ЖАНРЫ

Шрифт:

– Ти дуже розумний! – розсердився Кукурузо. – Мовчи! Ти нiколи на безлюдному островi не жив – не переч!

В цей час дверi розчинилися i на порозi з'явився дiд. Кукурузо так i застиг з сокирою в руках.

– Ов-ва! – спокiйно вимовив дiд. – Меблю рубати здумав? Ану постав сокиру на мiсце! Двоєшник!

– Та я нiчого, – замимрив Кукурузо. – Я… я… хотiв показати йому, яка в нас сокира добра… замашна… вiн каже, що в них краща… Еге ж, у нас краща, дiду?

Дiд нiчого не вiдповiв, i ми вишмигнули з хати.

– Ху! Мало не засипались! – уже за клунею видихнув Кукурузо. – I як ми не почули його крокiв!

Це справдi будо дивно. Це значить, ми дуже захопилися. Бо дiдовi кроки чути здаля. Дiд ходить, як на лижах, не вiдриваючи нiг вiд землi: човг-човг, човг-човг. Здається, ледве ноги переставляє, от-от упаде.

Та побачили б ви його на полюваннi. На зайця по чорнотропу дiд може прочовгати отак кiлометрiв п'ятдесят —i хоч би що.

Сидимо ми з Кукурузом за клунею i обговорюємо, як краще перетягти все необхiдне у човен. Нарештi домовились. Кукурузо потроху виноситиме з хати i ховатиме у бур'янах за клунею. А як стемнiє, вже я (щоб Кукурузо був у дiда на очах i не викликав пiдозри) нищечком перенесу все у човен. А завтра…

Роздiл XIV

Робiнзон Кукурузо висаджується на безлюдний острiв

Ранок наступного дня. Сонячний, дзвiнкий, голосистий: пiвнi спiвають, гуси гелгочуть, корови мукають. Я скоцюрбився бiля тину i пiдглядаю у шпарку, що робиться на подвiр'ї в мого друга.

Пiдготовчi роботи успiшно закiнчено. Все майно Робiнзона Кукурузо уже в човнi: i берданка, i удочка, i лiхтарик, i ложка, i ковзани (на зиму), i сокира (на жаль, одна i то стара, трiснута i без топорища – ну, то нiчого, на островi можна буде витесать), i багато чого iншого. Черв'якiв накопано повну жерстяну банку з-пiд бичкiв у томатi (я слово «бички» закреслив i написав олiвцем «черв'яки», вийшло «черв'яки в томатi»). I харчiв цiла торба. I навiть двi таблетки пiрамiдону (на випадок хвороби). Отже, все в порядку.

Тепер лишилося одне – вiдпроситися в дiда.

Дiд сидить на колодi i теше держака до вил. Кукурузо ходить бiля нього й канючить.

– Дiду!

– Га?

– Так я до тiтки Ганни пiду у Пiски.

– Одчепись.

– Дiду!

– Га?

– Так я пiду.

– Одчепись, тобi кажуть. Iди вроки вчи. Двоєшiшк!

Помовчали трохи. Потiм знов.

– Дiду!

– Га?

– Менi з вами скучно.

– Так що менi, на голову стать, щоб тебе розважчти?

– Я до тiтки Ганни пiду. Там же Яришка. Я її скiльки не бачив.

– Як вона дома, то тiльки чубишся з нею, а тут, бач, скучив…

– Я вам i самосаду принесу. Ви ж знаєте, який у тiтки Ганни самосад.

– У мене свiй є не гiрший. Одчепись. Знову помовчали.

– Дiду!

– Га?

– То я пiду. Да?

– От пристав, як сльота до плота! А вроки?

– Так я ж книжку вiзьму i там вчитиму. От поспитаєте в тiтки Ганни тодi.

Я причаївся й думаю: «Ох, i важко у наш час тiкати на безлюдний острiв!»

– Дiду!

– Га?

– Я тiльки на пару днiв. З мене ж усе село смiється пiсля вчорашнього… От якi ви, їй-богу!

– Ото не швендяй, де не треба! Хто тебе у кукурудзу погнав?

Знову помовчали.

– Дiду?

– Га?

