Чтение онлайн

– - Неймовiрно!

Дiма гордо всмiхнувся й мовив:

– - Ну, коли вам подобається, то завтра я ще роздiл прочитаю: про мене та про Робiнзона Крузо!

– - Про кого?!
– - аж пiдскочив Олег.

– - Про Робiнзона Крузо!
– - кинув Дiма.
– - Невже не зрозумiло?..

Всi знову ледь не розреготалися, але стримались. I тут бабуся глянула на годинника й вигукнула:

– - Та вже десята година! Ану, швиденько спати!

Олег з усiма попрощався й пообiцяв, що завтра о п'ятiй заскочить.

Коли вiн пiшов, бабуся, як обiцяла, натерла цибулi, вичавила з неї сiк i закапала Дiмi в носа. Вiн увесь час совався, голосно смiявся й вигукував:

– - Ой, не можу! Ой, лоскотно!

На цьому недiльний день 18 травня закiнчився, i всi полягали спати.

7

Кажуть, понедiлок -- день важкий. Це вповнi вiдчув на собi Сергiй Кудлик.

Рiвно о п'ятiй ранку голосно задзвенiв у його кiмнатi будильник, i майже водночас iз ким у дверi подзвонив Олег.

Сергiй, ще сонний, сiв на лiжку й почав терти очi, якi так не хотiли розтулятися.

– - Давай, давай!
– - почув вiн раптом i побачив Дiму, який у довжелезних трусах з квiточками пiдскакував на одному мiсцi, закинувши бороду за плече.
– - Зарядочку -- раз-раз!
– - i де той сон!

Сергiй нарештi переборов себе, зiскочив з лiжка, покрутив перед собою руками, кiлька разiв присiв -- i помчав вiдчиняти Олеговi.

Коли вони вмилися й нашвидкуруч поснiдали, бабуся, яка вже була в курсi справи, сказала:

– - Ви ж дивiться, не довго, щоб у школу не спiзнилися!

– - Не спiзнимось!
– - вiдказав Сергiй, i вони утрьох вискочили за дверi.

– - Ану, хто перший!
– - гукнув Олег i зiрвався з мiсця.

За ним помчав Сергiй, а позаду всiх залопотiв, голосно посапуючи, Дiма.

Коли б хто бачив їх у цю мить! По дорозi до лiска бiгли, немов лошата, два худорлявих, струнких хлопчики, а за ними, не вiдстаючи анiтрохи, котився, мов колобок, малесенький дiдуганчик, дзвiнко ляскаючи по стежцi величезними кедами!

Ранок тiльки-но займався. Сонячнi променi ледь торкали верхiвки дерев, на травi ще поблискувала нiчна роса, але птахи вже зняли дзвiнкоголосий щебет.

Небавом трiйця вибiгла на лiсову галяву.

Пiсля недiлi вона мала жалюгiдний вигляд: всюди куди не глянь валялися порожнi бляшанки вiд консервiв, битi пляшки, шмаття газетного паперу, якiсь недоїдки.

– - От так-так!
– - похитав головою Дiма, уважно роздивившись навколо.
– - Руки б за те поодбивати!

Хлопцi погодилися з ним i вирiшили хоч трохи прибрати. Не плавати ж серед цього мотлоху!

Коли вони знесли смiття докупи й так-сяк прикидали землею, Сергiй звернувся до Дiми:

– - То як, спробуємо?

– - Ну що ж, -- не дуже охоче згодився Дiма, -- коли вже прийшли.
– - Вiн сiв посеред галяви, попросив хлопчакiв вiдiйти подалi -- про всяк випадок!
– - i почав, щось бурмотiти собi пiд носа та розмахувати руками, раз по раз позираючи в небо.

Сергiй з Олегом стояли осторонь i з нетерпiнням поглядали навколо: чи не сталося вже якої дивовижi?

Раптом невiдомо звiдки -- адже був такий тихий, сонячний ранок -налетiв дужий вiтер, i за якусь хвильку сонце закрила величезна чорна хмара.

Дiма пiдвiвся з трави:

– - Не виходить! Бачите, он i сонце вже закрив, а слiв про плавання нiяк не згадаю. Ну, спробую, останнiй раз!
– - попередив вiн, вигукнув щось зовсiм незрозумiле й замахав руками на хмару.

I тут iз хмари вдарила довжелезна слiпуча блискавка, за нею пролунав такий грiм, що аж земля задвигтiла пiд ногами, й вiдразу ж уперiщила злива!

– - Тiкайте!
– - зойкнув Дiма i перший кинувся геть.

Хлопцi, не менш наляканi, помчали слiдом! Вони бiгли назад утричi швидше, нiж до лiсу, i вже за кiлька хвилин, ущент мокрi й захеканi, дзвонили у дверi квартири Кудликiв.

– - Вимокли, експериментатори!
– - зустрiла їх бабуся.
– - Швидше перевдягайтесь, а то застудитесь! Ось i вам, -- простягла бабуся свою кофту Дiмi.
– - Ще ж тiльки вчора нежить був.

– - Я сам винуватий, -- промимрив Дiма, знiмаючи мокру одежину i влазячи в бабусину кофту, що дiставала йому до п'ят.

– - Чому ви?
– - здивувалася бабуся.
– - Вчора в останнiх вiстях казали, що ранком можлива короткочасна гроза. А я, стара, забула вас попередити. Та он, до речi, уже все й кiнчилося!
– - I бабуся кивнула за вiкно, де й справдi знову сяяло сонце.

– - До чого тут останнi вiстi!
– - знизав плечима Сергiй.
– - Це Дiма грозу зробив!

– - Он воно що!
– - усмiхнулась бабуся.
– - Ну, тодi iнша рiч. А тепер давайте гаряченького чайку -- i до школи.

Перевдягнений Сергiй, Дiма у бабусинiй кофтинi та Олег в Сергiєвих штанцях i сорочцi посiдали до столу.

– - А знаєш, -- раптом звернувся до Сергiя Дiма, -- я таки пригадав потрiбнi слова.

– - Та ну!
– - ледь не захлинувся гарячим чаєм Сергiй.

– - Плавання у вас сьогоднi?
– - хитрувато усмiхнувся Дiма.

– - Так!

– - Ну от, -- пояснив Дiма, -- коли зайдеш у басейн, -- тiльки спершу заходь, де неглибоко!
– - лягай вiдразу на воду й пливи! Але при цьому весь час повторюй подумки:

Гей, працюйте, ноги й руки!

Я пливу, неначе щука!

– - I все?
– - здивувався Сергiй.

– - I все, -- кивнув Дiма.

– - Неодмiнно так i зроблю!
– - радiсно засяяв Сергiй.
– - Величезне вам спасибi!

– - Нема за що, -- кинув Дiма, -- дрiбницi.

Хлопцi хутко поковтали чай, Сергiй вихопив iз холодильника торт для класу -- й вони заспiшили до школи: адже по дорозi треба було ще заскочити до Олега за його портфелем.

А Дiма подякував бабусi за чай, повернувся в кiмнату, зручно вмостився в крiслi й заглибився у читання своїх мемуарiв.

У клас хлопцi заскочили майже водночас iз дзвоником.

Ледь перевiвши дух, Сергiй вiдразу помiтив порожнє мiсце Птурської, i серце його покотилося десь аж у п'яти.

"Як же я забув!
– - iз розпачем подумав вiн.
– - Та й Дiма не згадав. А обiцяв сьогоднi повернути її!"

I вiн вiдчув, як це не дивно, що йому страшенно не вистачає Вiтки з усiма її жартами, шпильками й стусанами.