Чтение онлайн

Вот собственно и вся конкретика…

Поскольку «Тризуб» считает себя организацией орденского типа, у него должно быть тайное знание, к которому допускают только посвященных. Даже партия Тягнибока, которая никогда не настаивала на своем орденском характере, использовала в 90-е годы две программы — одну для Минюста, другую для внутреннего пользования. Тем более это можно ожидать от «Тризуба». Так что это лишь верхушки айсберга.

Поскольку к тайным документам этой организации мы доступа не имеем, посмотрим, что пишут в своих работах другие ее идеологи. Ограничимся лишь одним примером. В 1996 году в Дрогобыче вышла брошюра Богдана Червака, призванная популяризировать основы украинского национализма [70] . В ее выходных данных на последней странице указано, что главным редактором текста выступил Василий Иванишин — основатель и главный теоретик «Тризуба». И вот пошли откровения.

Элитарность и иерархия:

«Безпосередній уплив на формування екзистенції нації має провідна верства. Саме провід, еліта нації несе велику відповідальність за наше майбутнє та суголосність політичної практики з національними імперативами».

Верховенство национальных интересов над любыми другими:

«Іншими словами, інтерес нації — найвища домінанта, всі інші інтереси — класові, релігійні, регіональні, партійні та ін.- є лише похідними від цієї домінанти і не можуть претендувати за наріжну засаду національного поступу».

Внешняя агрессия и великодержавность:

«Державне оформлення національних устремлінь аж ніяк не є межею для подальшого самовираження нації. Нація — явище культурне і перебуває у постійному змаганні з іншими національними культурами; і це протистояння не визнає кордонів. Іншими словами, "імперіальний" дух — є неодмінною ознакою кожної здорової нації. "Нація, що залишається у своїх межах, не тужить за духовою і державною експансією, не знає імперіальної тенденції,- нація нежива" (О. Ольжич)».

Милитаризм:

«Культ ідейної мілітарності, ідейний антипацифізм — це те, що має інтенсивно пропагуватися у суспільстві, створюючи атмосферу любові до власної Армії».

«Петлюра постійно наголошував на тому, що "тримати меч" — це не лише завдання військовиків, це відповідний стан суспільства, це певне дозрівання нації, усвідомлення того, що тільки та нація, яка добре володіє мечем, може бути гарантована за свої рала, сподіватися щасливого майбутнього.

Під сучасну пору суспільство не цілком осягнуло заповіт Отамана. Є певне упередження до діяльності в Україні різноманітних українських парамілітарних структур. Замість того, щоб посилити їхній ідейний вишкіл, з них роблять мало не ворогів державності».

Так что всё по заветам Донцова и Сциборского.

Этот же набор идей гораздо более активно и открыто повторяют социал-националисты. Свободовец Андрей Ильенко в статье «Кінець ретронаціоналізму та перспективи Нового Націоналізму» воспроизводит аналогичные установки. Он считает авторитарность принципом построения не только государства, но и всех социальных учреждений. Практически этот принцип «виявляється у створені чіткої ієрархічної системи управління». Из принципа иерархичности Ильенко выводит принцип правления элит:

«Тому, керуючись принципом авторитаризму, ми зможемо змінити нарешті цей ганебний стан, привівши до влади справжню національну еліту — досконалих духовно і фізично найкращих синів і дочок свого народу, єдиний сенс і мета життя яких — беззастережне служіння своїй нації. Тільки така еліта, керуючись принципом авторитаризму, спроможна вивести нас з тотальної кризи».

Наконец Ильенко воспроизводит те же установки на великодержавность и империализм:

«Великодержавність — означає прагнення до побудови не просто заурядної країнки, а могутньої Великої України, центру цілої цивілізації. Причому це не просто забаганка мрійників, а необхідність — якщо Україна не буде великою, її взагалі не буде. Сучасна епоха ставить нас в цілком новіумови. Доба національних держав в традиційному розумінні цього слова остаточно завершується». И наконец резюме: «Геополітичні реалії змушують нас бути імперією».

