложений у цій справі при кінці листопаду 1631 р., з великими формальностями, за благословенням патріарха, митрополита Ісайї і інших місцевих владиків, і ця крайня обережність в переведенні цеї операції дає зрозуміти, що на цім грунті уже сталось щось серйозно неприємне, і Могилі треба було рятуватися з прикрої ситуації. Документи ці видані в додатках до "Описання Киево-Печерской Лавры" 1829 p.1

Оповідання Єрлича має, очевидно, фактичну основу, хоч, може, й перебільшене в подробицях; воно ілюструє ту безоглядність, з якою Могила став переводити свої плани організації нової школи — абсолютно відданої і послушної його директивам і впливам.

Восени нову школу відкрито. Її префект Сильв. Косів, пізніший митрополит, в своїм "Екзетезисі" (1635) 2 не без певної елеганції згадує цей момент, коли ця нова професорська братія, зібрана Могилою, ступила на київський грунт, будуючи високолітні плани нових напрямів освіти, культурних реваншів противникам. "Коли ми з й. м. о. Петром Могилою завітали до тебе, вікопомний Києве, пасучи очі свої на сонмах твоїх святих і на твоїх безконечних валах, розпочали перші заняття (власт. — "перші рухи Мінерви")", та в цей момент Могилині противники на його безоглядну поведінку в здійсненні своїх планів постановили відповісти своїми засобами.

1 История в жизнеописаниях, I,78. Описание Киево-Печерской Лавры Евгения. Додаток 5-7; Голубєва, П. Могила, І, с. 334.

2 Уривки з "Екзетезису" в Архіві Ю.З.Р., І-VIII, с. 423.

Покликано в поміч "божих бойовиків" — козаків. Київське духовенство, що стояло по стороні Ісайї, почало ширити гадки, що нова латино-польська школа Могили явно загрожує православній вірі: в ній учать уніати або люди неправославних поглядів. Козаки, явившися на рятунок віри, почали робити порядки, ліквідуючи різні Могилині витівки. Полковник Гарбуз, як ми знаємо, 10/20 грудня вигнав з митрополичної резиденції Михайлівського монастиря поставленика Могилиного і закватирував у нім митрополита Ісайю 1.

1 Див.вище с. 518, дата видворення Кизаревича козаками дає хронологію цього козацького чищення взагалі.

Чи дійшло і до наступу і розгрому Могилиної школи, чи скінчилось тільки погрозами, не знати. Домецький у своїм пізнішім оповіданні каже, що козаки хотіли побити учителів і самого Могилу — ледве їх заспокоєно; Косів, розповідаючи цю історію в своєму "Екзегезисі", представляє так, що школа обійшлась тільки страхом: "Був час, що ми вже висповідались і чекали, коли нами будуть начиняти кишки дніпрових осетрів або одного огнем, а другого мечем виправлятимуть на той світ, але незглублений серцевідець, знаючи нашу невинність, а велику потребу руського народу в поважних мужах (наукових), розігнав хмари цих фальшивих підозрінь, припинив розмахи цих громів і освітив серця всіх, так що нас признано правдивими синами церкви, послушенства царгородського патріарха".

Але, судячи з уступок, пороблених Могилою братству, треба думати, що ситуація в усякім разі була дуже серйозна і небезпечна. Могила заявив згоду помиритися з братством, відновити умову, начеркнену в березні, і відректися від своїх планів окремої Лаврської школи, а влити свою організаційну енергію, засоби і плани в старе річище Братської школи, очевидно, не без певних модифікацій. На жаль, для нас пропали всі переговори, аргументація обох сторін, правдоподібно, дуже інтересна, бо навколо цього питання про школу спліталися в клубок різні проблеми не тільки культурного, але політичного характеру, спиралися суперечні течії ідеологічні, соціальні, національні. Перед нами тільки декларації тих груп чи класів, репрезентованих у братстві: шляхти, духовенства, козацького війська, котрими санкціонувалася угода братства з Могилою.

Шляхта — світське коло братства — бере на себе роль ініціатора цієї угоди, мовляв, вона звернулася до Могили з проханням перенести новопочату Лаврську школу з її персоналом до братства і злити з школою Братською, взявши на себе функцію старшого брата, "дозорци і опекуна" Братської школи і цілого братства, разом з вибраними з шляхти щорічними старостами.

