Чтение онлайн

Олеся Василiвна забула в дверях...

КЛЮЧ!

Малько-Ванько вистромив голову з-пiд ковдри.

Спальню заливало мiсячне сяйво.

Панувала тиша. Всi спали. Однi дихали тихо, iншi злегка сопiли, а деякi навiть хропли...

Малько-Ванько спустив з лiжка лiву ногу i подивився довкола.

Нiхто не поворушився.

Тодi вiн спустив праву ногу. I знову тихо.

Вiн злiз зовсiм i ступив до дверей. Пролунало верескливе р-р-рипiння! То зарипiла пiдлога.

З сусiднього лiжка пiдвелася голiвка цiкавої Варвари, i в Малька-Ванька уп'ялися великi очi.

Дiвчинка була такою цiкавою, що навiть спала сторожко, боячись прогавити щось незвичайне.

Коли пролунало рипiння, Варя прокинулась i побачила, що бiля дверей чарiвної кiмнати стоїть Малько-Ванько й простягає руку до ключа. Озирнувшись, вiн вiдразу ж вiдсахнувся.

Та було пiзно: цiкава Варвара скочила з лiжка.

Малько-Ванько заступив собою ключ i замахав на неї руками:

– Тс-сс-сс! Тихiше!
– сичав вiн i насторожено позирав довкола. На його щастя, нiхто бiльше не прокинувся - усi мiцно спали.

– Ти чого?
– теж пошепки спитала Варя.
– Ти навiщо?

Вона хотiла запитати: "Ти чого встав? Ти навiщо йдеш до чарiвної кiмнати?", та спросоння не могла вимовити все. Проте Малько-Ванько дуже добре зрозумiв її.

– Я нiчого, - забурмотiв вiн.
– Це я хочу... води напитись.

Але обманути цiкаву Варвару було не так просто! Тим бiльше, що вона вже прокинулась.

– А вода в коридорi!
– проспiвала вона глузливо i спробувала зазирнути за спину Малька-Ванька.
– Там ключ, у дверях, так? Я бачила, бачила!

– Забирайся геть!
– нагримав вiн на Варю.
– Немає чого тобi тут робити. Йди спати...

– Не пiду!
– затялася Варя.

– Пiдеш!
– Малько-Ванько штовхнув її.

– Сам iди!

– Ну ось, я тобi зараз...
– почав вiн рiшуче. Та Варя наблизилась до нього, витрiщила очi й пiдкреслено прошепотiла:

– Я ось як заверещу!

Малько-Ванько зацiпенiв. Коли Варя вищала, навiть Яквас тiкав i ховався у своєму кублi. У дитсадку зчинялася тривога, всi - малi та старi - поспiшали Варi на допомогу.

Ось i зараз вона звично наморщила носика й трохи вiдкрила рота.

А що як справдi завищить?

Дiти схопляться...

Прокинеться Олеся Василiвна!

– Нi, нi! Ти тiльки смирною будь, - хлопчик схопив Варю за руку.

– Буду смирною, якщо вiзьмеш i мене з собою, - швидко пообiцяла Варя.

Ну що ти з нею вдiєш?

Взагалi Малько-Ванько i Варя частенько гралися разом, дiлились ласощами, їх навiть мали за друзiв, якщо можна назвати друзями дiвчинку й хлопчика, у яких такi рiзнi вподобання. Коли Варя шила платтячко для своєї ляльки Катрусi, Малько-Ванько майстрував автомашину. А коли Малько-Ванько лiз на шовковицю, Варя тягла його до басейну. Та все ж вони доходили спiльної думки i тодi разом лiзли на шовковицю або хлюпалися у теплiй водi басейну.

Але одне дiло гратися у басейнi, i зовсiм iнше - розкрити Велику таємницю чарiвної кiмнати!

Малько-Ванько важко зiтхнув.

– Гаразд, - вiн щосили намагався насупити бiлi бровенята.
– Тiльки ж гляди менi!

