Чтение онлайн

— Чого сьогодні не скористався, коли я прийшов? Чекай тепер наступну.

— Та добре, робота є робота. Я все ж думаю, дарма час витрачаємо. Якщо Вартових не видно на такій події, очевидно, ресурс використаний.

— Якщо не видно, нам тільки легше. Був би тут, якщо б вони пхалися всюди. І сам знаєш: здається, все знайшли, а тут як піде наступна хвиля — то там з’явиться, то там.

— Навряд чи вона скоро піде. До речі, ти чув, що Вартові знайшли і заблокували ще один перехід? У сьомий сектор.

— Всюди пхають носа! Як вони знайшли?

— Не уявляю.

— Хтось попався?

— Угу.

— Конкурентів менше.

— Теж вірно.

— Тихіше, приваблюєш увагу. Нам вже час. Може, ще самі щось знайдемо, йдемо.

Шурхіт кроків давно стих, а Аріяна все не наважувалася покинути свою схованку. Вона марно намагалася вгамувати шалений стукіт серця. Друга частина цієї дивної розмови пройшла напівшепотом, але Аріяна чула кожне слово. Кожне. Сказане універсалом. Спочатку тільки дивом не зірвалася з місця, не кинулася вперед. Потім зрозуміла, що зробила вірно. Бесіда їй не сподобалася. Відчувалася якась загроза. Небезпека. І вони згадували Іллю. Слідкували за ним. Може, і її засікли? Ні, той, перший, казав, що це було минулого тижня. Треба би хлопця відшукати і все розповісти, а то тривожно якось. Та... хто гарантує, що не всі вони однакові?

Дівчина закрила очі і прислухалася до внутрішнього голосу. «Ілля підозрював в тобі ворога, та все рівно допоміг», — промовляв голос. А якщо власне тому допоміг, що сподівався вивідати у ворога щось?Чому тоді, нічого не дізнавшись, не вигнав, навіщо витягнув з колодязя? Навіщо дозволив прийти сюди? Може, збирається використати проти цих невідомих?Ні-і-і-і, не хочеться вірити. А якщо? Адже ти навіть не розумієш, в чому суть їх ворожнечі. Раптом всі однакові?Він не такий. Згадай хатинку, як вона захищена; завісь, за котру не можна заходити, — ти знаєш, що там?Він залишив мене одну, я могла заглянути, він це знав. А що було б потім? Він сам казав, що дізнається про це.Не вірю, що він поганий. І Малюка привів назад, а міг кинути у лісі. Дракончик сам за ним пішов.Міг відігнати. Він його боїться.Та дозволив залишитися. Ти наївна і дурна. Запудрив тобі мозок, чекаєш бабусю, котра, ймовірно, ніколи не з’явиться.Але він зовсім не втримував мене, я могла в будь-який момент піти. Це тобі так здається. Залишилася — під наглядом, пішла — простежив куди.Він сказав мені правду про універсал. Правду можна подати по-різному або взагалі частково.Їх розмова не сподобалася. Вони з тією відьмою, котра на Даринку напала. Те, що вони погані, не робить Іллю хорошим.Але і не робить поганим. Є презумпція невинності. Якщо вина не доведена, за замовчуванням він невинний. В тобі говорять емоції, а не розум.Якщо я не буду вірити йому, то тоді кому? Я залишуся зовсім одна. Лише б не пошкодувала...

— Хапай за краї, раз, два, три-и-и...

Трохи правіше один з ящиків зі скрипом підняли двоє і понесли в бік. Аріяну вони не помітили, і вона, побоюючись виявлення, майже не розгинаючись, кинулася навтьоки. Вовк вчув і голосно загарчав.

— Злісна тварюка. Хто його сюди приволік?

— Якась приїжджа відьма.

— А-а-а...

Голоси звучали все тихіше і тихіше, поки зовсім не щезли. Дівчина знову стояла на краю галасливого і веселого ярмарку, де ніхто й близько не підозрював про дивацтва, що відбувалися поруч.

— Ви чули, прибув Чужинець із Жар-птицею! Не хочете дізнатися про своє майбутнє?

— Та чого там знати, і так все відомо.

— В минулому сезоні одному землевласнику птаха повіла про холодне літо і теплу осінь. Ось він і не збирав виноград рано, а чекав, поки дозріє. Інші боялися заморозків і прорахувалися, а хто його послухав, у виграші залишився.

