Чтение онлайн

— До Скелі Вішальників прямують вершники, — сказав Алан, показуючи в бік лісів позаду каньйону. — Бачиш їх?

З тієї відстані вони були малими, як комахи, але Берт роздивився їх дуже добре.

— Зміна варти. Важливо, щоб вони нас не помітили. Як гадаєш, не помітять?

— Аж тут? Не думаю.

Катберт теж так вважав.

— Вони ж усі там будуть на Жнива? — засумнівався Алан. — Бо який сенс у тому, щоб впіймати лише кількох?

— Так, я впевнений, що будуть усі.

— А Джонас і його посіпаки?

— І вони теж.

Вони наближалися до Поганої Трави. Від сильного вітру сльозилися очі, проте Катберт нічого проти цього не мав. Звук тонкоходу стишився до ледь чутного квиління, а невдовзі стихне зовсім. Тієї миті то було все, що необхідно йому для щастя.

— Думаєш, нам вдасться врятувати свої шкури, Берте?

— Без поняття, — сказав Катберт. А тоді подумав про борозни з порохом під сухими гілками і додав. — Але запевняю тебе, Алане, вони зрозуміють, що ми тут були.

Тиждень перед великим ярмарком у Меджисі, як і в будь-якій іншій баронії Серединного світу, був політичним. З віддалених куточків баронії на Бесіду, що була прелюдією до головної Бесіди на Свято Жнив, з’їхалися важливі люди. Сюзен мала бути присутня на цій Бесіді — здебільшого в ролі речового доказу неослабної влади мера. Олів також була присутня. І, неначе в якійсь жорстоко-кумедній пантомімі, що можуть до кінця оцінити лише жінки, вони сиділи по обидва боки від старіючого какаду, Сюзен наливала каву, Олів передавала тістечка, і обидві вишукано приймали похвали щодо їжі й питва, до приготування яких жодна не мала відношення.

Сюзен було нестерпно важко дивитися на усміхнене і нещасне обличчя Олів Торін. Її чоловік ніколи не матиме в ліжку дочки Пата Дельгадо… але ж сей Торін про це не знає, а сказати їй Сюзен не могла. Одного погляду на неї бічним зором вистачило, щоб Сюзен згадала слова Роланда, які він сказав їй того дня на Крутоярі: «На якусь мить мені здалося, що то моя мати». Але ж саме в цьому й полягала проблема, чи не так? Олів Торін не була нічиєю матір’ю. Власне, це й призвело до тієї жахливої ситуації.

У Сюзен була одна важлива справа, але з усією тією біганиною в будинку мера шанс її залагодити випав лише за три дні до Жнив. Після останньої Бесіди вона дістала змогу скинути з себе Рожеву Сукню 3 Аплікаціями (як же вона її ненавиділа! усі ті сукні ненавиділа!), знову натягнути джинси, просту сорочку для верхової їзди і куртку. Часу заплітати волосся в косу не було, бо їй треба було повертатися до мерового будинку на чаювання, але Марія зібрала їй волосся у хвіст, і Сюзен пішла додому, до будинку, який невдовзі залишить назавжди.

Їй треба було до задньої кімнати за стайнею — кімнати, яка правила батькові за кабінет. Але спершу вона зайшла до будинку, де почула те, що сподівалася почути: витончене тітчине хропіння. З присвистом. Незрівнянно.

Сюзен намастила скибку хліба медом і пішла до стайні-комори, якомога ретельніше оберігаючи ласощі від хмар пороху, які вітер розносив подвір’ям. Тітчине опудало тріскотіло на своїй палі в саду.

Сюзен пірнула в пітьму хлівця, де пахло солодко і приємно. Пілон і Феліція радісно заіржали, і вона розділила між ними рештки хліба з медом, які не доїла сама. Коні дуже зраділи частуванню. Феліції дісталося більше, бо її Сюзен мала невдовзі покинути.

Відколи помер батько, вона майже не заходила до його кабінету, боячись гострого болю, який пронизував її, коли вона піднімала засувку і заходила. Вузькі віконця заросли павутинням, але досі пропускали яскраве осіннє світло, тож вона могла бачити люльку в попільничці — червону, його улюблену, ту, яку він називав «люлькою-думкою». На спинці крісла висів шмат каната. Певно, батько лагодив його при світлі газового ліхтаря і відклав на завтра… але «завтра» так і не настало, бо змія вкусила Океана. Для Пата Дельгадо не настало.

— Ох, тату, — тихо промовила вона. — Як мені тебе бракує.

Вона підійшла до письмового столу і провела пальцями по його запорошеній поверхні. Сіла в його крісло, і воно звично зарипіло під її вагою, як рипіло колись під ним. І це переповнило чашу. Наступні п’ять хвилин вона проплакала, тручи очі кулаками, як маленьке дівча. З тією лише різницею, що тепер Великий Пат не прийде і не втішить. Не посадить її собі на коліна і не цілуватиме її в те особливе місце нижче підборіддя, де так приємно лоскотали його вуса, поки вона не перестане плакати і не почне натомість хихотіти. Час був обличчям на воді, і цього разу його обличчя було лицем її батька.

Врешті-решт сльози вилилися, і Сюзен лише схлипувала. Одну за одною вона відчинила шухляди стола, в яких знайшла інші люльки (він постійно жував коріння, тож люльки стали непотрібні), капелюха, одну зі своїх ляльок (зі зламаною рукою. Мабуть, у Пата так і не дійшли руки її полагодити), ручки-пера, маленьку фляжку — порожню, але довкола шийки досі витав ледь відчутний запах віскі. Єдиний цікавий для неї предмет знайшовся в нижній шухляді. Пара шпор. На одній збереглося коліщатко, друга була без нього. Сюзен не сумнівалася, що саме ці шпори були на ньому в день смерті.

«Якби тато був з нами…» — почала вона того дня на Крутоярі.

«Але він не тут, — сказав Роланд. — Він мертвий».

Пара шпор, відламане коліщатко.

Вона підкинула їх на долоні, подумки уявляючи собі, як Океан стає на диби й скидає з себе її батька (одна шпора застрягає в стремені, коліщатко відламується), а тоді заточується і падає на свого вершника. Усе це вона побачила в своїй уяві дуже чітко, проте змії, про яку казав Френ Ленґіл, не побачила. Взагалі.

Сюзен поклала шпори на місце, підвелася і подивилася на полицю праворуч від письмового столу, розташовану в зручному місці, щоб туди могла дотягтися рука Пата Дельґадо. Там у ряд вишикувалися облікові книги в шкіряних обкладинках, цілий скарб у суспільстві, яке забуло, як виготовляти папір. Упродовж тридцяти років її батько був головним конюхом баронії, і на цій полиці було зібрано всі його журнали обліку коней.

Сюзен узяла останній і погортала сторінки. Цього разу біль, що пронизав її від вигляду батькового знайомого почерку, був майже бажаним. Тоненькі літери, товсті й заразом впевненіші цифри.

Пологи в ГЕНРІЄТТИ, (2) лошата, обоє в порядку

Пологи в ДЕЛІЇ, мертвонароджений, чалий (МУТАНТ) Пологи в ЙОЛАНДИ, ЧИСТОКРОВНИЙ, ЗДОРОВЕ ЛОША-САМЕЦЬ

Біля кожного підпису дата. Він в усьому любив порядок. І ретельність. І…

Вона раптово перестала гортати сторінки, збагнувши, що знайшла те, що шукала, навіть достоту не усвідомлюючи, чому прийшла сюди. Останні сторінки татової останньої облікової книги було вирвано.