Чтение онлайн

Так, Байда - батько добрих і ледачих,

Ховає в серці глибоко досаду:

Шкода вставати против їх удачі!

Прощає злюкам і єхидство, й зраду.
–

Звелів їм братись поуз саму скелю?

Вістовець

Звелів, мій князю.

Байда

Знов туди вертайся

І що побачиш на вазі судьбовій,

З вістями як возмога поспішайся.

Виходить вістовець.

Немного нас понад Славутом, братці,

Таких, що правди по світах шукають.

Нетяги, мов ті вовці-сіроманці,

За здобиччю безславною блукають.

Не раз хотів я кинуть-занедбати

Сліпу каліку, вбогу Україну,

І неньку, й добра, й предківські палати,

Щоб десь за правду битись до загину.

Та ні! нігде вода мені не п'ється

Так солодко, як з рідної криниці,

Нігде так серце правдою не б'ється,

Як за свою дітвору та вдовиці.

Увіходить інший козацький вістовець.

Вістовець

Пресвітлий князю, соколе наш ясний!

Освічуй соколятам море з скелі...

Розпудили невір, мов хиже птаство,

До тебе линуть, горді і веселі.

Пливуть-летять; хрести на щоглах мають;

У бубни бубнять, в жоломійки грають.

Крізь гарматне стріляннє чути бубни й суремки.

Галера капуданова позаду

Пливе, гарматами гримить, як громом.

Наближитись завиванці не сміють

І від жалю та сорома німіють.

З-за скелі показується Байдине військо,

під білим стягом з червоним хрестом.

Байда

Скараймо по заслузі бусурмана!

За ласку - служба, за єхидство - зрада.

Усюди по світах олжа й омана:

Нехай же хоть у нас не гине правда...

Показуються козацькі човни, одбиваючись од турецьких.

Ну, добру туркам завдають роботу!

Мов на току снопи перевертають...

І в нас, і в них доволі умолоту,

Від тіла душі віють-одвівають.

О, козаки, народе мій завзятий,

Первоцвіте між нами, лицарями!

Хто б ваші душі вмів собі з'єднати,

Той царював би над всіма царями.

Козацькі човни проходять поуз Босу Скелю,

воздаючи Байді ясу. [93] Позад них вре бойова врава.

Голос з одного човна

Здоров бувай, наш батьку й любий князю!

Утер єси лихим поганам носа...

Поки світ світом, люде не забудуть,

Як нам в пригоді стала скеля Боса.

З другого

Здоров, наш Байдо, князю Вишневецький!

Спасибі за братерськую послугу!

Що не подав нас у ярміс турецький, [94]

Помстивсь над бесурменом за наругу.

Байда

Вітаю й я вас, тілько не словами.-

Ригніте, гирла, полом'єм пекельним.

Понад човнами, понад головами

І вдарте турка острахом смертельним!

Канонада з Босої Скелі.

З третього

Ого! дивітесь, браттє, як скіпає

В скіпки наш Байда гаспедські галери!..

А там одна вже полом'єм палає,

Освічує до пекла туркам двері.

З четвертого

Ге, ге! вжахнулись і до моря драла!..

Тепер їх і з собаками не знайдеш...

Позабігають аж у Крим до хана

Воювники турецького султана.

Між човнами замішка.

Байда

Чого ж ви стали! Що вам приключилось?

Втікайте, поки Соліман не знає,

Що коло скелі Босої зчинилось,

І вістовця від мене дожидає.

Голоси з човнів

Ой горе, князю! ту міцну галеру,

Що ми так славно здобули на морі,

Одрізано у нас, минувши Перу,

І турки знов ликують на Босфорі...

Бо там зісталась вся потуга наша,

Гетьман з тими, що турчина жахали...

Байда

Хто ж ваш гетьман?

Голоси з човнів

Фесько, по батьку Ганжа,

Що Андибером низовці прозвали.

Один з побратимів

Се Ганжу сам господь за нас карає...

Другий

За каверзи його, за ницу зраду.

Третій

Нехай же гине!

Байда

Ні, панове-браттє!

Тепер не час вдаватись у досаду.

Він згине не один: цвіт отамання,

Що знає поле й море, як долоню,

Почезне разом,- ті, що одбивали

Гарматами турецькую погоню.

Увіходить ще інший козацький вістовець.

Вістовець

Рятуйте, браттє! Військова армата

І золото, що ми напліндрували

По пристанях у турка-супостата,

З гетьманськими клейнодами пропала!

Голоси з човнів

Нехай господь рятує необачних,

Що в пекло завели сліпе козацтво!..

А нам тепер про себе треба дбати

Та од видимої погибелі втікати...

Рушайте, браттє, поки в море двері

Ще не причинено!.. Агов, рушаймо!..

Від берега щодальше одвертаймо.

Безкраїм морем певну путь верстаймо!

Байда

Мовчать! Хто сміє тут гетьманувати?

Турецький Святий

Той, хто здоліє швидше утікати.

Байда