Чтение онлайн

І він вийшов, попихкуючи сигарою.

Пані де Кондамен знала, що в Сент-Етропі він залицяється до якоїсь дівчини. Але вона була поблажлива, навіть двічі врятувала його від наслідків дуже негарних історій. Що ж до нього, то він твердо вірив у доброчесність своєї дружини. Вона була надто розумна, щоб заводити романи в Плассані.

— Ви ніколи не здогадаєтесь, що робить Муре, замкнувшись у своїй кімнаті, — сказав на другий день пан де Кондамен, прийшовши в супрефектуру. — Він рахує, скільки разів літера «с» повторюється в біблії. Він усе боїться, що помилився, і перераховував уже аж тричі!.. Далебі, ви мали рацію, він зовсім з’їхав з глузду, цей блазень!

З цього дня пан де Кондамен почав нещадно нападати на Муре. Він навіть перебирав міру, вигадуючи різні безглузді історії, які приголомшували родину Растуалів. Головною жертвою він обрав пана Мафра. Одного дня він розповів йому, що бачив, як Муре робив реверанси перед відчиненим вікном, що виходить на вулицю, зовсім голий, з жіночим чепчиком на голові. Іншим разом він з величезним апломбом запевняв, ніби здибав Муре за три милі від міста в невеликому гаю, де він витанцьовував, як дикун. Коли суддя взяв це під сумнів, він розсердився і сказав, що Муре міг спуститися по ринві так, що ніхто б і не помітив. Приятелі супрефекта сміялися; але на другий день служниця Растуалів розповіла про цей надзвичайний випадок у місті, і легенда про чоловіка, що б’є свою дружину, набрала великого розголосу.

Якось по обіді старша з панночок Растуаль, Аврелія, червоніючи, розповіла, що напередодні, ставши коло півночі біля вікна, побачила сусіда, який гуляв по саду з великою свічкою в руці. Пан де Кондамен подумав, що дівчина глузує з нього, але вона описала усі подробиці:

— Він тримав свічку лівою рукою. Став на коліна і поповз, ридаючи.

— Може, він убив когось і закопував труп у садку? — сказав, збліднувши, пан Мафр.

Обидві компанії змовилися сидіти увечері, якщо треба буде й до півночі, щоб до кінця з’ясувати цю історію. Наступної ночі всі сиділи на сторожі; але Муре не з’явився. Так вони згаяли три вечори. Супрефектура вже відмовилася була від участі в цій справі; пані де Кондамен не хотіла більше сидіти під каштанами, де стояв густий морок, та на четверту ніч, коли надворі було темно, хоч в око стрель, на першому поверсі у Муре засвітився вогник. Пан Пекер де Соле, помітивши це, прослизнув у тупик, щоб запросити родину Растуалів пройти на терасу його будинку, з якої можна було бачити сусідський сад. Голова суду, який із своїми дочками сидів на сторожі за фонтаном, трохи завагався, чи не скомпрометує він себе з погляду політики, йдучи до супрефекта, проте ніч була така темна, а його донька Аврелія так бажала довести правдивість своєї розповіді, що він пішов, обережно ступаючи, слідом за паном Пекером де Соле. Таким ось чином легітимізм у Плассані вперше проник у дім урядовця-бонапартиста.

— Тихше, — попередив супрефект, — нахиліться з тераси.

Пан Растуаль з дочками застали тут лікаря Порк’є і пані де Кондамен з чоловіком. Темрява була така, що вони привіталися, не бачачи одне одного. Всі затаїли дух. Муре з'явився на ганку із свічкою, вставленою у великий кухонний свічник.

— Бачите, він тримає в руці свічку, — прошепотіла Аврелія.

Всі переконалися, що Аврелія казала правду. Муре, тримаючи перед собою свічку, поволі зійшов з ганку, повернув ліворуч і спинився перед грядкою салату. Він підняв свічку вгору, щоб освітити грядку; його обличчя здавалось жовтим на тлі чорної ночі.

— Яке обличчя! — сказала пані де Кондамен. — Я бачитиму його уві сні… Він спить, пане лікарю?

— Ні, ні, — відповів пан Порк’є, — він не сновида, він не спить… Ви бачите, який у нього нерухомий погляд; я прошу вас також звернути увагу на те, які в нього дерев’яні рухи…

— Та мовчіть ви, не потрібна нам тут ваша лекція, — перебив його пан Пекер де Соле.

Запала глибока мовчанка. Муре переступив через кущі буксу і став на коліна посеред грядки салату. Він опускав свічку, шукаючи чогось на землі, під широким зеленим листям. Час від часу він тихенько скрикував; здавалось, він щось давив і закопував у землю. Так тяглося з півгодини.

— Він плаче, я ж вам казала, — повторювала співчутливо Аврелія.

