Чтение онлайн

— З вами хоче бачитись комісар, докторе.

Він весь час звертався до нього так шанобливо, щоб Ельмо забув, де він опинився. Коридори, сходи, двері, які за ним старанно замикали. Кабінет, де він і першого разу зустрічався зі столичними фахівцями. Комісар підвівся. Його лисина блищала проти світла, що падало з вікна. На скронях і на потилиці кучерявився темний чуб. Обличчя у нього було поважне й сумовите. Його помічник лишився сидіти. Очі в нього були в червоних прожилках, на правому виднів синець.

— Будь ласка, сідайте, докторе Поульсен, — сказав Тюге.

Ельмо опустився на стілець. Комісар лишивсь стояти. Він дивився на нього не сердито, але суворо.

— Ви нас дурили, докторе Поульсен. Ви заперечували, що мали інтимні стосунки з убитою Еллою Гансен. Виходить і навпаки. Ви її дуже добре знали. Були її дуже близьким приятелем, правда? Навіщо ви її вбили? Вам не здається, що нам пора закінчувати цю справу?

Після невеселої вечері в готелі «Принц» минулого вечора Брант подзвонив додому і впевнився, що іменини Карен минули непогано. Приємно, а в них тут пекельна нудота. Пліснявий закуток. Ні, вони ще не все скінчили. Ні, він не знає, коли повернеться додому.

Він піднявся у свій номер, загасив сигару, скинув піджак та ліг на ліжко, більше не роздягаючись. Будильник задзвонив рівно через дві години. Брант почував себе розбитим і отупілим. Він випив дві склянки води, став під душ, і йому зразу полегшало.

Телефон в Оси Люнд і далі не відповідав. Брант потягся. Була десята година. Тюге напевне вже провадить жваву; розмову з лірично настроєним редактором. Поульсенова намазюкана секретарка сказала, що він, мабуть, міг би отримати корисні йому відомості в пивниці «Зелений олень», куди вчащала Елла Гансен.

Він, насвистуючи, спустився вниз, розпитався дорогу в адміністратора і вийшов надвір. Падав сніг, і тротуар підмерз. На щастя, іти довелось недалеко. Коли він відчинив двері, назустріч йому ринув галас і притиснув його барабанні перетинки до черепа так, що заболіло. Людська маса кружляла в трансі. Світло рухомого прожектора вихоплювало з морку бліді обличчя з приплющеними або витріщеними очима. Замкнеш в капсули душі, поглинуті ритуальним відьомським танком. Брант залишив пальто в роздягальні і проштовхався до одного зі столиків. Тут була сама молодь. Він почував себе, наче пенсіонер, що випадково заблукав не в своє середовище. А втім, воно було йому добре знайоме. Професійні стежки провадили його в які завгодно місця, і він знав, як де треба поводитись навіть якщо ти безнадійно вирізняєшся своїм костюмом та зморшками й капшуками, що вже почали проступати під очима. Він замовив пиво й почав роздивлятися на тих, що танцювали. Дівчата були в джинсах і запраних полотняних сорочках, а більшість хлопців — у чорних шкіряних піджаках. Вони мали однаково довге волосся й однаково круглі щоки, але декотрі повідпускали буйні бороди, що затуляли все обличчя.

Зала вирувала, стояз неймовірний гамір. Оса Люнд викручувалась перед високим, міцно збудованим хлопцем у розстібнутому шкіряному піджаку на голому тілі. Видно, досить буде одного пива. Брант закурив нову сигару, намагаючись нічого не пропустити. Біля її столика сиділа ще одна дівчина й трк-чотири хлопці. І прийшли сюди, мабуть, давно, бо на столику вже була ціла купа порожніх пляшок. Брант вибрав слушну хвилину. Музика не робила перерви, але засапані танцюристи інколи сідали відпочити. Оса помітила Бранта ще як він тільки наближався й підвелася назустріч, перше ніж він устиг дійти до її столика. Він тут був найстарший з усіх. Хлопці неприязно дивилися на нього й подеколи навмисне штовхали його. Штовхали досить боляче. Мокра від поту сорочка прилипла йому до тіла. Над ними крутилося світло, на мить вихоплюючи з мороку обличчя Оси, що десь на рівні його нагрудної кишені підстрибувало й знов опадало, відхиляючись то в один, то в другий бік. Вона всміхалася, світло блищало в її очах і на зубах. Та ось підступив один із хлопців, відштовхнув Бранта й зайняв його місце. Брант переставив на інший столик свою повну пляшку, взяв звідти порожню й замовив нову. Інші танцюристи пітніли так само, як і він, декотрі непевно стояли на ногах, один упав під загальний регіт. Оса спинилася біля його столика і щось сказала. Довелося прикласти вухо до її губ.

— Я б хотіла побалакати з тобою, але на самоті! Брпнт кивнув головою. Вони пішли танцювати, але той самий молодик знову відштовхнув Бранта. Він обминув підставлену йому ногу, всміхаючись сам до себе. Ще бракувало б, ще6 він не впорався з цією провінційною потолоччю. Оса повернулась, та не встигла сісти, як її знов схопили. Навпроти Бранта сів другий хлопець. Довге темне волосся спадало йому на лоба. Столик перехилився, коли хлопець сперся ка нього. Очі в нього були налиті кров'ю, погляд не зовсім упевнений. Хлопець був широкоплечий, череватий, з дужими руками. Він трохи засапався від танцю.

— Хто ти в біса такий?

Брант покликав офіціанта. Той подав пиво йому і хлопцеву Що сів до його столика. Хлопець випив його майже одним духом, витер другим боком долоні губи і втупив очі в Бранта.