А якщо говорити щиро, то вiн був навiть радий, що не сам пiде до чарiвної кiмнати. Бо невiдомо, що там за дверима...

ОСЬ ТАК ЧУДАСIЯ!

Вони обережно зайшли до кiмнати й зупинились.

Дверi за ними повiльно зачинилися.

Клацнув зловiсно замок.

З переляку дiти здригнулись.

У кiмнатi нiчого не було. Тобто - нi стола, нi стiльцiв, нi лiжка - геть нiчого, що буває у звичайних кiмнатах. Навiть телевiзора.

Але зате тут було...

...МIСТО!

Велике iграшкове мiсто починалося бiля самих нiг Варi та Малька-Ванька й розкинулося на пiдлозi в усi кутки кiмнати. Срiблясте мiсячне сяйво заливало його з вiкон.

Будинки були маленькi-маленькi, але, як i в справжньому мiстi, одно- та багатоповерховi.

Дивне мiсто перетинали вулицi - не ширшi за стрiчечки у Вариних кiсках.

Окремо височiли корпуси заводiв з трубами завтовшки з олiвець.

Мов дротинки, виблискували трамвайнi колiї, на яких позавмирали трамваї завбiльшки з сiрникову коробку.

Вулицi були забитi нерухомими крихiтними машинами - вантажними, легковими, автобусами, тролейбусами...

I над усiм цим сяяли величезнi блакитнi лiтери. Малько-Ванько й Варя вже вмiли читати i тому без особливих труднощiв розiбрали слова:

ЧАРIВНА КРУГОВЕРТЬ

– Мабуть, так мiсто називається, - мовив Малько-Ванько.

– Яке гарне мiсто!
– прошепотiла Варя i присiла, щоб краще роздивитися.
– Онде стадiон, кiнотеатр, пам'ятник. Дивись, дивись, тут навiть магазини є!

Та хлопчика магазини не цiкавили. Коли вiн побачив автомобiлi, вiдразу ж потягся до них, бо дуже любив розбирати iграшки. Щоправда, пiсля того як Малько-Ванько розбирав автомашину, зiбрати її вже нiхто не мiг...

Та цi автомобiлi чимось рiзнились вiд iграшкових. Усе в них було, як у справжнiх, i навiть здавалося, що там, у темних кабiнах, сидять справжнi водiї. I хоча Мальку-Ваньку дуже кортiло взяти якусь машину в руки й розiбрати її, все-таки його щось стримувало. Нарештi вiн примостився навпочiпки бiля Варi й обережно потягся до найближчого автомобiля.

Раптом йому здалося, що вiн рушив з мiсця. Рука Малька-Ванька завмерла в повiтрi.

Та нiчого не сталося. Машина стояла на мiсцi. Тодi хлопчик доторкнувся до неї i трохи пiдштовхнув.

Десь угорi щось жалiбно забринiло, нiби лопнула струна. Дiти вп'ялися одне в одного великими очима.

– Що це?

– Не знаю... Дивись, машина!

Автомобiль легко їхав по вулицi. Вiн прискорював хiд! Малько-Ванько спробував було схопити втiкача, але той припустив швидше!

Дiти отетерiли. Iграшковий автомобiль щодуху мчав вулицями такого ж iграшкового мiста!

Ось у машини засвiтились фари i, мов крихiтнi свiтлячки, попливли по мiсту. Й там, де вони пропливали, спалахували iншi вогники, їх ставало дедалi бiльше.

Усi автомашини в мiстi зарухались!

Дiти злякано сахнулися.

– Зараз з будинкiв лiлiпути повискакують, - хрипко сказав Малько-Ванько.

– Правда? Ой, як цiкаво!
– прошепотiла Варя.

Та вiкна в будинках були темними, i нiхто з квартир не вискакував.

– Сердешнi!
– загримiв нелюдський металевий голос.
– Ви увiмкнули без дозволу пекельний механiзм Чарiвної Круговертi! Горе вам, горе! Горе всiм мешканцям мiста!