Чтение онлайн

— Свіжі пиріжки, пряники! Підходьте, купляйте!

— Найкращі сорочки, спідниці, каптани! Такого вишивання не знайдете більше ніде!

— Кошики, кошички, плетені дрібнички!

— Беріть коралі, сережки, прикраси! Не встоїть жоден хлопець!

— Посуд! Дерев’яний посуд!

— Іграшки! Колисочки!

Ніколи раніше Аріяна навіть подумати не могла, що товар можна представляти таким от чином. Дорогою її чіпляли за рукави, намагаючись привернути увагу, прохали, пропонували. Коло однієї лавки примудрилися навіть спритно накинути намисто на шию і підставити дзеркальце. Відображення Аріяні сподобалося, Дарія молодчинка, постаралася на славу. Із дзеркальця виглядало миловидне личко «місцевої» дівчини у квітах і прикрасах. Намисто продавець теж підібрав те що треба, воно дуже пасувало до розшитої маками сорочки. От би купити і Дарії подарувати, Ілля б точно не образився на такі витрати грошей. Тільки вона ще не розібралася в кількості монет, що мала, тому вирішила повернутися пізніше. Аріяна ґречно відмовилася, похитавши головою, і пройшла далі. Течія знову підхопила її і понесла, понесла, понесла посеред навколишнього різноманіття і багатства, не випускаючи з чіпких пут, аж поки ноги не стомилися. Тоді, з великими труднощами вирвавшись назовні, Аріяна зупинилася в тіні крайнього торгового фургончика, намагаючись віддихатися.

Спостерігати за оточуючими було дуже захоплююче. Ось стоїть сувора матір, стереже доньку, що торгує поясами. Навколо в’ються хлопці, посміхаючись юній продавчині і намагаючись підібратися якнайближче.

— А ну, йдіть звідсіля, нероби, нічого тут крутитися! — сердито гукала до них жінка, погрожуючи кулаком. Сама ж донька крадькома пускала бісики очима в шанувальників. Батько поряд потягав невідомий напій з горнятка, ледь помітно посміхався у вуса і прикидався глухим, пропускаючи сердиті зауваження дружини повз вуха.

А там, далі, голосно щебечучи, топталися дітки, радісно очікуючи своєї черги на карусель. Поряд стояли їх батьки, бабусі, дідусі, сестри і брати, спілкуючись, знайомлячись, а іноді і сварячись. Ще далі, коло самої води, старші дівчата сиділи навколо великої купи квіток і, наспівуючи гарну мелодію, плели розкішні віночки. Лівіше була споруджена загорода для коней. Коло неї юрмилися потенційні покупці і просто перехожі. Торговці несамовито жестикулювали, нахвалюючи скакунів і називаючи ціни бажаючим. Аріяна охопила поглядом людей кого огорожі і зраділа. Серед них був Ілля. Він спокійно розмовляв з літнім чоловіком і, ймовірно, не бачив Аріяну, хоча стояв до неї обличчям. Від всепоглинаючої певності в тому, що все буде добре, губи самі по собі розплилися в усмішці. При ньому вона чомусь не почувала себе такою одинокою в цьому чужому світі. Згадавши, що не повинна видавати їх знайомство, відвела погляд правіше і зробила вигляд, що цікавиться крамничкою зі столярними інструментами. Цікавий такий молоточок лежить. І поряд... Ні, щось не так. Дискомфорт відчувається прямо шкірою. З боку прилавка хтось пильно дивиться їй у відповідь. Дівчина буквально опам’яталася під пронизливим поглядом і з подивом виявила, що усміхається на всі зуби тому самому білявому хлопцю. Той недбало спирався на дерев’яну перегородку і з примруженими очима посміхався у відповідь. Посмішка повільно сповзла з Аріяниної фізіономії і поступово перетворилася в презирливо-сердитий вигляд. Це ж треба було так промахнутися? Зі злістю дівчина різко відвернулася і... зустрілася поглядом з Іллею. Він, очевидно, тільки побачив її і з живою цікавістю оцінював зміни, але, зіткнувшись очі в очі, запитально припідняв брови, немов не міг зрозуміти, за що отримав такий спопеляючий погляд. Співрозмовник вказав йому на щось збоку, і хлопець відвернувся. Аріяна згасла. Кинувши блискавки в бік білявого, вона спішно відійшла подалі.

— Раз вже віднайшла мене, не втікай! Навіщо заперечувати, що я тобі подобаюся? А ти сподобалася мені.

Знайомий голос за спиною примусив Аріяну всю внутрішньо стиснутися. От причепився! І ця самовпевненість! Якщо вона чогось і не може терпіти в хлопцях, так це саме таку самовпевненість!

— Вибач мого друга. Він не такий вже й поганий, просто пустував. Мене звати Нестор. А тебе?

Аріяна, все ще не обертаючись, гарячково міркувала, як відшити його якнайшвидше. Хм, краще за все — правда. Дівчина повільно обернулася і, максимально намагаючись зобразити на обличчі щось на зразок «Як ти мені набрид!», жестикуляцією показала на своє горло, заперечливо похитавши головою.

— Ти не хочеш розмовляти?

Аріяна повторила жест виразніше.

— Ти не можеш розмовляти?

