Чтение онлайн

— Це за мною! Все через Майєра!..

Лівою рукою я похапцем почав засовувати папери в кишені.

— Ідіот! — розлючено вигукнула пані Госсарт. — Давайте папери сюди! Вас же будуть обшукувати!

Саме цього я й домагався, але вдавав із себе людину, яка втратила розум.

— Jes, jes,[21] — белькотів Дінгель. — Віддайте нам…

Професор обважніло схилився на буфет.

— Куди подівся ваш славнозвісний вовкодав? — накинувся я на нього.

Браун одразу втратив усю свою манірність. Всі були схвильовані й розгублені.

— Сховайте пістолет! — промовив Коларж. Його обличчя вкрилося буряковими плямами.

Я обвів поглядом кімнату, вишукуючи, куди б можна сховатися. Але вже було пізно. Кроки швидко наближалися. Почувся жіночий крик і чоловічі голоси в передпокої.

— Сидіть спокійно! — наказала пані Госсарт лисому оптимістові, котрий зробив було спробу підвестися.

Я все ще тримав пістолет у руці для захисту від цієї компанії. Але тепер боятися вже було нічого. Я кинув зброю на підлогу, а професор спритно відсунув її ногою під буфет. Хоч він і був науковим працівником, але добре розумів, що в такій ситуації значно краще не мати при собі зброї.

До кімнати вскочило п'ятеро наших хлопців на чолі з Трепинським.

— Руки вгору!

Я охоче підняв руки і відступив трохи назад. Професор незграбно тримав долоні на рівні вух. Дінгель намагався вдати з себе здивованого, а чемний Браун — ображеного. Пані Госсарт лишалася незрушною.

— Ви що — не чуєте? — гримнув Трепинський і шарпонув Брауна за комір.

Незнайомці жартувати не збиралися, і присутні це зрозуміли. Пані Госсарт поволі підвела руки й почала посміхатись.

Дінгель, піднявши над головою свої волохаті ручища, спробував протестувати.

— Панове… це просто непорозуміння. В цій країні якісь дивні порядки. Що це за поводження? Ми, Gott sei dank,[22] не підлягаємо вашому законодавству…

— Was?! — гаркнув на нього Трепинський так, що товстун перелякався.

Пані Госсарт спокійно переклала слова Дінгеля на чеську мову, додавши щось і від себе про нечемне поводження.

— Пані! — відповів їй Трепинський. — Все пояснюється тим, що серед вас є злочинець. — Він кивнув головою у мій бік. В цей час двоє працівників зосереджено вивертали мої кишені. — Той, хто зв'язується з подібними типами, завжди ризикує потрапити в неприємне становище. А ви ж тут розважаєтесь вже цілу годину.

Біля столу зібрались всі оперативники, які прийшли з Трепинським. Знову з'явилася славнозвісна коробочка і конверт, що його хотів придбати пан Дінгель.

— Прошу пред'явити документи, панове! — крижаним голосом сказав Трепинський. — Можете руки опустити.

З допомогою ще одного працівника він переписав номери паспортів. Потім почав уважно роздивлятися папери, що їх я використав як приманку для дипломатів. Не маючи сили приховати свій переляк, Фредерік Дінгель стежив за кожним його рухом, обтираючи хусточкою спітнілу лисину. Браун також мав жалюгідний вигляд. Пані Госсарт сіла в крісло, кинувши на мене погляд, сповнений зненависті.

— Дякую. Можете йти.

— Ці речі також належать нам. — Пані Госсарт показала на стіл.

— Невже? — здивувався Трепинський. — А чим ви можете це довести?

— Цей негідник, — показала вона на мене, — викрав їх у нас.

— Можливо. Але я не можу їх повернути вам, бо знайшов папери у нього. Окрім того, вони засвідчують антидержавну діяльність чехословацьких громадян. Ми мусимо їх конфіскувати і зробити відповідні висновки.

— Ви давали притулок цій людині і ще одному типові, який називався Августом Майєром? — звернувся Трепинський до професора.

Коларж почервонів, але не промовив жодного слова.

— … тому вас доведеться заарештувати.

Трепинський махнув рукою, і двоє озброєних працівників вивели професора з кімнати. Коларж не опирався.

Троє дипломатів мовчки підвелися. Вони ще не знали, що за вікном стояв магнітофон, який записав на плівку всю нашу розмову.

— Прошу!.. — сказав Трепинський, показуючи рукою на двері.

Лише після цього двоє моїх «охоронців» відпустили мені руки. Я попросив одного з них дістати з-під буфета мій пістолет.

— Товаришу капітан, — доповів Трепинський, радісно посміхаючись. — Ваш наказ виконано. Але там, надворі, в собачій буді, сидить «мрець», який має вам щось розповісти…

В собачій буді й справді сидів Карличек. Я відвів його подалі й запитав:

— У вас, напевно, є для мене якесь важливе повідомлення?

— Так, — хитнув він головою.

Я з підозрою глянув на нього.

— Для нас зараз найважливіше — довідатись про долю Віри Клімової. Можливо, ви знаєте, де вона?

— Так, — запевнив він.

— Де?.

— Тут, — відповів Карличек, показуючи пальцем у бік вілли.

Я вважаю, що нітрохи не зменшу заслуг Карличка і не перебільшу власної ролі, коли скажу, що й мені подібне спадало на думку. Якщо Гвідо Коларж так просто запросив до себе пані Госсарт, значить, він служив їй. Отже, вона могла скористатися його віллою, аби сховати Віру Клімову.

Арнольд Фієдлер доручив Вірі сховати коробочку від духів. «Забудь про неї і нікому — анічичирк». Ці слова коханого запали в душу дівчини, і вона навмисне потаїла від нас свій скарб. Віра не знала, що лежить у коробочці. Та коли Арнольд загадково зник, вирішила зазирнути в неї і відразу ж збагнула, про що йдеться. Одержати відповідь на запитання, хто така Госсарт, їй допоміг інцидент в фотоательє.

Дівчина вирішила діяти. В неділю ввечері вона приїхала в посольство і після взаємних привітань з пані Госсарт, сказала їй:

— А тепер поговоримо про головне. Мені все відомо. Ви боїтесь Арнольда, і недарма. Ті папірці можуть завдати вам багато неприємностей. Розкажіть мені всю правду — і ми розійдемось по-хорошому. Що ви зробили з Арнольдом?

Пані Госсарт заходилася її в чомусь переконувати, але дівчина раптом відчула, як вона кудись провалюється і нічого не бачить і не чує. Очевидно, Віру чимось почастували…

Давид Браун їздив на американському автомобілі марки «каділлак». Це була довжелезна машина останньої моделі. В ній і опинилася Віра Клімова, «запакована» в просторий багажник, куди міг би вміститися ще один автомобіль.

Зранку, в понеділок, «каділлак» виїхав з посольства і зупинився на Вацлавському майдані перед готелем «Ялта».

За ним стежили. З машини вийшов водій — пан Браун і зник у готелі. Там він провів цілий день, розмовляючи з якимись іноземцями. Увечері Браун разом із ними сів в інший автомобіль, а «каділлак» залишився на майдані.