Чтение онлайн

— Запроторили! — вигукувала вона.

Марта пролежала в ліжку цілий тиждень. Її мати приходила щодня по обіді, виявляючи незвичайну ніжність. Абат Фожа, його мати, Труші змінялися по черзі коло її ліжка. Навіть пані де Кондамен провідала її кілька разів. Про Муре вже ніхто не згадував. На запитання своєї господині Роза відповідала, що пан поїхав до Марселя. Але коли Марта вперше спромоглася зійти вниз і сісти за стіл, вона здивувалась і почала занепокоєно розпитувати про чоловіка.

— Люба моя, не завдавайте собі жалю, — сказала пані Фожа, — а то ви знову зляжете. Треба було щось вирішити. Ваші друзі порадилися між собою і зробили все, що треба, в ваших інтересах.

— Нема чого вам його жаліти, — грубо крикнула Роза, — після того, як він вам дав дрючком по голові! Весь квартал зітхнув вільніше, відколи його тут немає. Завжди боялися, щоб він не наробив пожежі або не вискочив на вулицю з ножем. Я ховала всі кухонні ножі, і куховарка пана Растуаля так само… А ваша сердешна мати, як вона мучилася!.. Знаєте, всі, хто відвідував вас під час вашої хвороби, говорили мені, коли я їх проводжала: «Це велике щастя для Плассана! В місті ніхто не міг бути спокійним, поки така людина ходила на волі».

Марта слухала цей потік слів, широко розплющивши очі, бліда як смерть. Ложка випала у неї з рук, і вона втупила очі у вікно, наче її вжахнула якась примара, що підіймалася з-за фруктових дерев.

— Тюлет, Тюлет! — прошепотіла вона, затуляючи очі тремтячими руками.

Марта відкинулась на спинку стільця, у неї вже починався нервовий припадок, коли абат Фожа, що скінчив їсти суп, взяв її руки в свої, міцно стиснув їх і стиха промовив лагідним голосом:

— Будьте мужні перед цим випробуванням, що його вам посилає господь. Він дасть вам заспокоєння, якщо ви не будете нарікати. Він пошле вам щастя, якого ви заслуговуєте.

Від цього потиску рук священика, від ніжного звуку його голосу Марта випросталася, наче воскресла; щоки її палали.

— Так, так, — промовила вона, ридаючи, — мені потрібно багато щастя, обіцяйте мені багато щастя.

Загальні вибори мали відбутись у жовтні. В середині вересня монсеньйор Руссело раптом виїхав до Парижа після довгої розмови з абатом Фожа. Говорили, що у нього тяжко захворіла сестра, яка жила у Версалі. Через п’ять днів він повернувся і знову сидів у своєму кабінеті; абат Сюрен читав йому вголос. Умостившись глибоко в кріслі, кутаючись у лілову шовкову тілогрійку, хоч надворі було ще дуже тепло, він з усмішкою слухав ніжний жіночний голос молодого абата, який з любов’ю скандував Анакреонові строфи.

— Чудово, чудово, — шепотів епіскоп, — ви почуваєте музику цієї прекрасної мови.

Потім, глянувши на стінний годинник, занепокоєно спитав:

— Чи приходив уже сьогодні ранком абат Фожа?.. Ах, дитино моя, скільки турбот! В мене у вухах досі стоїть цей жахливий гуркіт залізниці… В Парижі весь час ішов дощ. Мені треба було побувати в різних кінцях міста, і всюди я бачив саме тільки болото.

Абат Сюрен поклав книжку на консоль.

— Чи задоволені ви, монсеньйоре, результатами своєї подорожі? — спитав він з фамільярністю улюбленої дитини.

— Я довідався про те, що я хотів знати, — відповів епіскоп з властивою йому тонкою усмішкою. — Мені треба було б узяти вас з собою. Ви б дізналися про деякі речі, які корисно знати людині вашого віку, що своїм походженням і зв’язками призначена для сану епіскопа.

— Я слухаю вас, монсеньйоре, — благально сказав молодий священик.

Але прелат похитав головою.