Дівчина зобразила чудо прозріння і повернулася йти.

— Стій, це не має значення! Ти тому така непривітна? До тебе погано ставляться через німоту?

Такого повороту вона не очікувала. Поки обмірковувала наступний хід, настирливий залицяльник наздогнав її і пішов поряд.

— Ми можемо спілкуватися переписуючись.

Що далі то гірше. Показати, що вона писати не вміє? Не повірить. Тоді що?

— Нестор! Ти на кого крамницю залишив? Прийде брат — підеш упадати за дівчатами! Повернися негайно!

Сердитий голос позаду кликав хлопця.

— От водяний! Ти мені зовсім голову запаморочила. Та я тебе все рівно знайду пізніше.

Він легко торкнувся її руки і повернувся йти. Раптово зупинився і кинув слідом за Аріяною:

— В тебе хлопець є?

Ось! Це найкращий спосіб! Дівчина, не обертаючись, позитивно кивнула головою.

— Не дуже переконливо! А якщо і так, я все рівно спробую щастя!

Аріяна не втрималася, озирнулася. Нестор вже йшов, а вдалині вона помітила, як обертається Ілля.

Розділ 7

Ледь було піднятий настрій впав нижче плінтуса. Суцільні ляпи. Сама себе вже перевершила. Вона втекла від злощасної крамнички і йшла зараз подалі від людей, сварячи себе на чому світ стоїть. Ніби нічого страшного не сталося, а якщо зібрати все разом — так гидко на душі. Веселий шум і гамір навколо почав дратувати, захотілося тишини і спокою. Ноги самі по собі привели до берега річки. Дівчина приглянула місцинку коло старої верби і, впевнившись, що нічого її тут не потривожить, всілася додолу. Над поверхнею води витала сумна, але дуже красива пісня — це дівчата, виплітаючи квіткові віночки, співали трохи далі берегом. Сонце золотило воду, навіть дивитися боляче. А вже добряче за полудень. Як швидко день проходить! І час спливає, як вода. І не зупинити, не повернути. У всі віки існувало таке порівняння. Тільки зараз воно було не абстрактним, як раніше, а живим, і навівало сум.

Вона не змогла би відповісти, скільки вже сидить тут, слухаючи гіпнотичне дзюрчання.

— Можна коло вас примоститися, рибку половити? Ні, не йдіть... Я не хотів вам завадити. Не втікайте!

Та Аріяна вже мчала вздовж берега — треба рухатися далі.

Аріяна завернула за склад дерев’яних ящиків на околиці ярмарку. Не змогла б сказати, чому втекла, та й чому зараз ховалася від людей. Повернулася в пошуках затишної місцинки і злякано завмерла. Перед нею була клітка з вовком. Сірий — власне так назвав його Ілля в лісі. Події тоді відбувалися блискавично, та цю ошкірену морду дівчина запам’ятала. Звір люто метався всередині, а побачивши заблудну вівцю, миттєво кинувся в стрибку, але, вдарившись грудьми об грати, відскочив і загарчав ще голосніше.

— Чого розбушувався! А ну тихо!

Жіночий голос наближався з протилежного боку. Аріяна швидко пригнулася і втиснулася в найближчу щілину. Вона не бачила, хто підійшов до клітки, та виявилося, що людей було кілька.

— Якщо ти досі нічого не знайшла, про що може бути розмова?!

У того, хто говорив голос був холодний, трохи роздратований.

— Я все виправлю, потрібен ще час!

— Свято скоро закінчиться і всі роз’їдуться. Тебе тішить перспектива волочитися в пошуках віддаленими селищами?

— Я все встигну! І якщо я знайду те, що вам потрібно, ви допоможете мені зайняти місце Медії?

— Ти не надто багато хочеш?

— Я вже примітила декого! І, кажуть, у лісової відьми, Яги, також може бути щось цікаве!

— До неї не потикайся. І взагалі тримайся подалі.

— Але...

— Всі ці розмови — дурниці. Нічого в неї нема. Невідомо, чи є вона сама взагалі. Коли її останній раз бачили?

— Але цей ледацюга її...

— От власне. Може, відьма скопитилася давно, а хлопець приховує це. Крім того у неї завжди був могутній покровитель, так що в будь якому випадку туди не потикайся, все зіпсуєш.

— Як скажете.

— Ну? Чого стоїш? Вперед, час не чекає.

Почулися кроки, що віддалялися, і невиразне бурмотіння.

— Вже стільки часу пройшло, а ми нічого не знайшли. Думаєш, Вартові встигли тут все перелопатити і сховати?

— Не схоже. За моїми даними, ніхто з них не з’являвся в околиці давненько. Та й Яги не видно вже скільки часу. Може, просто шукати більше нічого?

— Ти про хлопця не забувай.

— Намагався слідкувати за ним минулого тижня, нічого підозрілого. Хатинка та селище. Часом до лісу йде, але там його відразу губив, він просто спец по заплутуванню слідів. З місцевими майже не спілкується, вони з ним також. Навряд чи він щось знає і тим більше шукає. Думаю, Вартові покинули цей сектор і відьма одразу зачахла без покровителів. До речі, коли наступна перекидка? Тепла вода – неймовірна розкіш...