Чтение онлайн

– Тодi слухай, - Жучок притишив голос i боязко подивився на машини, що з'юрмилися на перехрестi.
– До замку можна пройти тiльки по "зебрi".

– По якiй "зебрi"?

– Онде бачиш, поперек вулицi бiлими смужками намальована дорiжка. Це i є "зебра". Кажуть, такий кiнь є - весь у смугах, та менi не довелося його бачити. I взагалi я коней не бачив, бо в мiстi їх немає, - додав вiн.

– А я бачила, - всмiхнулася Варя.
– I коней, i зебр. Щоправда, по телевiзору...

Вона знову подивилася на дорiжку-"зебру".

– Але ж он машини їдуть i через "зебру"...

– Це не має значення. Як тiльки на "зебру" ступне пiшохiд, усi автомобiлi вiдразу ж зупиняються.

– Чому?

– А тому, що вона теж зачарована. I "Острiвець безпеки", на якому залишились твої друзi, i велосипедна дорiжка, i тротуари - все це заборонене для нас, машин. Якщо хтось не послухається i порушить заборону, то можуть колеса повiдпадати...

– Оце так заборона!
– похитала головою Варя.

Вона приставила велосипед до стовпа.

Машини насторожено загурчали й зсунулися ще щiльнiше.

Дiвчинка рiшуче ступнула на смугасту дорiжку. Всерединi в неї все завмерло.

– "Зебра"! Вона йде по "зебрi"!
– зойкнув хтось злякано.

I машини кинулися у рiзнi боки.

Варя повiльно перейшла вулицю.

– Все! Ось тепер усе!
– радiсно закричала вона, зняла з шиї маленький бiленький свистунець з променистими камiнцями й пiднесла його до вуст...

Немов тисячi тисяч крихiтних срiбних дзвiночкiв розсипалися!

Ворота здригнулись i повiльно вiдчинились.

ДРУЖИНА ЗНАВЦЯ-МОРГУНЦЯ

На подвiр'ї стрункими лавами стояли...

...ЗАГОНИ ВОЇНIВ!

Синiх - з круглими та квадратними щитами.

Жовтих - з круглими та трикутними щитами.

Бiлих - з щитами в синiй та чорнiй рамках.

Смугастих - чорно-бiлих.

А перед ними... перед ними височiв незвичайний богатир з дванадцятьма очима!

– Знавець-Моргунець!
– прохрипiв хтось у натовпi машин.

Знавець-Моргунець махнув рукою у бiлiй рукавичцi й громовим голосом скомандував:

– За-а-агони! На мiсцi кро-о-оком руш!

У ту ж мить воїни почали розмiрено крокувати на мiсцi:

– Раз-два! Раз-два!

Яскраво-червоним вогнем спалахнули верхнi очi ватажка. I всi разом, вiдбиваючи такт, заспiвали:

Запалав червоний

Руху заборона.

Все стоїть!

Та ось згасли червонi очi. Запалали середнi й залили все навколо променями золотавого свiтла.

Попередив жовтий:

Будь напоготовi!

Через мить...

Згасли жовтi очi, й вiдразу ж чистим зеленим вогнем засяяли нижнi, смарагдовi.

Ось зелений вогник

Рухатись дозволив.

Марш!

За знаком командира загони рушили з мiсця. Машини розсипалися врiзнобiч i кинулись навтiкача.

– Раз-два! Раз-два!

Знавець-Моргунець приймав парад.

– Вiтаю вас, синьоокi Дружки-Кружки!
– вигукнув вiн.

Перед ним проходив перший загiн воїнiв. Вони спiвали:

Вдень, вночi, у спеку й холод

Ми на вартi, ми довкола

I на вулицях, в провулках,

На дорогах i завулках!

– Раз-два! Раз-два!
– з'явився iнший загiн. Потiм ще iнший, потiм ще... Нарештi з'явився загiн Рукастикiв-Смугастикiв. I всi схожi мiж собою як двi краплi води.

– Вiрнi мої помiчники!
– вигукнув Знавець-Моргунець.
– Охоронцi порядку! Добрi та уважнi Рукастики-Смугастики!

Загони проходили перед Знавцем-Моргунцем i прямували до ворiт.

Коли пройшли останнi лави дружинникiв, вулиця стала тихою i безлюдною.

Варя схаменулась: час їхати назад до своїх друзiв!

Вона не гаючись знову стрибнула на сiдло велосипеда й покотила слiдом за дружиною Знавця-Моргунця.

Коли б з нею був вiрний i кмiтливий Рукастик-Смугастик, то застерiг би вiд прикрої помилки.

Вона їхала тiєю ж самою велосипедною дорiжкою!

ПIДСТУПНИЙ ЗАДУМ

Дружина йшла вулицею. Воїни карбували крок. Вiд струнких лав раз у раз вiдокремлювалися групи дружинникiв i займали пости на перехрестях i провулках.

На "Острiвцi безпеки" в цей час стояли Малько-Ванько та Рукастик-Смугастик. Вони боялись, що в тiснотi й штовханинi якась очманiла машина ненароком заїде на острiвець i зiб'є їх. Та цього не сталося. Автомобiлi злякано сторонилися бiлої лiнiї, - певне, дуже не хотiли, щоб у них повiдпадали колеса...

Коли машини зринули, Рукастик-Смугастик, який нетерпляче пiдстрибував на мiсцi, кинувся вперед. Вiн так поспiшав до своїх, що навiть не попрощався. Лише махнув рукою. Мить - i вiн вже зайняв мiсце в лавах Рукастикiв-Смугастикiв.

– Щасливо!
– кинув йому навздогiн Малько-Ванько. Раптом хтось штовхнув його в бiк. Вiн здивовано озирнувся - поруч тупцював Жучок.

– Ти ще тут?

– Бiда! Зараз трапиться бiда!
– гарячково випалив той.

– Яка бiда?
– Малько-Ванько насторожився.

Жучок озирнувся i прошепотiв:

– Громобiй наказав Тягачу доставити Шляховий Коток на височенну гору й пустити його звiдти на дружину Знавця-Моргунця. Коток не має гальм, i його нiхто й нiщо не зможе зупинити!

– Обманюєш!

– I зовсiм не обманюю, - образився Жучок.
– Ваша Варя теж спочатку менi не вiрила, а потiм повiрила. Це я допомiг їй звiльнити дружину Знавця-Моргунця. Отак!

– А де ж вона?

– Зараз приїде. Але не можна гаяти жодної хвилини!

– Що ж робити?
– задумався Малько-Ванько.

– Бiжи он туди за рiг будинку i чекай мене там. Я вiдвезу тебе на ту гору, й ти зупиниш Шляховий Коток.

– Як же його зупинити?

Та Жучок вже тiкав геть - дружина пiдiйшла зовсiм близько.

– Потiм скажу!
– на бiгу вигукнув вiн.

Чи треба казати, що Малько-Ванько не гаяв жодної секунди? Треба було рятувати дружину Знавця-Моргунця! За хвилину вiн був уже в провулку.

Чекати довго не довелося. З-за рогу вискочив Жучок, але який вiн мав вигляд! Одна фара в нього чомусь не свiтилась, бiк був добряче пом'ятий. Та вiн хвацько пiдкотив до тротуару.