Чтение онлайн

Сладкомыслных, весолых и наддер утЂшных

Юж там забав дознаєш, и годин поспЂшных;

Где Музы на цитарах струны напинают,

ЗемлЂ, Неба и свЂта початок спЂвают,

Вода, огонь, повЂтре, откол вихри, громы,

Солнце, мЂсяць, и гдЂ суть пекалныи домы.

Завитайте юж до нас на Триумф весоло:

Вы, о Музы, c Парнассу пресвЂтлое коло!

Тут мелодій, ту канту, пЂсней тут потреба.

Бо сам Пан триумфует, котры зступил з неба.

ЛЂторосль наук девятая. Ерато, албо цвичене в спЂваню умилном.

Если от злых до добрых речи преносити

Звыкли люде, не треба злого коренити:

Теди Паф опустивши, Музо, и Цитеру,

При пекелном зостав то, Ерато, Кацеру;

До небесных, о Музо, прибирайся тронов,

Там скоштуєш, що за смак вышних Геликонов:

Юж хоры выступают з умилным спЂванєм.

До поможи аггелов, сличным выкрыканєм.

Єсли з доброго стал ся злым человЂк першій.

Вторый все то отмЂнил, діавола стерши.

Теды з наук поганских латво учинити.

Христіаном Христову и за свою мЂти.

ЛЂторосль, цвЂт и оздоба ВсЂх наук и умЂетностій. Аполло.

Справцо плянет пресвЂтлых, Кролю звЂзд вшеляких,

Вдячных годин отмЂно, часов не єднаких,

Фебе, давцо свЂтлости, всего свЂта око,

Котрого взрок всю землю займуєт широко;

Спусти на наш Хоризонт скуток твоєй моцы,

Бы не усхли от зимы новыи овоцы.

Завитай до Печерских садов цнотородных

И до краев Россійских, в науку голодных:

Там впрод звалчиш Питона, Цикліопы зголдуеш,

А на приЂзд Минер†мЂстце приготуєш.

Єст Геликон, сут Музы в Парнасском покою,

Зараз зачнут весолый кант пЂсни с тобою.

Толко славы в звЂтяжст†першом уступити,

И пляцу похвал Богу треба допустити:

Цитра єднак з лютнею при тобЂ зостанет;

И в науках твой гонор нЂгды не устанет:

Єще память вдячности гды при тобЂ будет,

Меценас теж атлетов твоих не забудет:

Що Кролевич тебанскій злотным влосом справил,

Тож ты, Фебе, патроном; бо ся для них вславил.

Як бачимо, загальний тон цього віршування радісний, надійний, самопевний. Могилине "гроно" було певне будучності своєї культурної місії "в Росії". В кінцевому віршу на адресу "Зоилеви невдячному" автори дають наперед таку відправу:

Зоилеви невдячному Вдячность 1.

Не шарпай злый Зоиле; псЂм зубом таємне

Ни вчом славы людской; бо нато ж взаємне,

Єсли трафиш, дознаєш иж камень скалистый

Зубы крушит, и псует гвозд ногу сталистый.

Кто на мЂстцу високим, пес тому не шкодит:

А где острый гостинец, там нихто не доходит.

Дійсно, "весна утЂх новых, веселя нового криниця, а пожар фрасунку старого", привітана в цих писаннях, відкривала з безкоролів’ям і кінцем понурої влади єзуїтів перспективи нових здобутків православної Русі. Змобілізувалися всі сили на її оборону, і між першими постулатами стала легалізація православної ієрархії. Формально ці справи відсунено на елекційний сойм, що мав початися з кінцем вересня н. с., але кулуарно, так сказати, вони були поставлені, обговорені і принципи їх полагодження були визначені, — це річ безсумнівна, — вже під час конвокації в липні. Була вибрана парламентарна комісія, зложена з сенаторів і послів, під проводом самого королевича Володислава; представники православної й уніатської ієрархії виступили перед нею з своїми домаганнями. Ми дещо знаємо з цих дебатів і з тих проектів розв’язання релігійного питання, які тоді були поставлені 2.

1 "Вдячність" тут персоніфікована, промовляє до Зоїла.

2 Історія України, VIII, с. 147-150.

