Чтение онлайн

I ось знову перехрестя!

Раптом пролунав гуркiт. То з провулка вихопився Молоковоз i збив одну машину.

Утiкачi скористалися метушнею на перехрестi й миттю проскочили його. Малько-Ванько дременув так, що сорочка випнулася на спинi.

– Стiй! Стiй!
– гукав ззаду Рукастик-Смугастик. Вiн хотiв попередити про небезпеку, та хлопчик помчав ще швидше.

Громобоя, що причаївся у засiдцi, виказало нетерпляче поблискування погашених фар, на якi падало свiтло вiд вуличного лiхтаря. Вiн стояв пiд кам'яною аркою будинку, чатуючи на втiкачiв.

Малько-Ванько мало не впав, намагаючись зупинитися. Громобiй вiдразу ж заревiв i пронiсся перед самiсiньким його носом.

– Гукав же я тобi!
– пiдбiг Рукастик-Смугастик.
– Ось, дивись, тут висить табличка: "Бережись автомобiля!"

– Ну то й що?
– розгублено запитав Малько-Ванько.

– А те! Бiля кожного заїзду в двiр висить така табличка. Як побачиш її, будь насторожi...

– Кiнотеатр "Барвiнок"!
– вигукнула Варя.
– Ми часто ходимо сюди.

– А за кiнотеатром - залiзниця, - додав Малько-Ванько.
– По нiй бiгають електрички за мiсто.

– Справдi!
– зрадiв Рукастик-Смугастик.
– I зараз ми переберемось на той бiк залiзницi.

– А як? Знову пiд землею?

– Нi, цього разу над землею! Там є повiтряний перехiд - вiадук!

Машини стурбувались, коли побачили, що втiкачi пiднiмаються по сходинках мосту.

– До переїзду!
– залунали вигуки.

I вони галасливим натовпом ринули вздовж залiзницi.

– Швидше!
– крикнув Рукастик-Смугастик.
– Ми повиннi випередити їх.

Вiн ступив на останню сходинку, коли вдалинi на переїздi заблищали фари - це були переслiдувачi.

– Спiзнились! Куди вам, бiдолашним!
– Варя показала їм "нiс".

Втiкачi пiрнули в якийсь завулок, повернули за рiг i сховались у дворi великого багатоповерхового будинку.

– Ху-х! Трошки вiдпочинемо тут, - оголосив Рукастик-Смугастик. Це прохiдний двiр. Ми вже недалечко вiд Триколiрного замку.

– Ура!
– застрибала Варя.
– Незабаром ми звiльнимо Знавця-Моргунця з дружиною!

– Може, звiльнимо, а може, й нi, - зiтхнув сумно Рукастик-Смугастик i зсунув шолом на потилицю.
– Попереду найнебезпечнiша частина шляху - Похмурий тунель. Адже там немає тротуарiв.

– А як же... ходять без тротуарiв?

– У тому то й рiч, що не ходять. Пiшоходам вештатись там заборонено. Тунель тiльки для машин. I якщо хоч одна з них раптом нас там застукає...
– вiн замовк i безнадiйно махнув рукою.

– Як же потрапити в замок?

– Сам не знаю. Поки що треба збити з пантелику переслiдувачiв.

Було чути, як тi гасають по сусiднiх вулицях i провулках.

– Втратили нас з поля зору.

Вони пройшли через двiр i зупинились у вузенькому темному проходi.

Коли-не-коли повз них мчали машини - обнишпорювали всi закапелки та закутки.

Несподiвано гурчання стихло.

– Це пi-доз-рi-ло, - промовив Рукастик-Смугастик. Вiн застережливо пiдняв руку, не зводячи погляду з провулка, який чорнiв навкiс через дорогу.

Кiлька хвилин панувала тиша. Раптом з темряви вигулькнула чиясь фара, мигнула й сховалась.

– Так я i знав. Причаїлись...

I справдi, то тут, то там з-за рогу вихоплювались нетерплячi переслiдувачi й витрiщали фари.

– Е-ей!
– пролунав чийсь голос.
– Послухай!

– Ну, чого тобi?
– вiдгукнувся iнший.

– А може, ми даремно тут стовбичимо? Мабуть, вони давно вже кудись утекли.

– Громобiй казав, що вони тут.

Нарештi загурчали мотори. Найбiльш нетерплячi поодинцi вилазили зi схованок, поводили фарами туди-сюди, крутились на мiсцi i їхали геть.

– Ну, ось що, - мовив Рукастик-Смугастик, коли все стихло.
– Тепер час. Зараз вийдемо на вулицю Знайому...

– На вулицю Знайому?
– перепитав його Малько-Ванько.
– Я цю вулицю знаю. Там живе мiй друг Петрик-велосипедист.

– А чому його так прозвали?
– зацiкавився Рукастик-Смугастик. Було видно, що вiн чомусь ще вагається рушати, чогось вичiкує...

– Тому що вiн з велосипедом нiколи не розлучається!
– засмiявся хлопчик.
– I до магазину на ньому їздить, i в кiно, i навiть у лазню... Якось у спальню приволiк бруднющого-пребруднющого. Вiдтодi мама звелiла йому тримати велосипед у пiд'їздi. Ось такий вiн, Петрик-велосипедист!

– Ай-ай-ай, - похитав головою Рукастик-Смугастик.
– Це негарно. Таким маленьким не дозволяється їздити на велосипедi по вулицях.

– А вiн - по тротуарах!

– Ще гiрше. Тротуарами велосипедистам взагалi заборонено їздити.

– Справдi? А Петрик-велосипедист про це не знає... Я йому ось скажу!

– Обов'язково. В якому будинку вiн живе?

– Ось у тому. Зелений триповерховий на тому боцi вулицi...

– Е-ех, на тому боцi! Переходити туди небезпечно...
– Вiн обернувся до Малька-Ванька: - Ти, звичайно, вмiєш їздити на велосипедi?

– Нi-i, - заперечливо похитав головою хлопчик.
– Менi мама не хоче його купувати - каже, що я неслухняний i правил вуличного руху не знаю. Обiцяє купити, коли я добре поводитимуся. Тiльки, мовляв, це не скоро буде...
– закiнчив Малько-Ванько зовсiм тихо i похнюпився.

– Правильно твоя мама каже, - схвально мовив Рукастик-Смугастик.
– На велосипедi теж треба дотримуватися правил вуличного руху. Але дуже шкода, що ви не вмiєте їздити на велосипедi.

– Як це не вмiємо?
– образилася Варя.
– А ось я вмiю!

– Справдi? Тодi - ура!

– Ура!
– шепотом пiдхопили друзi, хоча до пуття ще не розумiли, чому так зрадiв Рукастик-Смугастик.

А той поквапливо продовжував:

– Треба перебiгти вулицю оцим переходом i взяти в пiд'їздi Петрикiв велосипед. Варя сяде на нього й помчить через Похмурий тунель прямо до Триколiрного замку.

– А якщо в тунелi машини?
– Очi у Варi зробилися великими.

– Вони тебе не чiпатимуть. За умови, - пiдняв палець Рукастик-Смугастик, - що ти їхатимеш тiльки по зачарованiй дорiжцi.

– Якiй, якiй дорiжцi?

– Велосипеднiй. Ця дорiжка позначена бiлою смугою, ти вiдразу її побачиш. А машин не бiйся - жодна не посмiє тебе скривдити. Ти вправно їздиш на велосипедi?
– раптом стурбовано запитав вiн.

– Вправно!

– А скiльки разiв падала, я бачив!
– встряв у розмову Малько-Ванько. Вiн тупцював i шморгав носом.