— Ушивайся звідси, коли вже випив своє пиво. Нам не дуже подобаються заброди, що відбирають наших дівчат. Кажу по-доброму. Втямив?

Хлопець промовисто глянув на Бранта. Той відповів йому таким самим поглядом і пустив кільце диму, на що він був мастак. Оса за щось посперечалася з першим хлопцем і нахилилася до Бранта.

— Я вже йду, — крикнула вона йому у вухо, водночас засунувши руку в його кишеню.

І справді пішла. Брант спорожнив пляшку і, трохи почекавши, підвівся.

— Якщо я тут небажаний, то можу піти собі в інше місце, — сказав він хлопцеві навпроти.

Після теплого приміщення надворі було холодно. Сніг і далі йшов, вітер подужчав. Він віяв уздовж вузької вулички. В Алькюбіні, як у всіх старих містечках, вулиці були бруковані.

Брант зайшов під якийсь під'їзд. Оса засунула йому в кишеню серветку. На ній кривими літерами було написано: «Липки, 23». Він зім'яв серветку й викинув. Ступивши крок на вулицю, він зупинився. Вони надходили з двох боків, поволі, скрадливо. Двоє горил, у кожного в правій руці по велосипедному ланцюгові. Брант сягнув рукою назад і поторсав дужку дверей під'їзду. Замкнені! Ті двоє почали повол: наближатись, тільки-но помітивши його. З правого боку — непроханий гість, що сів до його столика. Другий, молодший, мабуть, був Осин кавалер. Він підходив не так певно, як його товариш. Становище було досить неприємне. У вікн навпроти світилось і видно було обриси якогось чоловіка Але світло зразу ж вимкнули. Не хотіли втручатися. Це ж не вперше біля пивниці зчиняють бійку. Брант, переводяча погляд з одного на другого, не згинаючи спини, присів пошукав рукою позад себе. Жодного камінця. Але він намацав порожню пляшку, схопив її за шийку й підвівся. Молодший хлопець був слабкою ланкою. Брант почекав, поки вони підійдуть ближче. Тоді, крикнувши, кинувся до молодшого, замахнувся пляшкою і щосили шпурнув її на його ноги. Пляшка влучила в коліно. Хлопець зупинивсь і похитнувся. Брант проскочив повз нього й помчав далі серединою вулиці. Напасники щось закричали й кинулись навздогінці. Ряди будинків зненацька скінчились, далі пішли дерева, міський парк. Брант озирнувся. Хлопці бігли за ним. Ось кована брама. Замкнена. Але по краю мурованого стовпа стирчали залізні шпичаки. Він порвав пальто, одщ холошу й обдер до крові кісточки пальців, але переліз на другий бік. Якби не брама, переслідувачі були б уже наздогнали його. Вони мали перевагу, бо їх було двоє. Брані помчав далі в темряву. Ні звуку, ні світла, тільки сніг Він почав задихатися. Відкрите місце з водограєм посередині і з десятком статуй по краях. Голих бронзових фігур, ще опиралися зимі й непорушно дивилися в одне місце мертвими очима. Дві найбільші з них зображали хлопця й дівчину, стояли поряд. Він тримав її за руки й дивився на неї, а вона опустила очі. Брант одним стрибком опинився між ними й поклав їм руки на плечі. Він уже дихав рівніше й спокійніше. Тим часом надбігли й напасники. Вони поставали біля водограю, прислухаючись і щось тихо мурмочучи, так, що Брант не міг їх почути. Та ось до нього чітко долинуло:

— Він сховався за котрусь статую. Іди в один бік, а я піду в другий.

Вони поволі, обережно переходили від статуї до статуї. До Бранта наближався молодший. Брант підпустив його зовсім близько, тоді скочив йому на схилену спину і втомкмачив його обличчя глибоко в притрушене снігом листя, яке заглушило його крик. Неприємний захід, але необхідний. Брант знав, куди треба вдарити. Він скинув з хлопця пасок і зв'язав ним йому руки за спиною. Тоді взяв велосипедний ланцюг і підкрався до його напарника. Той був дужий, товстий і важкий, але невмілий, не мав Брантової техніки. Штани в нього зсунулися аж на кісточки, коли Брант використав його пасок для тієї самої мети, що й у його товариша. Хлопці втратили запал і самі показали дорогу до поліційної дільниці.

— Вам би треба було мати більше людей на вулицях, — невдоволено сказав Брант вартовому.

Той обурився. Що собі уявляє цей столичний жевжик?

— А хто чергуватиме біля телефону? Добре вам казати, хай би вас чорти взяли, коли ви товчетесь один на одному й не знаєте, як згаяти час.

Брант посмоктав кісточки пальців, обережно помацав Щоку, в яку йому влучив велосипедний ланцюг. Він узяв таксі й доїхав до Липок. Квартал був довгий, весь у липових деревах, ще зовсім маленьких. Липки мали колись стати липами.

У вікні будинку номер 23 світилося. Брант постукав, і Оса відразу відчинила йому.

— Довго ж ти добирався.

Він зайшов за нею до кімнати.

— Що з тобою, ти з кимось бився?

— Це ті милі хлопці, що були з тобою. Мені довелося замкнути їх під замок, — буркнув Брант.

Він скинув мокре наскрізь пальто. З одного боку воно тріснуло по шву. Одна холоша на коліні теж мала дірку.

Помешкання було сплановане так само, як у Елли Гансен. Брант пішов просто до ванної кімнати і змив кров з обличчя та з рук. Ліва щока напухла й почала вже сипіти.