Чтение онлайн

– Ге-ге-ге!

– Гу-гу-гу!

Взяв я олiю i прожогом на вулицю. А за мною слiдом регiт котиться. Хто не зустрiнеться, слово кине:

– Привiт кукурузнику!

– Здоров, козаче!

– Наше вам вiд королеви полiв!

Може, хто й просто так вiтається, а менi здається, що глузливо, насмiшкувато. I, може, хто десь смiється зовсiм з iншого приводу, а я все на себе приймаю.

Бiля клубу здоровеннецька реклама кiнофiльму «Тарас Шевченко» (сьогоднi йтиме). Намальовано, як проганяють крiзь стрiй солдата.

I враз здається менi, що оживають тини обабiч, висмикуються лозини з них, шпiцрутенами свистять у повiтрi. I горщики, макiтри на тинах – уже не горщики й макiтри, а солдатськi голови в безкозирках… Як той солдат, бiжу я крiзь стрiй – вулицею…

Вскочили ми в халепу. Це кiлька днiв смiятимуться, не менше. Хоч на вулицю не виходь. У нас такi!

Занiс я олiю, пiшов до Яви одвести душу. Зустрiв його у садку – вiн до мене якраз намiрявся.

– Здоров, Павлушо! – серйозно-серйозно сказав вiн. – Я до тебе.

– Здоров, а я до тебе!

– Попрощатися йшов, – одвiв убiк очi Ява.

– Що, посилають кудись? – здивувавсь я.

– Та-а! – махнув рукою Ява – Зовсiм з дому тiкаю.

– Куди?!

– На який-небудь безлюдний, необiтаємий острiв.

– Тю на тебе, дурний! Мелеш таке, що й купи не держиться. Де ти вiзьмеш той острiв? Тепер таких островiв i не буває.

– Буває. То ти не знаєш.

– Як же ти втечеш, коли ми й до моря з тобою не змогли доїхати? Тебе ж на першiй станцiї зловлять.

– А я й не пiду на станцiю. Нащо менi станцiя?

– А що?

– У плавнi подамся. Скiльки там островiв, необiтаємих…

– Але як же ти там житимеш? Пропадеш же, як руда миша. Пам'ятаєш, як Гунька пропав?

Жив у нашому селi колись пришелепуватий Гунька. Приплентач. Без роду i племенi. Нiхто не знає, як вiн до села прибився. Взимку ходив босий, без шапки. Старi баби його святим вважали. Тихий був, нiкого не зачiпав. Ходить собi по селу i смiється: «Ги-ги… ги-ги». Любив у плавнях блукати. Як заповiтриться – два днi нема. Потiм вергається худий, голодний, зарослий рудою стернею. Навiть узимку в плавнi ходив по льоду. У великий мороз пiде, розкладе на островi величезне багаття: люди вже думають – плавнi горять. Приходить: «Ху, – каже, – натопив. Тепер у селi тепло буде». Два роки тому пiшов Гунька у плавнi, i чи i о вiн дiйсно загинув, втонув деси у болотi, чи просто подався з села – так нiхто й не знає. Бiльше його не бачрiли.

– Невже хочеш пропасти, як Гунька? – повторив я.

– Не припаду, – впевнено сказав Ява i витяг з-пiд сорочки книжку. – От жив же чоловiк на безлюдному островi – i нiчого Не пропав.

– Що за книжка? – питаю.

– «Пригоди Робiнзона Крузо». Читав?

– Не пам'ятаю… Може, й читав. Що це за Кукурузо?

– Крузо, а не Кукурузо, чудило. Дуже iнтересна книжка.

– Книжка книжкою, а плавнi плавнями. Ти краще подумай.

– Я вже думав. I вирiшив остаточно. Ти мене знаєш. Я тiльки хочу, щоб ти менi трошки допомiг.

Я був обеззброєний. Раз людина звертається до тебе за допомогою, одмовляти її – свинство.

– I надовго ти збираєшся на той острiв?

– Робiнзон пробув на безлюдному островi двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв, – зiтхнувши, сказав Ява.

