Чтение онлайн

— Знову щось самостійне, Карличку?

— Ні. Мені доручили дещо з'ясувати в ательє…

— Тоді біжіть. — Я від щирого серця бажав, щоб він там зустрівся із Скалою. Досить вже йому ховатись од начальника.

Нарешті з'явився Скала.

— Нічого не вийшло, — повідомив він. — Старий не впізнав Гадрабу. Яндера був на цілу голову вищий за нього.

— Карличек каже, що Гадрабу можна викликати на допит, — сказав я. — Для цього не обов'язково, щоб він був Яндерою. Досить того, що він набрехав нам про відвідини ательє Арнольдом.

Скала похмуро глянув на мене.

— Ви краще не захищайте того правнука Фауста, — промовив він. — Якби я був Гадрабою, то все одно наполягав би на тому, що зустрічався з Арнольдом в ательє. Фієдлер нам набрехав, але це не означає, що й Гадраба говорить неправду.

Скала ще не знав про нові обставини, які вдалося з'ясувати Карличкові, тому я перебив його:

— Я згоден з вами, але зараз нам треба розшукати могилу Арнольда, якого з божою допомогою закопали ще за шість днів до його «візиту» в ательє.

Скала здивовано слухав.

— Це, поза всяким сумнівом, крок уперед, — нарешті промовив він, — але треба ж було хоч трохи пожаліти тих, хто разом зі мною займався такою копіткою роботою.

— Без вас нам все одно не обійтися, — виправдовувався я. — Ось і зараз потрібна ваша допомога. Давайте обміркуємо склад пошукової групи.

Він погодився. Звичайно, з нами поїде й Карличек. Трепинський одержав завдання укомплектувати загін для завтрашньої операції.

— Чималу увагу треба звертати на дрібниці, — бурмотів Скала. — Часом якась незначна деталь може розповісти багато про що.

В цей час до кабінету зазирнув Гонзик Тужима і повідомив, що в приймальній просять підійти до телефону старшого лейтенанта Скалу. Скала підвівся і голосно перепитав:

— Що трапилось?

Ми урвали розмову, чекаючи, поки він повернеться до гурту.

За мить він відчинив двері і сказав:

— Треба негайно збиратися. У Юліуса Гадраби сердечний приступ. Швидка допомога відвезла його в лікарню. Перед смертю він хоче зробити якесь важливе повідомлення.

За якусь мить я був готовий до виїзду.

— Його помістили в окрему кімнату?

— Невже він не додумається до цього! — блиснув очима Скала.

— Хто «він»?

— Карличек! — образився Скала. — Це ж при ньому Гадраба знепритомнів! Карличек і наказав відвезти його до лікарні… Без вашого Карличка, видно, вода ніде не освятиться!

21

Автомобіль мчав щодуху. Скала ніяк не міг заспокоїтись.

— От ще мені біда! І знову винен отой правнук Фауста! Хіба ж за ним уженешся! Слава богу, що ще нічого не трапилось з Йозефом Бочеком.

Карличек чекав нас біля лікарні. Він вліз на переднє сидіння, причинив дверцята і, відсапуючись, сказав:

— Поїхали! Все вже готове!

— Зараз побачимо! — загрозливо промовив Скала.

Ми в'їхали на територію парку, де знаходилась лікарня. Карличек спрямував машину до розташованого в глибині самотнього корпусу. Не встигли ми зупинитись, як він вистрибнув і побіг по сходинках. Біля дверей нас зустріло двоє. В одного висіла довга шкіряна сумка через плече.

Трохи далі прогулювався молодий лікар з сигаретою в зубах. Наблизившись, він сказав:

— Знову знепритомнів. Доведеться кілька хвилин зачекати.

— Хворий може померти? — запитав Скала. Лікар мовчки знизав плечима.

— Бачите, Карличку! — докірливо кинув Скала. Той засмучено кивнув.

— Товаришу старший лейтенант! Гадрабу все одно довелось би розпитувати про все. Просто він був схвильований подіями на роботі… А якби це сталося під час допиту в управлінні безпеки! Що б тоді…

— Навіщо ж вам було лізти до нього із своїми запитаннями?

— Хто знав… Я тільки поцікавився, чому він сказав нам неправду.

— А він — що?

— З ним і стався приступ.

— Він хоч що-небудь сказав?

— Лише глибоко зітхнув.

Скала стиснув зуби і злісно зауважив:

— Що й казати, ви вправний слідчий!

— Йому вже ввели камфору і дали випити ліки. Він мусить жити.

— Це буде більшим щастям для вас, аніж для нього.

Лікар зазирнув у палату і дав знак, що можна ввійти. Сам він кудись одійшов.

В кімнаті стояло четверо ліжок. Троє порожніх, а четверте — з Юліусом Гадрабою. Він лежав горілиць, заплющивши очі, блідий, у розстебнутій на грудях сорочці. Відчувши, що в палаті людно, хворий розкрив очі. Вони були якісь безбарвні, водяні.

— Вам трохи краще? — запитав Скала.

Наш працівник завів магнітофон і наблизив мікрофон до вуст Гадраби.

— Мені вже кінець, — відповів Юліус Гадраба, насилу вимовляючи слова.

Потім тихо додав:

— Я не раз говорив, що в мене слабке здоров'я, але ж цьому ніхто…

Він і справді погано виглядав.

— Що ви хотіли нам розповісти? — лагідно запитав Скала.

— Правду… як людина, котра вже не житиме… Я зробив усе заради Бедржиха. Це була хороша, але нещасна людина.

— Що ж ви зробили?

— Допоміг його синові… за кордон.

— Яким чином?

Гадраба не відповів, утупившись нерухомим поглядом в стелю.

— Лікаря! — наказав я.

Карличек розчинив двері і вибіг з палати, я вийшов слідом за ним. З глибини коридора безшумними кроками швидко наближався молодий лікар. У руці він тримав шприц.

— Третій приступ, — сказав він, ледве глянувши на непритомного Гадрабу. — Почекайте кілька хвилин, біля дверей.

Коли всі вийшли з палати, Скала прошепотів:

— Він помирає. А перед смертю люди не брешуть. Отож годі шукати труп того, хто зараз прогулюється десь у Західній Німеччині.

Зробивши Гадрабі укол, лікар вийшов з палати.

— За хвильку можете зайти.

— Що з ним? — запитав я.

— Важка форма сугестивної іпохондрії. Ми його залишимо на дослідження, але вже й так ясно, що йому треба пройти курс психіатричного лікування. Психіка людини дуже впливає на її фізичний стан. Інколи непохитна воля допомагає організмові перебороти, здавалось би, безнадійне захворювання. А цей пацієнт, навпаки, — накликає хворобу сам на себе. Я це відразу помітив. Той, хто постійно переконує себе, ніби в нього щось болить, може й справді захворіти.