— Я не про те, що не вірю, просто іноді знати майбутнє — нічого доброго. Здається, що немає вибору, все визначене наперед.

— Ви праві. Але очевидці твердять: птаха нічого прямо не каже, все натяками й загадками. Хто зрозуміє вірно, а хто і ні. Сам я теж ніколи не пробував, страшнувато.

— От-от, і я про те ж.

Аріяна з цікавістю піднялася навшпиньки, вираховуючи, де ця сама Жар-птиця знаходиться.

— Шукаєш Жар-птицю, либонь? Та ось там, справа, бачиш, віз кольоровий.

Один з тих, що щойно розмовляли, вказав дівчині рукою напрям.

— Поспішай, дівчата частенько гадати на коханих бігають.

Він підморгнув та замовк.

Аріяна посміхнулася замість дякую і попрямувала до возу. Не тому, що дуже хотіла, а тому, що цього від неї очікували, а вона повинна поводити себе природньо. Та й хто б не хотів дізнатися, як виглядає Жар-птиця?

Щоправда, підібравшись ближче, дівчина зрозуміла, що цього власне і не дізнається. Оповісниця доль знаходилася в закритому фургоні, коло входу стояв засмаглий, не схожий на інших, трохи сивуватий чоловік, без особливого інтересу поглядаючи навколо. Бажаючих, що не наважувалися підійти зібралося доволі багато, вони юрмилися і тихо перешіптувалися, рахуючи монетки, підмовляючи один одного.

— Ну що, слабо? Я б і сам пішов, та тільки нема чого питатися мені.

— Ясне діло, немає чого питатися. Ти просто боїшся.

Сперечалися двоє чоловіків зліва.

— Надто дорого, я майже все витратила на новий пояс, шкода.

— Я також майже без грошей, так би позичила.

Шепотілися дівчата справа.

Аріяна ж трохи безцеремонно розглядала чужоземця. Він справді не був схожий на тутешніх, що давало привід придивитися ближче. Може, один з тих? Помітивши уважний погляд, сивий поглянув у відповідь і раптом, на Аріянин подив, попрямував просто до неї.

— Перший відвідувач — безкоштовно! Вибір припав на цю безстрашну юну дівчину!

Чоловік спритно підхопив її під руку і практично потягнув до фургону. Аріяна хотіла було заперечити, та зрозуміла, що, перш ніж зможе жестами пояснити, тільки зайвих проблем набереться.

— Обережно, сходинка!

Три кроки — і за спиною впав полог, а Аріяна опинилася в тісному темному приміщенні одна. Ні, не одна. Очі звикали до темноти недовго, і ось вона дивиться на дивне, не схоже на інших створіння у вигляді великої птахи з головою, що нагадувала людську, тільки в пір’ї. На якихось поличках і ящичках стояли запалені свічки, їх золотаві відблиски відображалися в глибинах чорний очей. Забарвлення пір’я при такому освітленні не змогла визначити. Як у тумані, заднім числом подумала, що запитання-то вона поставити ніяк не може. Так і стояла мовчки, заворожена, не знаючи, чи то піти, чи то що робити. Але страшно не було.

— Доля дивна, закинула тебе сюди, так далеко від дому, вірно? Тяжко знайти дорогу назад...

Аріяна від несподіванки здригнулася. Голос був глибоким, приємним і... мудрим, якщо так можна виразитися про голос. Очі птахи пильно спостерігали за гостею.

— Ти можеш втратити дуже важливу частину свого життя. Втратиш назавжди, чи збережеш у своєму серці — це твій вибір. Але від нього залежать долі інших. Нелегкий вибір...

Серце обледеніло. Невже це значить... вона не повернеться???

— Не сумуй, навколо завжди будуть люди, котрі допоможуть, тільки не відвертайся від них.

На очах виступили зрадницькі сльози.

— Не плач, тобі вже час. День ще не закінчився.

Аріяна насилу відірвала погляд від уважних очей. Їй хотілося опинитися звідсіля за тридев’ять земель, не чути, не розуміти... Вона кинулася до виходу, та її наздогнала ще одна фраза:

— Є речі, на котрі ми не можемо вплинути, а є такі, котрі в наших силах змінити. Не пливи за течією, аби ніколи не було причини звинувачувати себе в бездіяльності. Прислухайся до інших, але рішення завжди приймай сама, від серця. Тільки слабкі звинувачують у своїх помилках інших, сильні не бояться визнати, що здійснюють їх самі.