Довго канючить Кукурузо. Нарештi дiдовi уривається терпець i вiн каже:

– От бiсова дитина! Зовсiм замучив. Ну йди вже, щоб я тебе не бачив. Тiльки на днiв два, не бiльше. Та якщо тiтка Ганна скаже, що вроки не вчив, – цього держака скуштуєш. Двоєшник!

Кукурузо не став баритися, бiгцем побiг у хату (а то ще передумає дiд!), схопив «Граматику» i – до ворiт. Тодi раптом спинився, обернувся, потупцяв на мiсцi, зiтхнув:

– Бувайте здоровi, дiду! Хороший ви… Я завжди знав, що ви хороший…

– Iди-йди! – буркнув дiд, Хiба вiн знав, що то прощається з ним Кукурузо на двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв…

На вулицi я приєднався до Кукурузо.

Мовчки дiйшли ми до рiчки, мовчки сiли в човна i мовчки попливли у плавнi.

Тiльки Собакевич, бiжучи за нами, весело гавкав i намагався вхопити за литку то мене, то мого друга. Не розумiло урочистостi моменту дурне собача!

Не проронивши жодного слова, допливли ми до острова.

У мовчаннi перенесли всi речi на галявину до куреня.

I от востаннє стоїмо на березi коло човна. Похнюпившiйсь довбаємо носками черевикiв землю. Стоїмо i зiтхаємо. Треба прощатися, а ми не знаємо, що кажуть у таких випадках на прощання. Адже не на день ми прощаємось, не на мiсяць, не на рiк навiть, а на цiлих двадцять вiсiм рокiв два мiсяцi i дев'ятнадцять днiв. Ще нiхто в свiтi не прощався на так довго.

Кукурузо нахилився до Собакевича, почухав за вухами, взяв його передню лапу, потиснув:

– Прощай! Я б тебе тут залишив, але й сам не знаю, як у мене з харчами буде… Не бiйсь… Павлуша тебе в обиду не дасть. Ти ж, Павлушо…

– Аякже!.. – не дав я йому договорити.

I змовк, думаючи, що б же йому ще таке сказати заспокiйливе на прощання.

– А тi двоє таки не шпигуни, – сказав я. – Справжнi шпигуни нас придушили б отам у кукурудзi. I нiхто б не знав. Вони ж точно тепер знають, що ми за ними стежили. Так що не переживай – нiхто про нас все одно б нi в газетi не написав, нi по радiо, нi тим паче по телевiзору…

Але Кукурузо на це нiчого не вiдповiв.

I знову ми стоїмо й мовчимо.

– Ну так що? Давай їдь уже! – не витримує нарештi Кукурузо.

– А ти що, поспiшаєш? – кажу я.

– Та нє, я нiчого, але взагалi… Тобi ж додому треба. Хлопцi, мабуть, у футбола зараз на вигонi гуляють.

– Та! – махаю рукою. Мовляв, не потрiбнi менi нi футбол, нi хлопцi. А сам думаю: «Невже оце Кукурузо нiколи в футбола бiльше не гулятиме? От бiдний хлопець!» I так менi його жаль стало! Такий же вiн воротар добрий був! Справжнiй Лев Яшин мiг з нього вирости.

Зiтхнув я, полiз у кишеню i витяг свого складаного ножика.

– На, – кажу, – тобi пригодиться Ти ж знаєш, який це ножик. Як бритва. Такого нi в кого нема. А в тебе якийсь чепелик.

Кукурузо аж почервонiв iз задоволення. Вiн завжди заздрив менi через оцей ножик i мiнятися не раз пропонував, та я не хотiв Але тепер хай йому буде, раз вiн у футбола не гулятиме i в самотностi житиме.

Я ще раз лiхнув, полiз у другу кишеню i дiстав коробочку з-пiд сiрникiв. Там лежали гачки для удочок, якi подарував менi батько. Прекраснi гачки! Цiле багатство длл рибалки. I маленькi – на верховодок, плiток та карасiв, i бiльшенькi – на йоршiв, окунiв та лящiв; i великi – на щупакiв, линiв, коропiв. I зовсiм великi – трiйчастi – на сомiв та iншого риб'ячого звiра.

Поделиться с друзьями: