Чтение онлайн

Львів, де Могили мали великі зв’язки і впливи здавна, ще з попередніх поколінь, і тепер як добродії братства і львівської української міщанської громади, а також через своє споріднення з різними магнатськими родинами, мав послужити першою ареною призначення Могили головою української церкви, і дійсно використано цю ситуацію в його інтересах в повній мірі. Посвячення Могили пройшло пишно, святочно, при великім з’їзді шляхти і духовенства, з підчеркненням поваги й престижу православної церкви, що мало бути записане на рахунок нового митрополита 1.

1 Див. в "Історії України", VIII, І, с. 183. При цій нагоді виправлю помилку, допущену там за Голубєвим: панегірик "Аврора" не був присвячений Могилі і вийшов пізніше.

Але і після посвячення Могила ще довгенько пробув у Львові, приготовляючи собі такий же сприятливий грунт у Східній Україні і в Києві — розсилаючи "універсали" по всіх єпархіях зі звідомленням про те, що він настав на митрополії законно і канонічно, за привілеєм короля і благословенням патріарха. Про свою конкуренцію з Ісайєю при тім цілком не згадував, ігноруючи взагалі ієрархію Феофанового священня. Правдоподібно, за цей же час він вів переговори з Ісайєю, стараючись його схилити до порозуміння, щоб він не оспорював його митрополитанських прав. Але, як ми знаємо, Ісайя не хотів терпіти на митрополичому столі противника-опортуніста, і Могилі приходилось думати, як найкраще обставити свій вступ до Києва.

Дуже зручно на вступний акт вибрано повернення на митрополитанську резиденцію Софійської кафедри. Всяким нотаблям розіслано запросини — прибути з можливо більшим числом приятелів і сусідів на церемонію вступу на митрополію і на посвячення св. Софії, що має при тім відбутися. "Певно і сам ти, в. м., не малий уже час знаючи про повернення спокою нашій православній церкві, чекаєш того дня, коли б міг впровадити упривілейованого православного митрополита до його київської столиці", — пише він в одному з таких листів, що до нас заховався. "Отже, час цей уже наближається, бо вже мене, покірного, обдаровано святим митрополитанським урядом — від Бога і найяснішого його помазаника і від усієї Річи Посполитої, за згідною волею всіх православних їх м. м. панів, дипломом і привілеєм стверджено. Наступної неділі, 7 липня, маю в’їздити на згадану київську митрополію, а зараз по приїзді постановилисмо з якнайбільшим приготованням і оздобою відправити посвящення церкви св. Софії, єдиної оздоби нашого народу православного, матері і голови всіх церков. А хоч я анітрохи не сумніваюсь, що в. м. і сам з власної охоти, зрушений ревністю до нашої православної церкви і з обов’язку християнського, не зволиш занедбати прибути на впровадження і на Посвячення тої плачевно зруйнованої оздоби нашої російської, але тим більше, побуджений цим покірним і справедливим проханням, і сам зволиш то ласкаво виконати, і інших поблизьких їх м. м. панів приятелів і сусідів до того прихилити. Заробиш таким побожним вчинком собі велику заслугу у улюбленця церкви святої (Христа — жениха церкви), а мені і співобивателям православним сподівану вигоду. Любов свою до святого східного благочестя засвідчиш, і тому святому актові — всякої оздоби гідному немало послужиш" 1.

Одночасно підготування до цього урочистого акту — повернення православній митрополії з рук уніатів — узурпаторів її старої резиденції робилося також засобами літературними. До нас заховалися дві печерські публікації, випущені під цей момент, одна українська, обрахована на більш свої інтелігентські круги, друга польська — призначена, очевидно, для кругів шляхетських: українських спольщених і польських. Перша має докладну дату виходу: 5 липня, себто на який тиждень мала випередити фактично здобуття Софійської резиденції. Польська брошура не має такої докладної дати, тільки рік, але зміст її настільки близько підходить до української, що не може бути сумніву щодо їх дуже близької одночасності, Могло бути пущено тоді і більше таких брошурок і листків, маємо, напр., заголовок такої брошури з датою 1633 p. (Felix Coieta post nalalem diem Petri Mohila metropoli) 2, але вона, здається, не збереглась.

1 П. Могила, І, дод. 86.

2 Wieszniewski. Historia literatury polskiey, VIII, c. 382. Судячи з заголовка, мала б вона з’явитися при кінці року. Автором її називають Скумин-Тишкевича, що підписався на "Мнемозині".

Натомість ці дві маємо в цілості, і вони настільки інтересні з літературного і культурно-історичного погляду, що варто ближче з ними зазнайомитись, саме тут, у зв’язку з моментом, що вони інтерпретують.