Правда, не чуємо в них нічого про долю самочинної православної ієрархії і про порядок обсадження православних владицтв, але можна вважати безсумнівним, що принцип відсунення владик Феофанового ставлення був уже тоді поставлений твердо, і кандидатура Могили була прийнята обома сторонами — урядовою і православною, себто православними верхами, шляхетськими й ієрархічними, що брали участь у соймуванню 1. Напереді стояла справа поділу бенефіцій між православною й уніатською церквою; справа обсади православних владицтв стала руба під кінець елекційного сойму, потім, як справа розділу бенефіцій була так чи інак полагоджена, властиво розрубана. Я згадував уже вище (с. 476) про цей факт, внесений з листопаду н. с., себто зараз по затвердженні "пунктів заспокоєння грецької релігії" (розділу бенефіцій), тоді подано королеві нових кандидатів на митрополії і таким чином вирішено долю нової православної ієрархії.

Мотивуючи наглість справи тим, що митрополита нібито треба було вибрати перше, ніж приступити до вибору владиків, а такого збору представників (шляхетських) з усіх єпархій православної Русі, як вони зібралися на елекції, трудно було б зібрати знову для вибору митрополитів, а "пункти заспокоєння" поставили, щоб на коронаційний сойм уже подано королеві кандидатів на затвердження, — зібрана на соймі шляхта зараз же приступила до виборів кандидатів, не відкладаючи і не відсилаючи справи на компетентні місця, себто до київської митрополичої резиденції 2.

Могилині противники представляли це ділом його приватних заходів і інтриг: Єрлич оповідає, що Могила надужив повновласті, даної від митрополита Ісайї на заступство в церковних справах, і на підставі цієї повновласті вистаравсь у короля привілей на митрополію, а надуживши знов якихось листів до львівських міщан і старостинського уряду, дістав також незаконно свячення від молдавського митрополита 3.

1 Там же, с. 169-170.

2 Акт вибору кандидатів у перекладі видав Максимович, Собр.сочинений, І, с. 390.

3 В виданні Войціцкого в цім тексті є помилки, виправлені в виданні Ор. Левицького, вони трохи змінюють текст проти того, як я його навів за Войціцким, т. VIII, II, с. 171.

Це, розуміється, сильно перебільшено, таку повновласть від Копинського Могила ледве чи міг мати; але може бути, що тут мова про згадану високопохвальну атестацію, дану Могилі від Копинського і владиків 5/15 січня: вона справді могла відограти певну роль при ставленні кандидатури Могили. Як вище було зазначено, хоч згаданий акт вибору кандидатів на митрополію (фактично презентацію королеві Могили як кандидата) писаний нібито від імені шляхти й духовенства, зібраних на елекції, але фактично духовні особи, присутні на елекції, підписів своїх під протоколом не положили, себто відсунулися від участі в цім акті, що мав віддалити канонічно правосильного митрополита. Атестація, видана Могилі київським єпископатом з огляду на це, могла відограти деяку роль як сурогат апробації його з боку духовенства, і це могло відбитися в такім відзиві Єрлича, явно перебільшенім, але небезінтереснім як відгомін нарікань Могилиних противників на допущені при його виборі неправильності й натягання.

Дійсно, це очевидно, що Могила і всі ті, що рішили прийняти запроектований урядом компроміс: обсадити православні владицтва новими особами, законно призначеними, а ще більше уряд, не хотіли переводити виборів у Києві, рискуючи стрінутися з опозицією, викликати оружну інтервенцію козацького війська, взагалі розбудити нову боротьбу між лояльними і непримиренними течіями, так як зарисовувалась ця можливість під час київського собору 1628 р. і останніх розрухів при кінці 1631 р. Уряд більше, ніж коли-небудь, був заінтересований добрими настроями козаччини з огляду на перспективу війни з Москвою; з другого боку, проти Ісайї Могила і його партія висували москвофільство, зносини з царем. Тому приложено всіх старань, щоб поставити Київ перед довершеним фактом: спішно переведено вибори в Варшаві, зараз же послано послів до патріарха з проханням "сакри" — благословення на посвячення, і свячення переведено у Львові (на великоднім тижні, 24-28 квітня, с. с.) при асистенції владик Ісакія, Аврамія і Паїсія, що, правдоподібно, асистували Могилі під час усіх цих перипетій його промоції на митрополію, підчеркуючи підтримку його кандидатури з боку владиків Феофанового священня.