Чтение онлайн

На подвір’ях палять листя. З кожним наступним днем тижня обличчя Демона на місяці проступає дедалі чіткіше, а червонорукі опудала все частіше летять у полум’я. На полях палає бадилля кукурудзи, і в ці багаття часто вкидають опудал. Їхні червоні руки і гаптовані білі очі безмовно горять під поглядами чоловіків, що стоять довкола вогнища. Всі мовчать і серйозно дивляться у вогонь. Ніхто не сміє вимовити уголос, які жахливі стародавні обряди вони відтворюють та яких грізних богів задобрює спалення опудал, але всім це добре відомо. Зрідка хтось із чоловіків пробурмоче під ніс два слова: гори, гори.

Завершують, завершують, завершують рік.

Надворі спалахують феєрверки (раз у раз щось так гахкає, що навіть спокійні тяглові коні задкують від страху) і розлягається луна від дитячого реготу. На ґанку продуктової крамниці, через дорогу від «Раю для подорожніх», обмінюються поцілунками — часом вологими, відкритими, солодкими, з язиком, а от повіям Корал Торін («наложницям за покликом», як люблять себе називати неземні створіння на кшталт Ґерт Моґґінс) нудно. Цього тижня клієнтів у них буде — кіт наплакав.

Це не Кінець Року, коли спалюють зимові колоди, і весь Меджис танцюватиме в коморах… втім, насправді це кінець року. Справжній кінець, коли зібрано врожай, спалено бадилля, і це знають усі — від Стенлі Руїса, що стоїть за шинквасом під Зірвиголовою, до найостаннішого пастуха Френа Ленґіла, котрий випасає худобу на найдальшому краю Поганої Трави. У чистому повітрі розноситься луна, у венах циркулює туга за іншими, далекими краями, а в серці тужливо, мов вітер, співає самотність і розпач.

Але цьогоріч у повітрі витає ще дещо — відчуття зла, яке ніхто не може описати словами. Люди, яким за все життя жодного разу не наснилося страхіття, з криком прокидаються серед ночі впродовж усього тижня fin de a o; люди, що вважають себе миролюбними, не просто встрягають у кулачні бійки, але й підбурюють до них інших; невдоволені хлопчиська, які роками лише мріяли втекти світ за очі, цьогоріч таки втечуть. І більшість не повернеться після першої ж ночі, проведеної на сирій землі.

Люди відчувають (без слів, нутром), що цієї осені все пішло шкереберть. Це завершення року і водночас — кінець миру.

Адже саме тут, у Меджисі, в цій сонній баронії Зовнішньої Дуги, невдовзі розгориться найбільша пожежа в історії Серединного світу; звідси потече кров. Через два роки, не більше, світ у його теперішній подобі перестане існувати. Все починається тут. Серед трояндового поля заходиться звіриним риком Темна Вежа. Час — обличчя на воді.

Повертаючись з готелю «Затока», Корал Торін помітила на Хай-стрит Шимі. Він ішов у протилежний бік і вів з собою Капризного. Високим і приємним голосом хлопець співав «Безжурне кохання». Просувався він повільно: заважали діжечки, знову нав’ючені на спину Капризному, вдвічі більші за ті, що їх він не так давно возив на Коос.

Корал весело погукала свого батрака. Причина радіти в неї була: Елдред Джонас чхати хотів на стримування під час fin de а о. Як для чоловіка з хворою ногою, він був дуже спритний.

— Шимі! — крикнула вона. — Куди це ти? До мера?

— Еге, — відповів Шимі. — Везу ґраф, який вони просили. На Жнива там буде багато народу. Всі будуть пити, танцювати, розжаряться, і їм треба буде пити ґраф, щоб охолонути! Ви така гарна, сей Торін, щічки рожеві!

— Дякую, Шимі, дуже мило з твого боку, — вона сліпуче всміхнулася хлопчикові. — Давай, підлабузнику, рушай, не затримуйся.

— Ні, ні, я вже йду.

Усміхнена, Корал провела його поглядом. Будуть танцювати, розжаряться, сказав Шимі. До танців Корал було байдуже. Але вона знала, що цьогоріч Ярмарок Жнив справді пашітиме жаром. Буде дуже гаряче.

Міґель зустрів Шимі біля арки, скинув на нього презирливим поглядом, який притримував для слуг найнижчого штабу, витяг корок спершу з однієї діжки, потім з другої. Першу діжку він лише понюхав біля отвору, а до другої запустив великого пальця, а потім з задумливим виглядом його посмоктав. Зморшкуваті запалі щоки й старий беззубий рот робили його подібним до престарілого немовляти з бородою.

— Смачно, ге? — спитав Шимі. — Смакотулі. Правда, старий добрий Міґелю?

Не виймаючи з рота пальця, Міґель кисло подивився на Шимі.

— Andale. Andale, simplon. [27]

Шимі повів мула за будинок, до дверей кухні. Вітер тут був холодний і пронизливий. Шимі помахав жінкам на кухні, але вони наче й не помітили його. На кожному пальнику здоровенної плити кипів і булькав казан. Жінки на кухні, вбрані у вільні бавовняні блузи з довгими рукавами, схожі на нічні сорочки, з волоссям, перев’язаним яскравими стрічками, сновигали в тумані, як привиди.

Шимі по черзі зняв діжки зі спини Капика. Крекчучи, переніс їх до величезної дубової діжки, що стояла біля задніх дверей. Підняв кришку, нахилився над отвором, і в ніс йому вдарив такий міцний запах старого ґрафу, що від нього засльозилися очі. Шимі відсахнувся.

— Ого! — сказав він, ставлячи на край першу діжку. — Це ж від самого запаху можна впитися!

Обережно, щоб не розлити, він перелив у діжку свіжий ґраф. Коли він закінчив, велика діжка наповнилася по вінця. І це було добре, бо ж у Ніч Жнив яблучне вино з кранів на кухні тектиме, як вода.

Порожні діжечки він поставив у їхні тримачі, знову зазирнув до кухні, щоби пересвідчитися, чи за ним ніхто не стежить (але на недоумкуватого парубка з шинку Корал ніхто не звертав уваги), а тоді повів Капика назад не тією самою дорогою, якою вони прийшли, а стежкою, що вела до сараїв Будинку-на-набережній.

Сараїв було три, і стояли вони в ряд. Перед кожним було опудало з червоними руками. Опудала наче дивилися на Шимі, і йому стало моторошно. Та потім він згадав хату старої відьми Реї. От хто справді був страшний — відьма Рея. А це просто старі, набиті соломою опудала.

— Сюзен? — тихо покликав він. — Ти там?

Двері сараю, що був посередині, стояли прочинені. Тепер вони трохи гойднулися на петлях.

— Сюди! — теж тихо погукала вона. — Разом із мулом! Швидше!

Він завів Капика в сарай, де пахло соломою, квасолею, смолою… і чимось іще. Чимось гострішим. «Феєрверками, — подумав він. — І порохом для стріляння».

Сюзен, котра весь ранок потерпала від останніх примірок, була вбрана в тонкий шовковий халатик і великі чоботи. Її волосся було накручено на яскраві папільйотки — сині й червоні.