Чтение онлайн

— Холодно! Холодно! — кричала панночка, яку веселили ці марні шукання.

Але один з синів Мафра, піднявши вазон для квітів, знайшов там згорнуту вчетверо хусточку.

— Оце здоровило Аврелія могла б запхнути її собі в рот, — сказала пані Палок, — там досить місця, і ніхто б не подумав там її шукати.

Пан Палок спинив її лютим поглядом. Він не дозволяв їй тепер сказати жодного уїдливого слова. Побоюючись, що пан де Кондамен почув її слова, він промовив:

— Яка чудова молодь!

— Мій любий друже, — казав тим часом інспектор лісного відомства панові де Бурде, — ваш успіх забезпечений; тільки будьте обережні в Парижі. Мені відомо з цілком певних джерел, що уряд вирішив вжити рішучих заходів, якщо опозиція буде йому на перешкоді.

Колишній префект занепокоєно глянув на пана де Кондамена, питаючи сам себе, чи не глузує той з нього. Пан Пекер де Соле тільки всміхнувся, погладжуючи вуса. Потім розмова стала знову загальною, і панові де Бурде здавалося, що всі дуже тактовно і скромно поздоровляють його з майбутньою перемогою. Він цілу годину втішався своєю славою.

— Дивна річ, як швидко достигає виноград на сонці, — зауважив абат Бурет, який весь час сидів на своєму місці й дивився вгору на альтанку.

— На півночі, — пояснив лікар Порк’є, — виноград достигає тільки тоді, коли звільнити грона з-під листя.

На цю тему почалася суперечка; раптом Северен закричав:

— Тепло! Тепло!

Але він так нехитро сховав хусточку, повісивши її на зовнішньому боці садової хвіртки, що абат Сюрен враз її знайшов. Коли ж абат Сюрен сховав хусточку, вся молодь марно шукала її по всьому саду близько півгодини; і нарешті всі визнали, що не можуть її знайти. Тоді абат показав її в самій середині однієї клумби, де вона лежала, згорнута так майстерно, що здавалась білим камінцем. Це був найбільш вдалий номер з усієї гри.

Звістка про те, що уряд відмовляється висунути свого кандидата, враз поширилась по всьому місту і викликала велике хвилювання. Логічним наслідком цієї відмови було занепокоєння різних угруповань, кожне з яких розраховувало на те, що частина голосів відійде на офіційного кандидата і воно переможе своїх суперників. Маркіз де Лагріфуль, пан де Бурде, шапкар Морен, мабуть, дістали б приблизно по третині всіх голосів; безперечно, було б перебалотування, і бозна-хто взяв би гору в другому турі. Правда, говорили ще про четвертого кандидата, імені якого ніхто не міг назвати, людину доброї волі, яка, можливо, задовольнила б усіх. Виборці Плассана, охоплені страхом, відколи вони відчули узду на своїй шиї, тільки й бажали порозумітися і вибрати із своїх громадян прийнятного для всіх партій.

— Уряд даремно поводиться з нами, як з неслухняними дітьми, — говорили ображені тонкі політики з Комерційного клубу. — Ще скажуть, що наше місто є вогнищем революції. Коли б влада висунула пристойного кандидата, ми всі голосували б за нього… Супрефект говорив про якусь науку. Ну, а ми не хочемо ніякої науки. Ми зуміємо самі знайти кандидата, покажемо, що Плассан є місто здорового розуму і справжньої свободи.

І почали шукати. Але кандидати, висунуті друзями або зацікавленими особами, тільки посилювали замішання, За один тиждень в Плассані з’явилося більше двадцяти кандидатів. Пані Ругон, стривожившись, не розуміючи нічого, пішла до абата Фожа, люта на супрефекта. Пекер де Соле — осел, дженджик, манекен, придатний лише для прикрашення якого-небудь великосвітського салону; він уже один раз допустив, що уряд зазнав поразки, і тепер він остаточно скомпрометує його своєю безглуздою байдужістю.

— Заспокойтеся, — всміхаючись, сказав священик, — на цей раз пан Пекер де Соле тільки кориться… Перемогу забезпечено.

— Ех, ви ж навіть не маєте кандидата! — вигукнула вона. — Де ваш кандидат?

Тоді він розгорнув перед нею свій план. Вона схвалила його як жінка розумна; проте назване абатом ім’я страшенно її здивувало.

— Як! — мовила вона. — Це його ви вибрали?.. Ніхто ніколи про нього не думав, запевняю вас.

— Сподіваюсь, — знову всміхаючись, сказав священик. — Нам і потрібний був такий кандидат, про якого ніхто б не думав і якого всі могли б прийняти, не вважаючи себе скомпрометованими.

