Чтение онлайн

— А хто та дівчина на картині? Чого вона така сумна?

— Мабуть, якась кріпачка пана Хоткевича. Забирав він до палацу вродливих дівчат, а потім виганяв їх покритками. Часом вони кидалися в Прип'ять, кінчали життя самогубством…

Юрко зітхнув. Жаль йому дівчину на картині. Серцем відчув її тяжке горе. Талановитий художник малював цю картину. Дівчина була, як жива, здавалося, що вона ось-ось зійде до них і заговорить.

Татову увагу привернув круглий стіл з опуклими тумбами і точеними інкрустованими ручками, який стояв посеред зали. Він спочатку відкрив верхню шухляду. У ній лежало кілька книжок іноземною мовою та газети. Батько погортав їх і поклав на місце. Потім узяв газету, придивився до неї, і на його обличчі відбилось хвилювання.

— Ти поглянь, Юрку, що я тут знайшов! У підземеллі напевно хтось недавно був, це вже без сумніву. Якась непроста пташка кублиться тут не перший рік! От гад повзучий! Хто б міг подумати. Тепер мені зрозуміло, хто проникав у комору, забирав продукти, взуття, куплене для дітей-сиріт.

Юрко подивився на тата і ніяк не міг збагнути, чого той так схвилювався, чого знову і знову переглядає газету. Взагалі, який тут зв'язок: газета, продукти, викрадені з комори, звідки така певність, що хтось буває в підземеллі?

А в шухляді лежала газета «Известия», датована 14 червня 1941 року, тобто видрукувана вісім днів тому. Її хтось приніс у підземелля, читав, робив помітки, написав німецькою мовою: «Здається, дочекалися! Крига нарешті скресла. Зер гут! Ура!»

У газеті було надруковано повідомлення ТАРС про перекидання німецьких військ у східні й північно-східні райони Німеччини, безпосередньо прилеглі до кордонів нашої країни. У повідомленні згадувалося про чутки, розповсюджувані світовою пресою, про намір Німеччини розірвати пакт про ненапад і розпочати війну з Радянським Союзом.

Текст повідомлення ТАРС окреслено червоним олівцем.

Юрко тривожно оглянувся, мимоволі подумав, що, можливо, й справді в підземеллі причаївся ворожий шпигун-диверсант, пильнує за кожним їхнім кроком, і кожної миті може гримнути постріл. Недавно хтось був у підземеллі, читав і перечитував повідомлення ТАРС, радів, сподіваючись, що невдовзі розпочнеться війна і на нашу землю нападуть фашисти.

Тато уважно придивився до напису на газеті:

— Ніби знайомий почерк, а кому він належить, не можу сказати. Мабуть, хтось із колишніх панських посіпак зачаївся в селі, чекає повернення своїх господарів, приходить у підземелля, переховує тут зброю.

Батько відкрив ще одну шухляду, і ніби на підтвердження його слів там виявився чорний лискучий пістолет і тупоносі патрони.

— Німецький, зброя кайзерівських офіцерів ще з вісімнадцятого року. Пам'ятаєш «Як гартувалася сталь»…

Ще б пак, Юркові одразу пригадався епізод, як Павка через вікно забрався в кімнату німецького офіцера-окупанта і забрав його пістолет.

Павка Корчагін його улюблений герой.

А батько знову розглядав написи на газеті, наче знайомий почерк не давав йому спокою.

— Ти бач, яка контра, радіє, що на нас можуть напасти фашисти, сподівається, що повернуть йому хутір або маєток. Тільки даремна твоя радість. Постараємось, щоб якнайшвидше з тобою познайомився лейтенант Вершина.

Тато висунув ще одну шухляду, тут лежала папка, зав'язана рожевими шовковими шнурками. На ній наклеєний білий аркуш з написом: «Список мешканців села Відрадне, які активно підтримують більшовиків і підлягають негайному знешкодженню. Кількість злочинців — сімдесят п'ять чоловік».

А всередині папки список, на цупкому папері розбірливим і рівним почерком записані прізвища та імена жителів села.

«1. Хмара Іван Никанорович, більшовик, балтійський матрос, присланий Леніним на Україну, створив загін червоних партизан, ділив землю пана Хоткевича, вибив військо Центральної ради з Відрадного та інших навколишніх сіл.

2. Погорілець Максим Платонович, член партії більшовиків з 1905 року, іскрівець, перевозив з-за рубежу нелегальну літературу, комісар червоних партизан.

3. Савченко Лука Макарович, червоний повстанець, більшовик, служив у Петрограді, брав участь у штурмі Зимового палацу, супроводжував арештованих міністрів Тимчасового уряду в Петропавловську фортецю, брав активну участь у повстанні проти Центральної ради. Проголошував Радянську владу на Україні.

4. Кудлаєнко Денис Парфенович, червоний повстанець, під його проводом банда нападників розгромила штаб Полуботьківського полку, захопила обоз із зброєю, а також бронепоїзд «Гандзя». Кудлаєнко активний учасник повстання проти Центральної ради та військ дружньої нам Німеччини. Проводив ворожу агітацію серед вільних козаків і німецьких солдатів.

5. Вершина Іван Петрович, більшовик, арсеналець, брав участь у революційних подіях, спалив ґуральню пана Хоткевича. Таємними стежками вивів червоних до села Відрадне, допоміг оточити наш полк і німецьку частину. Привозив червоним повстанцям зброю з Києва, забезпечив їх гвинтівками, кулеметами, патронами. Тривалий час служив під командуванням Якіра. Вершина запеклий і непримиренний ворог, вірою й правдою служить більшовикам. Підлягає першочерговому знищенню».

— Добре билися наші односельчани за Радянську владу, — з гордістю промовив батько, — вся біднота пішла за Леніним, за революцією. Чимало їх полягло в запеклих боях… Довгий список склали петлюрівці, що зразу й не перечитаєш. Хай згодом уважніше проглянемо цю папку. Він перегорнув аркуші, прочитав на останньому: «Список складено сотником державної варти Порфиром Марчуком 25 листопада 1919 року в трьох примірниках». — Марчук… Пам'ятаю такого. Цей петлюрівець видавав карателям усіх, хто співчував Радянській владі, виступав проти окупантів і своїх бандитів. Треба ще розпитати дядька Дениса, він більше знає про цього вовкулаку.

Дядько Денис працює поромником, рибалить, захоплюється збиранням грибів. Знає він усі довколишні бори, як свої п'ять пальців: партизанив у них, а потім років двадцять лісникував, вирощував діброви на берегах Прип'яті. Юрко часто ходить з дядьком Денисом по гриби, і завжди повертаються вони додому з повними кошиками боровиків. У минулому році дядько Денис разом з школярами посадив на березі Прип'яті тисячу молодих верб. Знає Юрко й Івана Петровича Вершину, лейтенанта міліції. Він виступав у їхній школі, розповідав, як під час громадянської війни воював з біляками, інтервентами, громив петлюрівців.

Тато відкрив останню, нижню шухляду. У ній лежав окраєць зачерствілого хліба, кусень сала, цибулина і чотири прив'ялих лимони. У півлітровій банці чорніли продовгуваті маслини.

— Лимони! — здивувався тато. — Давно не доводилося їх бачити, а тут хтось тримає як закуску під коньяк. Непроста пташка загніздилася в підземеллі.

— А хто ж це може бути? — зацікавився Юрко.

— Не так просто сказати, — знизав плечима тато. — Але цей почерк… Та хай цією справою займається лейтенант Вершина, а ми будемо йому допомагати. Хто-хто, а він зуміє розплутати цей вузлик! І не такі загадки розгадував Іван Петрович.