Чтение онлайн

Ларсен здвигнув плечима.

— З самого початку було одне… Вона хотіла показати новому шефові, хто тут порядкує. Але потім вони сталії добрими приятелями. Кажуть, що…

Він замовк з такою міною, наче жалкував, що в нього вихопилися ці слова.

— Що кажуть? — перепитав Брант, намагаючись піймати його погляд.

— Багато всього кажуть. Завжди ходять різні плітки, як щодня товчешся разом. Може, ще пива?

Брант похита. з головою.

— Коли би плес почали, докторе Лорсспе, то, будь ласка, кінчайте. То що кажуть?

Чи б нього на губах не майнула вдоволена посмішка?

— Ку, хіба важко уявити, що саме? Кажуть, що Поульсен цінував Еллу більше за інших медсестер, навіть за дружину. Авжеж, якщо бути щирим, то Доріт Поульсен не вельми принадна жінка. Такі ходять чутки. Я їх ніколи не слухаю, в одне вухо влетить, а з другого вилетить.

Брант вирішив змінити тему.

— А вам із ким як працювалося? Добре? Ларсен на мить задумався.

— Певна річ, у нас різні погляди, люди ж не однакові, і ми з Поульсеном також. У нас різниця у кваліфікації, в освіті… і, звичайно, у віці. Та коли зважити на все це, то нам працювалося непогано. Мені його бракуватиме.

Брант вражено глянув на нього.

— Що ви маєте на угазі? Би не вірите, що він повернеться? Вважаєте, що вбивцею був Поульсен? Так я маю вас розуміти?

Ларсен уперше на мить розгубився, але відразу опанував себе.

— Ні, я цього не думгя… мені тільки здалося… ну, поліція ж ув'язнила його, то я й вирішив, що була підстава. Звичайно, це в мене вихопилося несамохіть… Вибачте г. зені, папо слідчий. Ви мене дуже збентежили, але мені так здалося… і я собі уявив… Поульсен був перевтомлений, знервований, часом просто дратузався. — Ларсен нахилився до Бранта. Голос у нього був низький, скрадливий. — Я сказав Дурницю. Забудьте про це. Я справді шкодую, що ляпнув таке. Але бачите, я думав, що коли його затримали… от і розгулялась уява. Він, безперечно, приємна людина, викликає до себе довіру, в ньому є щось поважне, солідне.

— Ми не знаємо нічого напевне, — холодно мовив Брант. — Тому й збираємо всі свідчення.

Він підвівся й попрощався. Ларсен сказав, що він завжди буде до його послуг. Жінка в приймальні пообіцяла викликати таксі. Була вже майже п'ята година. Вітер подужчав і став просто крижаний. Із темних хмар ось-ось мав сипнути сніг. Позад Бранта хряснули двері. Це Ліса Томе єн зібралася додому.

— Вже кінець роботи? — запитав Брант. — Я чекаю на таксі. Може, підкинути вас додому?

Вона почервоніла й нічого не відповіла, але стала поряд із ним, а коли прибула машина, сіла на заднє сидіння.

— Він щось сказав? — тихо запитала вона.

Мабуть, вона навмисне чекала на нього, хотіла довідатися, що сказав Ларсен.

— Нічого особливого. Хіба він щось знає? — відповів Брант. — Він певен, що Еллу Гансен убив Поульсен, — за хвилю додав він.

Ліса Томсен сиділа в самому кутку, відсунувшись якнайдалі від Бранта. Обурено пирхнувши, вона сказала;

— Я так і думала.

Шкода, що вона так мазюкається. Пудра не приховує її рум'янців, тільки надає їй вульгарного вигляду. Але треба надягати якусь маску, коли виходиш на люди. Зрідка та маска спадає під натиском роздратування й люті. І що тоді видно? Часом нічого, але часом таку пристрасть, ненависть, заздрощі, яких годі було й сподіватися під нею.

— Поки не знаєш Ларсена, то здається, що він дуже добрий. А він ставився до Ельмо просто гидотно. Він волів би іншого начальника, такого, якого б знав наперед. А чого він вважає вбивцею Ельмо?

— Сказав, начебто ходять чутки, що Елла була його коханкою.

Обличчя Ліси затуляла тінь, Брант швидше відчув, ніж побачив, як воно почервоніло.

— Який жах! Таких чуток взагалі не було. Ельмо не з тих!

Ліса Томсен була розлючена, тож кожної миті в неї могло вихопитися таке, чого вона не хотіла казати.

— Може, в Елли Гансен був хтось інший? Таксі зупинилося. Вони вийшли.

— Я чула, що були, але сама про це нічого не знаю, — промурмотіла вона. — Вам треба запитати в тієї доглядачки, що вас приводила. В Оси Люнд. Вони з Еллою були сусідки і близькі приятельки. Можуть знайтися й такі, що знають її по «Зеленому Оленю». Кажуть, що Елла ходила туди кожної п'ятниці. В неї було багато знайомих поза лікарнею. Немає ніяких підстав шукати винного неодмінно серед працівників лікарні.

Вона замовкла, кивнула Брантові й зайшла до свого будинку. А він коболі рушив у напрямку готелю «Принц». Почав іти сніг.