Потім з одвертістю сильної людини, яка погоджується пояснити свою поведінку, він провадив далі:

— Я повинен багато за що подякувати вам, ви допомогли мені уникнути безлічі помилок. Я дивився вперед на мету і не бачив наставлених мені тенет, в яких я міг заплутатися й скрутити собі в’язи… Хвалити бога, ця дрібна, нерозумна гра скінчилася, я можу вже поводитися вільно… Щодо мого вибору, то він добрий, будьте певні. На другий же день після мого приїзду в Плассан я почав шукати підхожої людини і не знайшов нікого, крім нього. Він згідливий, дуже розумний, дуже енергійний; він зумів не посваритися ні з ким до цього часу, отже, не має дріб’язкового честолюбства. Я знаю, що ви ставитеся до нього не дуже прихильно, тому я досі не називав вам його імені. Але ви помиляєтесь, ви побачите, як він швидко піде вгору, тільки-но встромить ногу в стремено, він помре сена тором… Що мене змусило остаточно спинитися на ньому, то це історії про те, як він розбагатів. Тричі він прощав свою дружину, спійману з коханцем на гарячому, одержуючи за це щоразу сто тисяч франків від свого йолопа-тестя. Якщо він справді нажив собі гроші таким способом, то цей молодець буде дуже корисний у Парижі для деяких справ… О! Ви можете шукати скільки завгодно, але другого такого в Плассані не знайдете. Решта — дурні!

— Виходить, ви робите урядові подарунок? — сміючись сказала Фелісіте.

Вона дала переконати себе, і на другий день ім’я Делангра полетіло з одного кінця міста у другий. Говорили, що його друзі доклали багато сил, щоб умовити його висунути свою кандидатуру. Він дуже довго відмовлявся, повторюючи, що не вартий цього, що він не політик, що пани де Лагріфуль і де Бурде, навпаки, мають значно більший досвід у політичних справах. І вже потім, коли йому почали доводити, що Плассану потрібен саме депутат, який стоїть поза партіями, він дав згоду і тут же якнайдетальніше виклав свої переконання. Було вирішено, що він увійде в Палату не для того, щоб стояти в опозиції до уряду, але й не для того, щоб в усьому його підтримувати; він вважатиме себе виключно представником інтересів міста, взагалі він завжди голосуватиме за свободу в умовах порядку і за порядок в умовах свободи; крім того, він залишиться мером Плассана, щоб показати, що роль, яку він погоджується взяти на себе, це роль суто адміністративна, примирлива. Ці слова всім здалися надзвичайно розумними. Тонкі політики з Комерційного клубу того самого вечора наввипередки повторювали:

— Я ж казав, Делангр — це людина, яка нам потрібна. Хотів би я знати, що скаже супрефект, коли з урн виймуть ім’я мера. Сподіваюсь, нас не обвинуватять у тому, що ми голосували, як капризні школярі, ще менше можуть нам закинути, що ми стали навколішки перед урядом… Якби Імперія дістала ще кілька таких уроків, справи пішли б далеко краще.

Це була порохова нитка. Міну було закладено, досить було іскри. В усіх кінцях міста, в усіх трьох кварталах, у кожному будинку, в кожній родині тільки й чути було ім’я Делангра з цілим хором похвал. Він став довгожданим месією, спасителем, який з’явився вранці і якого вже обожнювали ввечері.

В ризницях, у сповідальнях теж вимовляли ім’я Делангра. Воно віддавалося луною під склепінням собору, звучало з кафедр приміських церков, його побожно передавали з уст в уста, воно дійшло до найдальших будинків побожних парафіян. Священики носили його в згортках своїх сутан; абат Бурет надавав йому спокійної поважності свого гладкого черева, абат Сюрен — принадності своєї усмішки, монсеньйор Руссело — чарівності свого пастирського благословення. Дами тільки й говорили про пана Делангра, про його чудову вдачу, тонке й розумне обличчя! Пані Растуаль злегка червоніла, пані Палок ставала майже гарною від свого запалу, а пані де Кондамен ладна була битись за нього віялом і приваблювала серця тих, хто обіцяв віддати йому свої голоси, ніжно потискуючи їм руки. Нарешті, Молодіжний клуб запалився любов’ю до пана Делангра. Северен вважав його героєм, а Гільйом і брати Мафр завойовували симпатію до нього в міських кублах розпусти. Навіть малі негідниці з Притулку пречистої діви, граючи в «корки» з підмайстрами-дубильниками в безлюдних завулках коло міського валу, теж вихваляли високі якості пана Делангра.

У день виборів на його боці виявилась переважна більшість. Все місто наче змовилося. Маркіз де Лагріфуль і пан де Бурде, обоє вкрай розлючені, кричали про зраду і зняли свої кандидатури. Отже, пан Делангр залишився сам проти шапкаря Морена, який дістав півтори тисячі голосів непохитних республіканців з передмістя. За мера голосували навколишні села, бонапартисти, буржуа-клерикали з нового міста, дрібні крамарі із старого кварталу, навіть кілька простодушних роялістів з кварталу св. Марка; аристократи, що мешкали тут, утримались. Делангр дістав тридцять три тисячі голосів. Справу вели так спритно, перемогу здобули так блискавично, що Плассан увечері після виборів був просто приголомшений такою своєю одностайністю. Місто думало, що йому приснився якийсь героїчний сон, що якась могутня рука одним ударом викликала з-під землі ці тридцять три тисячі виборців, цю трохи навіть страшну армію, сили якої досі ніхто не підозрював. Політики з Комерційного клубу розгублено поглядали один на одного, як люди, збентежені перемогою.