— Це справді дуже страшно, — промовила пані де Кондамен. — Ходім додому, прошу вас.

Муре впустив свічку, і вона погасла. Чути було, як він щось сердито пробурчав, потім зійшов на ганок, спотикаючись на східцях. Панночки Растуаль навіть крикнули від страху. Вони заспокоїлись тільки в маленькій, яскраво освітленій вітальні, де пан Пекер де Соле гостинно запросив усю компанію випити чашку чаю з печивом. Пані де Кондамен все ще тремтіла, вона забилася в куток канапи, запевняючи з ніжною усмішкою, що вона ще ніколи не була така вражена, навіть того ранку, коли з дурного розуму пішла подивитись, як людину карали на горло.

— Дивна річ, — сказав пан Растуаль, що якийсь час сидів в глибокій задумі. — У Муре такий вигляд, ніби він шукав слимаків у своєму салаті. Їх повно на городі, і я десь чув, що знищувати їх найкраще вночі.

— Слимаків! — вигукнув пап де Кондамен. — Дуже вони йому потрібні, слимаки! І хто ж іде шукати слимаків із свічкою? Я думаю скоріше, як і пан Мафр, що тут криється якийсь злочин… Чи не було у Муре колись служниці, яка не знати де поділась? Слід було б зробити розслідування.

Пан Пекер де Соле зрозумів, що його приятель, інспектор лісного відомства, перебрав через край. Він промовив, ковтнувши чаю:

— Ні, ні, мій друже. Він просто божевільний, у нього чудернацькі фантазії, от і все… І цього вже досить.

Він узяв тарілку з печивом, передав її панночкам Растуаль, вигинаючи свій стрункий стан, мов той красень офіцер; потім, поставивши тарілку, повів далі:

— Подумати тільки, що цей нещасний займався політикою!.. Я не хочу докоряти вам, пане голово, за ваші зв’язки з республіканцями, але визнайте, що маркіз де Лагріфуль мав тут досить дивного прихильника.

Пан Растуаль одразу споважнів, зробив невиразний рух і нічого не відповів.

— Він і тепер займається нею; може, через політику він і з’їхав з глузду, — сказала красуня Октавія, акуратно витираючи губи. — Кажуть, що він дуже цікавиться майбутніми виборами, правда, мій друже?

Вона звернулась до свого чоловіка, кинувши на нього значущий погляд.

— Він скрутить собі на цьому в’язи! — вигукнув пан де Кондамен. — Він всюди кричить, що результати виборів залежать від нього і що коли він схоче, то проведе в депутати шевця.

— Ви перебільшуєте, — сказав лікар Порк’є. — Він уже не має такого впливу, все місто сміється з нього.

— Ет, це вас і вводить в оману! Якщо Муре схоче, він поведе до урн весь старий квартал і багато сіл… Він божевільний, то правда, але це теж для нього реклама… Я вважаю, що як на республіканця він ще дуже розсудливий.

Цей утертий жарт мав великий успіх. Панночки Растуаль навіть захихикали, як школярки. Пан Растуаль зволив схвально кивнути головою, з його обличчя зник поважний вираз; він сказав, уникаючи дивитись на супрефекта:

— Можливо, Лагріфуль не зробив нам тих послуг, на які ми мали право від нього сподіватись, але швець — це справді було б ганьбою для Плассана.

І швидко додав, наче хотів зам’яти свої слова:

— Уже пів на другу, це просто розпуста так довго засиджуватись. Дозвольте подякувати вам, пане супрефект.

Пані де Кондамен, накидаючи на плечі шаль, підсумувала розмову:

— Зрештою, — сказала вона, — це неприпустимо, щоб виборами керувала людина, яка повзає на колінах по грядках з салатом о першій годині ночі.

Ця ніч була у всіх на устах. Пан де Кондамен перевершив себе, розповідаючи про цю пригоду панам де Бурде, Мафрові й абатам, які не бачили сусіда із свічкою в руках. Через три дні після цього весь квартал присягався, буцімто бачив, як божевільний, що б’є свою дружину, прогулювався по саду, напнувши на голову простирадло. Тих, що збиралися по обіді в альтанці, найбільш цікавила кандидатура шевця, висунутого Муре. Сміялися, крадькома спостерігаючи одне одного. Це був своєрідний спосіб перевіряти політичні переконання своїх ближніх. Пан де Бурде, слухаючи міркування голови суду, став думати, що можна було б укласти мовчазну угоду між супрефектурою і поміркованою опозицією для розгрому республіканців на користь його кандидатури. Він став дедалі саркастичніше висловлюватися проти маркіза де Лагріфуля, старанно підкреслюючи всі його помилки в палаті депутатів. Пан Делангр, який тільки коли-не-коли заходив сюди, посилаючись на велику свою зайнятість справами міської управи, хитро всміхався при кожному новому нападі колишнього префекта.