З літературного погляду особливо варта перша, українська брошура: "Евфоніа веселобрмячая. На Высоцеславный фрон митрополій кіевской щасливе вступуючему в БозЂ преосвященному є. мл. гдну Отцу кир Петру МогилЂ воєводичу земль Молдавських, Православному упривилеіованому митрополиту кієвскому, галицкому і всея Россіи, екзарсЂ ст. фрону Константинополского, архімандріту ст. Чудотворной Лавры Печер. Кіев; от типографов в тойже ст. чудотворной ЛаврЂ Печерской працуючих, при унижоном поклонЂ прудко дедикованая. ЛЂта господня 1633 Їюля 5 дня" — невеликий зошит без особливих прикрас, 10 сторінок малої чвертки (15 x 10 ц. м.) 1.

1 Передрукована в наших часах двічі — в "Записках" львівських видав її акад. Студинський в т. VIII, 1895, потім включив її до своєї збірки Тітов, "Книжна справа", с. 306.

Починається вона досить шаблонною віршею (в двостихах) на герб Могилів з покликом до праці на новій арені ("Єсли-с коли был Петром, тепер Петре славы / Доказуй кды през тебе прагнет Русь направы"). Потім іде головна п’єса — актростих у 7 строфах.

Перші букви строфи дають "краєгранесіє" "Петр Могила митрополит киевский". З погляду форми це один з найкращих українських віршових утворів тої доби, з історичного погляду — як нерв цього твору, звернемо увагу на цей образ (в 5 і 6 строфі) Ярославової Софії, що покликає Могилу до визволення з "мізерної долі" її руїн, відновлення і оздоблення її старих мурів, і на ці запевнення, що під рукою Могили митрополії не страшні вже будуть "роги схизматицькі" і "злости геретицькі", що в перекладі на більш конкретну мову значило б уніатські й римо-католицькі "штуки".

Преч з Роксолянских, смутки уступуйте,

Границ, ляменты сердца не турбуйте:

Юж єст веселье, ах досить стогнаня.

Преч нареканя.

Єст по бурливих юж єврах погода:

Мысли похмурной єст юж охолода,

По слезных рЂках, по бЂдах окрутных,

По планах смутних.

Триумфу зачни, Євфрозіно, смЂле.

Гимн выкрикати; почни волать миле:

[Що то за радость в Россійском СіонЂ;

В Кієвской ЗонЂ?

Рожа то, рожа першои оздобы,

Берет початок през працы, особы.

У Савроматов значнои щасливе,

Берет згодливе.

Могила славный, на Трон Митрополий.

Вступает годне, з небеснои воли.

О часе вдячный! О лЂта святыи!

Дни золотыи.

Острая юж преч фортуна отходит;

Зефир лагодный, юж Трофея родит.

По всей Россіи: преч юж слез потоки,

Жалю оброки!

Горкотиранській юж нам не панует.

Декрет, гды в святой Софіи продкует.

Петр митрополит Могила велможный,

Пастыр побожный.

И где ж по плачу радость не бывает?

Золотоскій гдЂ не об’ясняет

Титан по хмурах. Мусит радость жити,

По смутках в свЂти.

Любо то часом фортуна ся ставит.

Срогою многим, але то Пан справит

Фортуны, же внет всЂм додасть ратунку,

По злым фрасунку,

Але тут добре трохи потерпЂти,

А потым в свЂтЂ невечернем жити,

Щастье то щастье, гды през тую к Богу,

Ходим дорогу.

Маеш, Россія, юж тепер отмЂну,

Фортуны, маєш триумфу годину:

Ото прав твоих Петр єсть оборона,

Тарча Сіона.

Идиж по трудах, Петре, незличоных,

Иди до працах юж незвитяжоных,

На трон презацный, отбирай за цноты,

Тыи Клейноты.

Тебе Софіи руины чекали,

З твоих направы рук ся сподЂвали,

Вступи ж на свою столицу щасливе.

Жій святобливе.

Россія тебе на помоч обрала.

ТобЂ тот престол годне даровала:

Тебе Софія так з плачем витает,

З жалю волает.

О Петре, здавна гостю пожаданый,

Витай Россіи на утЂху даный.

Давай рахунку Россійской оздобЂ,

В мизерной добЂ.

Помниш яко пред тым Россія бывала,

Славна, як много патронов мЂвала?

Тепер их мало; тебЂ хочет мЂти,

В Сарматском свЂти,

Оздоба славы ты нашеи давно,

Або то свЂту о твоих не явно,

Працах одважных, котрими вспираеш,

Русь украшаеш.

Ледве м утЂхи в жалю дочекала.

Моя направа Цнот потребовала,

Твоих велможных. Вшакже твоя слава,

Моя поправа.

Имя Могилы и в Словенской зони,