Крізь маленьке віконце доходило мало світла, але на столику була лампа, й Поульсен міг читати, якщо тільки в нього вистачало сили зібратися з думками. Йому весь час хотілося спати. Та засинав він лише години на дві, а тоді знов прокидався. Отже, мав час згадати все своє життя, якби хотів. Воно було не дуже багате на події. Радість чергувалася зі смутком, як і в більшості людей. Чимало в тому житті було гарного, а надто замолоду. Тове, поки вона не збунтувалася. Відпустки, проведеш в маленькій хатині, яку він сам збудував. Ельмо Поульсен дуже любив працювати руками. Навіть утома була йому приємна. Втома після фізичної праці біля землі або каміння. Йому треба було б вибрати таку роботу, але його шанолюбні батьки заявили, що син повинен вийти в люди. Для них фізична праця здавалася не досить почесною. Теперішня праця теж давала б йому втіху, якби не відповідальність. Не страх зробити щось не так! Той страх викликав у ньому непевність, яку він не міг приховати ні від себе, пі еід сторонніх. Насправді йому треба було б відмовитись від цієї посади, вибрати якусь скромнішу, але так легко пуститись за течією, а тоді виявляється, що вже пізно щось міняти, вже нема за що вхопитися.

Вартовий приніс газети. Вони перемовилися кількома словами. Вартовий був приємний чоловік. Ельмо почаз проглядати «Алькюбійські вісті» з кінця, з оголошень і радіопрограм, поступово й боязко скрадаючись до перших сторінок, де можна було наткнутися на щось неприємне. «Нова старша сестра в лікарні». Отже, вона вже є! Вія перебіг писанину Карла Якобсена про панну Мадсеп. Гидота! Але стару відьму вона втішить. А нова… вони взяли її з сусідньої лікарні. Вибрали з тих, що закінчили курси й мають практику. «Треба визнати, що лікарняна рада мала слушність, — писав К. Я. — Бенедикта Йогансен найбільше заслуговує на те, щоб отримати цю спадщину після старої трудівниці, яка відтепер утішатиметься заслуженим відпочинком. Вона знає можливості таких лікарень, як наша, і виступає не тільки за лікування хворих, а й за людське ставлення до них, за допомогу всьому населенню. Нехай велетенські сірі лікувальні комплекси займаються рідкісними хворобами, називаючи це дослідженням, нехай їхній персонал шиється в лицарі такої діяльності і оздоблює себе титулами та лаврами. Це не для нас. Ми лікуємо громадян нашого містечка Не змушуємо своїх пацієнтів із грижами місяцями чекати на місце, воліючи зосереджувати увагу на рідкісних випадках, які дали б нам славу й можливість за громадський кошт їздити на закордонні конференції. Ми працюємо! Це відомо Бенедикті Йогансен, вона до цього звикла. Ми приймемо її з розгорнутими обіймами».

Ельмо шпурнув газету й ліг на лежак. Як той К. Я. може таке писати, адже це зовсім не його думки! Він задовольняв бажання Могенсена, але чи є в його словах хоч крихта правди? Вони дійсно роблять, що тільки можуть. Але навіщо цей фіміам! Ну, Ларсенові стаття сподобається.

Антон Ларсен був багато популярніший серед пацієнтів, ніж Поульсен. Він випромінював із себе компетентність і авторитет, і це підносило його на недосяжну висоту. Він умів дуже чітко й гарно висловити кожну свою думку, до того ж мав почуття гумору, був досить дотепний, через що останнє слово часто залишалося за ним. Але він не перегравав, навпаки, не раз підсовував якесь рішення Поульсенові й робив вигляд, наче це той дійшов до нього. Спочатку їхні стосунки складалися добре. На першу вечірку в себе пані Ларсен запросила Доріт, а відразу після того Поульсени прийняли їх у своєму щойно опорядженому домі. Сусанна була залізна жінка, вона допомагала чоловікові в його широкій приватній практиці, а крім того, вела в містечку недавно утворений жіночий гурток. Перед цим вони розпустили гурток хатніх господинь, у якому Сз'санна також була головою. На Ларсенове шістдесятиріччя Ельмо й Доріт опинилися в колі містечкової верхівки. Було дуже врочисто. Після того Доріт кілька днів ходила в піднесеному настрої. Ельмо справді щасливо впорався з промовою. Вони багато сміялися. Настрій був приємний, дружній. У цій маленькій громаді всі цікавились одне одним не тільки з чемності, а й насправді, і всі допомагали одне одному. Взяти хоча б лікарню. Архітектор Бойтель будував її і тепер наглядає за нею. Син бургомістра Альс-Єнсена постачає їй зі своєї фабрики пластмас матеріали одноразового користування, його зятеві, електрикові за фахом, довелося взяти на себе догляд за апаратурою. Янсен, Могенсенів небіж, дбав про тс, щоб у лікарні ніколи не бракувало м'яса й було з чого робити бутерброди. Багато було спільних справ, і про них багато говорили. Могенсен довго розводився про чудовий персонал лікарні. Поульсен почував себе ніяково від того, що той весь час вихваляв його незвичайні здібності. Та Ларсен підморгнув йому з-за келиха з коньяком. Мовляв, довіра — половина успіху в лікуванні.

— О, Яльтесен! — Альс-Єнсен відхилився на спинку стільця й оглянувся навколо. — Він був дивовижна людина, знаєте? Ти, Антоне, знаєш. Він сам себе створив. Як і ще дехто. — Він захихотів і підморгнув Поульсенові.

Бургомістр Алькюбіна був чоловік сповнений чару й любив наголошувати на тому, що він вибився з самого низу. Ті, хто знав його батька, вважали, що той був не найпоряднішим керівником ремісничої майстерні. Але останні батькові друзі вже перемерли, і кому це заважає? Історія бідного хлопця, який став першою людиною у своєму місті, навіть повчальна.