"Ми, шляхта, обыватели воєводства Кіевскаго, и всЂ сполне уписніе братія церковній киевскаго Братства, православній, святой восточной апостольской церкви и святЂйшему архієпископу константинопольскому и вселенскому патріарсЂ любовне послушеніє сынове, обачивши рЂчь быти вельце способную, потребную и пожитечную, абы щколы при церкви нашей братской на имя богоявленія, альбо крещенія Господа нашего Іисуса Христа, в мЂстЂ КієвЂ избудованой, быти могли, просилисмо всЂ сполне превелебнЂшого в ХристЂ его милости господина, отца кир Петра Могилу, воеводича земль Молдавских, на тот час будучого архимандрита Печерского Кієвского, абы школы през него в монастырЂ Печерском Кієвском фундовати ся зачатые и в них будучих научителей, братію монастыря Печерского Кієвского, перенести зезволил на мисце выш помененоє, при церкви Братской Кієвской, и там оніє веспол з научительми их вЂчне уфундовати, яко при ставропигіи святЂйшаго патріархи константинопольскаго и на мЂсце способнЂйшом до выхованья учащимся.

Што єго милость превелебнЂйшій господин выш менованый отец архимандрита, обачивши прозбу тую нашу быти слушную и теж обачивши того быти потребу всей церкви православной, латво и невозбранне зазволив з своих власных добр таковым способом уфундовати. Абы сам доживотным так школ на помененном мЂсцЂ, при церкви Братской кієвской, от себе уфундованных, яко и самое тоей церкви и всего при ней будучого монастыря, то єсть старшим братом межи нами будучи, дозорцою и оборонцею был. Для того иж бы доходы церковные, грунты, огороды, сады и вшелякіе наданья, так теж наданыи, яко и капотом надати ся от кого ж колвек до тоей церкви монастыря и школы маючій, не на што иного, только на тую-ж выш менованную церковь нашу братскую кіевскую, на монастырь, школы и в них працюючих научителей оборочаны и уживаны были. Што мы, видячи волю и раду его милости здоровую и церкви божой вельце потребную и пожитечную, позволилисмо, аби єго милость господин отец ную, позволилисмо, аби єго милость господин отец архимандрита так церковь нашу братскую кієвскую, ввесь монастырь и школы, при ней будучіє, яко и вси до тое ж церкви, монастыря и школ належачіе данины, грунты, огороды, сады и вшелякіе наданья и теж доходы церковные в своем завЂдованью мЂл, оных дозорцею и опекуном доживотным был, весьпол з старостами, з промежку нас шляхты обранными дорочными. Которыє єднак старосты наши, ни в чом, радЂ и волЂ сего милости противными быти не мают, але во всем оного, яко старшего брата, дозорцы и опекуна доживотного того всего мЂсца слухати мают и повинны будут, не нарушаючи єднак фундушу нашого, от святЂйшаго архієпископа и пастыря нашого константинопольского и вселенского патріархи нам на тое братство наше наданного и при том уфундованная братія от его милости господина отца архимандрита, будучи православными, мают теж быти послушными, яко власному своєму пастырю, святЂйшему патріарсЂ константинопольскому, а не кому иному, и постерегати того пильне мают, абы ся ничого церкви божой противного от кого колвек не дЂяло.

Докладаєм єднак того и варуем, иж его милость господин отец архимандрита только з особы своей, а не з уряду архимандричого з таковым доживотным дозорцею быти мает, яко брат уписный и православный, и под благословенством архієпископа константинопольского, патріархи вселенскаго, и всЂ фундованные през него, при том братст†найдучіи ся, быти мают. А естьли бы ся якій противник церкви восточной найти мЂл, такового на том мЂсцу терпЂти не мают. А на потомныє часы, за уступеніем его милости, вольно будет братіям, от его милости вЂчне уфундованым, и нам з ними заровне и згодне кого колвек на то способного и тому святому мЂстцу и наукам вызволенным зичливого и прихильного, любо духовного, любо теж и свЂцкого стану и кондицій человЂка на час певный обрати.