Чтение онлайн

И в богомыслном будет мЂти Тріони(?)

Несмертелное своє залеценье,

И вывышенье,

Тобе юж муры мои полецаю,

От Ярослава которыи маю,

Любо то славы ты их будь Атлянтом.

Будь Адамантом,

Короны з лявров нехай вьют Могилы 1,

1 Мабуть, повинно бути: МогилЂ.

ВсЂ, всЂ, котрые сердечне хотЂли,

ВидЂть в Сіонських Софію Съборах.

В пресвЂтлых хорах.

И хтож рук своих в дворы не подносит,

Феболунные? Хто так не голосит:

Христе, ты наша слава, ты корона,

Ты оборона.

Єсли, наш Боже, на нас штурмовати

Захочут враги; ты их отганяти,

Рач от нас, а мы тебе при поклонЂ

Славим в СіонЂ!

В Небо подносим руки, ть: патрона,

Рач боронити Кіевского трона;

Нехай щасливе тобЂ услугует,

Поклон дарует.

Сердцем сынове російстїи дайте

Поклон пастыру, єму повторяйте

Подякованье за труды, за працу,

На кождом пляцу,

Клейнот то у нас, а клейнот коштовный,

Скарб то Дорогій, а скарб невымовный:

За ним Россія поживет в покою,

По тым розбою.

И гарпій роги за ним схизматицких

И хитрых злостей штуки геретицких

Нам не зашкодят: он все добре справит,

Добре направит.

Ициж, ПресвЂтлый Могило, безпечне,

Архіерейскій фрон прійми статечне:

Жій многолетне: Бог твоя заслона,

Тарча, Корона.

Потім наступає "дедикація" в трьох строфах (12+12+6 двостихів). Менш інтересна з формально-літературного погляду, вона містить цікаві похвали "друкарській штуці" складателів цих віршів, згадку про антракт (вакації) в "друкарськім куншті", спричинений соймовою кампанією безкоролів’я, і сподівання нового пожвавлення друкарської праці, похвали новому польському відділові, чолобиття патронові за кошти, вложені на поширення верстатів, "сумпти", видані на школи, на пенсії професорам і стипендії "убогим фільомузам" — молодим аспірантам.

Добре хтось рекл, же дары у панов єднают,

Ласку людем, в котрых ся немаль всЂ кохают.

Кгды тя, ясневелможный пане наш, витаєм,

И мы тот дар, ач щуплый на пляц виставляєм.

Дар подлый, леч панская ласка все пріймует,

От убогих немного даров потребует.

Якож то тылко злото дар єст знаменитий.

Без сердца єсли важны будуть хризолиты;

Нехай тобЂ смарагди Крезове даруют,

Нехай прац Гомеровых Ритмы услугуют.

Нехай злотозеленый топазин приносят,

Нехай о цнотах твоих в Россіи голосят.

Нехай тя Калліопы аж з небом ровнают,

Працы многоплодные нехай выхваляют

Волно то все: мы тоє приносим што маем

Тым подарком маленким твой конспект витаєм.

А в нем сердца упреймость при своем поклонЂ,

Даєм в Триумфородной ото твоей тонЂ,

То в свЂтЂ упоминок з гола переднЂ(й)шій,

И над всЂ Пироповы кроплЂ коштовнЂйшій.

Хто тя годне выславит? всЂ юж о том знают:

Тебе цноты по свЂтЂ свои залецают.

Хто не знает же єстете Парнассов афонских,

Фундатором, пастырем тых краев Сіонских?

И мы, што друкарскои пилнуем роботы,

Знаєм, што нам панскіи твои справят цноты.

Куншты нашЂ вакуют, и мы ваковали,

Не без шкоды своеи аж поты чекали.

Кгды тя, Пана своєго, щасливе витаєм,

Внется далей ваковать юж не сподЂваем.

Нехай из типографских кунштов, тую славу

Относит имя твое, през нашу забаву 1

1 Заняття, праця.

Много плынет пожитков з друкарскои штуки

З неи свою относят славу всЂ науки

Она то богатырев марсобыстрых справы

Залецает их зацность, и велможность славы.

Она и церковные гимны описала.

Она всЂх учителев церковных зобрала.

Штож я тут тое хвалю, што подобно в свЂти

Кождый может выборне похвалами чтити.

Фрідерик Цесар третій Римскій аппробует,

Котрый Герб оказалый Друкарни дарует.

Ты лепЂй, наш велможный о том, Пане, знаєш,

Орлооким розумом все ты проникаєш

Твое о том старане, в том твоя забава,

Як бы мЂла оздобу россійская слава.

Школы сумптом з отчистых добр своим фундуеш,

Своими Профессоров сумптами ратуеш.

Убогим филіомузом ласкаве ся ставиш,

Як Адріан их працы здобиш, любиш, славиш,

Важиш кошт на друкарню, же бы впрод Сіону

Оздоба могла быти, потом Гелїкону,

Єст добрый и полскои друкарнЂ початок,

Жебы книг было розных в ПарнассЂ достаток.

През што свою оздобу Россійская маєт

Краина, за што тебе вЂчне выхваляет.

Живи ж долгофортунне на своей столици,

Котрую годне взялесь з бозкои правицы.

Видиш чого потреба Россійскому Роду;

Все справуй: зашто в НебЂ маеш нагороду,

Пріймиж тот упоминок от слуг своих вдячне,

Преосвященний Петре: што учиниш бачне.

В тебе панскіи анимуш; чого ж ты незнаеш?

Не тревожся, Євфоніа, приступ снадный маєш.

Друге привітання — від студентів Могилиної колегії, чи "гімназії", "в Київськім братстві фундованого": Mnemosyne slawy, prac y trud'ow przeo'swieconego w Bogu oyca, iego mo'sci oyca Piotra Mohily, woiewodzica Ziem Moldawskich, uprzywileiowanego prawoslawnego metropolity Kiowskiego, Halickiego y wszystkiey Rusi, exarchy S. Thronu Konstantynopolskiego, archimandryty cudotworney S. Lawry Peczarskiey Kiowskiey. Na pozadany onego wiazd do Kiowa; od student'ow Gymnasium w Bractwie Kiowskim, przeze'n fundowanego, 'swiatu podana. Roku 1633.

Епіграф: Loquebar de testimonis tuis in conspectu Regum, et non confendebar. Psal. 118. M'owilem o 'swiadectw`ach twoich przed Kr'olnii, `a nie z`awstydalem sie.. Drukowano w S. Cudotworney L`awrze Piecz. Ki'ow" 1.

По звичайнім віршу "на герб" (in insignia) іде передмова (Praeludium wiersz'ow), підписана Олександром Тишкевичем, не знати, чи одним з студентів колегії (як всі дальші підписи), чи, правдоподібніше, професором риторики. Пропускаючи вступні панегіричні фрази, начинені всякою класичною номенклатурою, наведу те, що має більш конкретну рекомендацію Могилиних заслуг православному громадянству:

"В тім, одначе, ти всі перевишаєш (букв, "гетьманити мусиш"), пресвітлий митрополите, що на сороклітні океани (сліз) з очей православно-руських та твоїм коштом, печалуванням, неспанням справив єси рушничок, коли найясн. бажаному, до згоди охочому монархові польської корони Володиславові і пресвітлому його сенатові наші права — діамантові твердістю, золоті коштовністю, святі старовічністю і ясніші від сонця полуденного — демонстрував єси на соймах конвокації, елекції, коронації. А демонструвавши, розбив єси перед помазанцем божим ту неправду, що нас стільки літ шарпала, як Лициска або Мольос 2.