– Ого-го! – аж рота роззявив я. – Це ж скiльки тобi буде? Сорок з гаком. Це ми вже всi школу покiнчаємо й iнститути. Карафолька академiком стане, Гребенючка агрономом. Я льотчиком, якщо вийде. А ти…

– Що ж поробиш, – знову зiтхнув Ява.

– Слухай, а хто ж буде за Книшем i Бурмилом стежити? Хто буде їх викривати, виводити на чисту воду? Може ж, вони справдi небезпечнi шпигуни й злочинцi? Га? Ти що – забув оту таємничу розмову? I акваланг? I торт, i все iнше? Забув?

Ява враз почервонiв, наче я його спiймав на гарячому. Я вже торжествував, думав, що вiн зараз вiдмовиться од своєї затiї. Але вiн сказав:

– Нi, нiчого я не забув. Та доведеться тобi самому стежити за ними й викривати їх. Ти хлопець смiливий, сам впораєшся. I станеш знаменитим. I про тебе в газетах напишуть, i по радiо, i по телевiзору… А я не можу тут бiльше жити. Не можу. Переекзаменовка… та ще й ця кукурудза. Через кiлька днiв приїде мати i… хоч на край свiту.

Я зiтхнув.

– А може, все-таки не тiкатимеш? Якось перебiдуєш.

– Нi, раз я вирiшив – усе!

– А хай би сказився той Кукурузо, що напутив тебе на острiв тiкати. Так це ми в дитинствi бiльше й не побачимось? – з вiдчаєм сказав я. – З ким же я у цурки-палки гулятиму? З Карафолькою? Спасибi вам!

Ява, зморщивши лоба, дивився на мене – щось мiркував. I, помовчавши трохи,сказав:

– Чому це не побачимось? Ти єдиний знатимеш про острiв. I приїжджатимеш iнколи… Робiнзон теж не зовсiм один був. Потiм вiн урятував дикуна П'ятницю i удвох з ним жив. Так що…

– Виходить, я буду в тебе дикуном, – уже веселiше сказав я – Вiн, значить, герой… А я, значиться, дикун. От Кукурузо!

– Та Крузо, а не Кукурузо! Робiнзон Крузо.

– То вiн був Крузо, а ти – Кукурузо. Якраз пiдходяще для тебе iм'я. Пiсля вчорашнього…

– А що! Може, це ти й непогано придумав. Кукурузо! Звучить! Га? Знаєш що! Так ти не зви мене бiльше Ява, зви мене Робiнзон Кукурузо. Хай так i буде. Домовились?

Так Ява перестав бути Явою, а став Робiнзоном Кукурузо Видно, на роду вже йому було написано носити вигаданi iмена.

Так що запам'ятайте добренько, далi я зватиму його Кукурузо.

– Так ти що – сьогоднi хочеш уже й утекти на острiв? – спитав я.

– Ех, який ти бистрий! «Сьогоднi!» – розсердився Кукурузо. – Треба ж спершу вибрати пiдходящий безлюдний острiв, а тодi вже тiкати.

– А що там вибирати? Висадився на будь-який i живи.

– Тобi – звичайно. А менi двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв жити. Думаєш – легко?

– Та я хiба що, можна й вибрати. Хоч зараз. Поїдемо?

– Трохи згодом. Через годину. Як дiд у сiльмаг пiде.

– А що ти взагалi дома скажеш, як тiкатимеш? Вони ж хвилюваться будуть. Все село на ноги пiднiмуть. Шукатимуть Я собi уявляю!

– Звичайно ж, я не скажу: «Дорогi родичi, я тiкаю вiд вас на безлюдний острiв. Бувайте здоровi. Пишiть». Це ж комедiя. Нiхто ж так на безлюдний острiв не тiкає. Матерi й тату взагалi нiчого не доведеться говорити. Вони в Києвi. А дiдовi я щось придумаю. Скажу, наприклад, що до тiтки Ганни у Пiски пiду. Там же i Яришка зараз гостює. Щось вигадаю… Щоб панiку не пiднiмав.