У свободовцев эти идеи имеют глубокие корни. Они их исповедовали еще в те времена, когда «Свобода» называлась Социал-националистической партией Украины. У партии была неофициальная программа, которая не подавалась в министерство юстиции, но использовалась для идейного воспитания членов организации в 1990-е годы. Там в пункте 2 писалось, что одна из основ идеологии СНПУ «людина, яка культивує в собі дух боротьби». А пункт 15 доходчиво объяснял великодержавную направленность этого духа:

«15. Україна — геополітичний центр Євразії. В силу цього вона може існувати тільки як могутня держава, або як самостійна держава не існувати взагалі. Ми змінюємо застаріле гасло “Самостійна Україна” на гасло “Велика Україна”. [71]

»Об иерархии неофициальная программа СНПУ ничего не сообщает, но зато это делает ее популяризатор Михальчишин. Иерархию он специально упоминает среди ценностей, на которых основано мировоззрение социал-националиста [72] .

На вождизме идеологи «Свободы» сейчас острого акцента не делают, хотя в частном порядке признают, что видят Тягнибока в роли будущего вождя нации. Но их пожирают вождистские комплексы. Желание иметь над собой пахана очень хорошо иллюстрирует сайт журнала «Ватра», где группируются социал-националистические интеллектуалы. Заметную роль среди них играет Юрий Михальчишин, выступающий там под псевдонимом «Нахтигаль».

На сайте было опубликовано постановление ОУН 1939 года о форме приветствия в организации. Второй великий сбор ОУН утвердил его в форме «Слава Україні! Вождеві слава!» И чтобы у читателя не было сомнений, редакция «Ватры» сопроводила текст картиной зигующих юношей. Вот скрин этого материала с изложением мотивации съезда ОУН. Обратите особое внимание на самый последний абзац…

«Ми знаємо, що Українська Нація здобуде свої права лише тоді, коли на її чолі стоятиме один всенаціональний ВОЖДЬ.

Ідеал ВОЖДЯ побіч ідеї НАЦІЇ є для нас найбільшими цінностями».

Как известно, после раскола ОУН на мельниковцев и бандеровцев, первые сохранили за собой именно это приветствие, а бандеровцы ввели в своих рядах новое «Слава Украине! Героям слава!» Именно оно сейчас используется украинскими националистами. Опубликованный материал вызвал у читателей активный отклик. В комментариях некоторые из них заныли: «Яка гарна традиція втрачена!». Комментатор под ником «Иахтигаль» (а это, как мы уже указывали и есть Михальчишин) охотно поддержал смелые предложения ее возобновить. И только комментатор под ником «Иван Бодхидхарма» был единственным, кто предложил и дальше «славить героев». Но он не нашел поддержки, и другие комментаторы его заклевали.

Так что свободовцы ждут не дождутся вождя. Они уже внутренне к этому готовы.

Но если свободовцы ждут, то СНА и «Патриот Украины» пошли дальше. Своего вождя они познают. Когда при Януковиче вождя «Патриота Украины» Андрея Билецкого упрятали в тюрьму, его соратники опубликовали статью с громким названием «Як пізнати вождя?» Этот текст упоителен. Редко где встретишь такое даже среди украинских националистов:

«Але справжнього Вождя не обирають і не призначають, він приходить сам. Найвища світова сила (Бог, Природа, Провидіння, Історія — як її не назви) просто надсилає свого представника у наш світ з певною місією. Задля виконання цієї місії Вождь наділяє себе самого максимальними повноваженнями й бере на себе весь тягар відповідальності. Не посадові обов’язки, мандат від якогось виборчого округу чи урочиста присяга гаранта роблять людину Вождем, а сміливість взяти на себе абсолютну відповідальність і спроможність виконати вищу місію.