— Таких речей не розповідають… Подружіться з абатом Фожа, колись він, можливо, багато зробить для вас… Я дістав дуже детальні відомості.

Абат Сюрен склав руки з виразом такої вкрадливої цікавості, що монсеньйор заговорив знову:

— У нього були неприємності в Безансоні… В Парижі він жив у мебльованій кімнаті в страшних злиднях. Він сам пішов запропонувати свої послуги. Міністр саме тоді шукав священиків, відданих урядові. Я зрозумів, що Фожа спочатку злякав його своїм похмурим виглядом і благенькою сутаною. Він послав його сюди на всякий випадок. До мене міністр був дуже ласкавий.

Єпіскоп супроводжував кожну фразу легким помахом руки, підшукуючи слова, боячись сказати більше, ніж треба. Потім його приязнь до свого секретаря взяла гору, і він уже жвавіше додав:

— Одне слово, вірте мені, постарайтеся бути корисним кюре парафії святого Сатюрнена; йому скоро будуть потрібні всі, він здається мені людиною, що не забуває ні образ, ні послуг. Але не сходьтеся з ним близько. Він погано скінчить. Це моє особисте враження.

— Він погано скінчить? — здивовано перепитав молодий абат.

— О! Зараз він тріумфує… Але мене непокоїть його обличчя, сину мій. Воно має трагічний вираз. Ця людина помре не своєю смертю… Тільки не кажіть про це нікому, не виказуйте мене, я одного прошу, дайте мені жити спокійно, я хочу тільки спокою.

Абат Сюрен уже брався знову за книгу, коли доповіли, що прийшов абат Фожа. Монсеньйор Руссело, усміхаючись і простягаючи руки вперед, пішов йому назустріч, називаючи його «мій любий кюре».

— Залишіть нас, сину мій, — сказав він секретареві, і той вийшов.

Єпіскоп заговорив цро свою подорож. Сестрі покращало; йому пощастило побачитися з давніми друзями.

А міністра ви бачили? — спитав, пильно дивлячись на нього, абат Фожа.

— Так, я вважав за свій обов’язок зробити йому візит, — відповів єпіскоп, почуваючи, що червоніє. — Він мені сказав про вас багато хорошого.

— То ви тепер уже не маєте більше сумніву, ви довіряєте мені?

— Цілком, мій любий кюре! А втім, я зовсім не розуміюся на політиці, тут ви можете діяти вільно.

Вони проговорили цілий ранок. Єпіскоп погодився зробити подорож по єпархії; абат Фожа супроводитиме його й підказуватиме йому все, що треба буде говорити. Крім того, необхідно скликати всіх настоятелів, щоб священики навіть найменших парафій могли дістати інструкції. Це не завдасть ніяких труднощів, духівництво скориться; складніше стоїть справа в самому Плассані, в кварталі св. Марка. Дворяни, що замурувалися в своїх будинках, зовсім вислизнули з-під. впливу церкви. Досі він міг вести агітацію тільки серед честолюбних роялістів, таких, як Растуаль, Мафр, Бурде. Єпіскоп обіцяв поговорити в деяких салонах кварталу св. Марка, в яких він бував. А втім, коли аристократи й голосуватимуть проти, вони зберуть лише жалюгідну меншість голосів, якщо клерикальна буржуазія їх не підтримає.

— А тепер, — сказав монсеньйор Руссело, підводячись, — не завадило б мені почути ім’я вашого кандидата, щоб рекомендувати його відкрито.

Абат Фожа посміхнувся.

— Ім’я — річ небезпечна, — відповів він. — Якщо ми назвемо його сьогодні, через тиждень від нашого кандидата не залишиться й сліду. Маркіз де Лагріфуль став неможливим. Пан де Бурде, який хоче виставити свою кандидатуру, ще неможливіший. Ми дамо їм нищити один одного і втрутимося лише в останню мить. Ви кажіть просто, що було б вельми небажано, якби вибори були суто політичні, що в інтересах Плассана треба було б обрати людину, яка стоїть поза партіями і добре знає потреби міста й департаменту. Натякніть навіть, що така людина вже є, тільки далі цього не йдіть.