Чтение онлайн

– Ге-ге-га!- глузливо зареготав Лiмузин.
– Як же це ти станеш легковою автомашиною?

– Дуже просто. Життя матиму легке...

– Дурницi, - вiдрубав Лiмузин.
– Якщо ти вантажним з конвейєра зiйшов, вантажним i у брухт пiдеш... Ге! Легкого життя захотiв. Гадаєш, у мене життя легке? Що правда, то правда, мене пестять, лелiють i бережуть. Протирають не брудною ганчiркою, як тебе, а м'якою замшею. Кожну порошинку здувають. Напувають найчистiшим бензином, мастила теж не шкодують. Але зате ж я й працюю!

Неподалiк почулися гучнi крики.

– Хто там галасує?

– Це тягач зi своїм Причепом свариться.

Вигуки стали голоснiшими. Юрба наблизилася.

– Вiдчепись вiд мене нарештi!- репетував Тягач.
– I чого ти прилип, як той Пилип? Куди я - туди й ти, Все життя тягаю тебе. Упорожнi ще так-сяк, а завантажений... Усi мої успiхи собi приписуєш. Набридло!

Звiдкiлясь вигулькнув Смiттєвоз. Вiн гучно пихтiв.

– З смiттям покiнчено!
– загурчав вiн i висипав купу всякого мотлоху!
– Хочу прибирати чистоту!

Вiн помчав геть.

– Дор-рогу! Дор-р-рогу!- раптом почувся чийсь голос. Задвигтiла земля.

Рукастик-Смугастик радiсно пiдскочив:

– Це Самоскид iде! Ось зараз...

– Вiдiйдiть!
– гримав Самоскид.
– Бо всiх засиплю, Геть з дороги!

Машини почали квапливо вiд'їжджати вбiк. Зчинилася штовханина.

– Зручна мить настала! Треба й нам тiкати, - про шепотiв Рукастик-Смугастик.
– Тiльки цур: слухатись мене! Без мого дозволу нiкуди нi кроку. I в усьому дотримуйтесь порядку. Зрозумiли?

– Атож, - вiдповiли друзi.

ПIД ЗЕМЛЕЮ I В ПОВIТРI

Вони вискочили з пiд'їзду. I вчасно - Самоскид вже пiд'їжджав до дверей заднiм ходом. Кузов його повiльно пiдiймався. Ледве нашi герої встигли вiдбiгти, як на асфальт ринув потоком вологий пiсок.

– З тротуару не звертайте, - говорив Рукастик-Смугастик. Переходити вулицю слiд тiльки в спецiальне позначених мiсцях. Дотримуйтесь порядку...

Малько-Ванько несподiвано чхнув.

– Знову ти про порядок... Навiщо ж нам його дотримуватися? Машини он не дотримуються...

Рукастик-Смугастик зупинився нiби вкопаний.

– Як ти можеш таке казати? Якщо хтось порушує порядок, значить, по-вашому, всi повиннi його порушувати. I ти теж хочеш стати порушником?

Малько-Ванько розгублено позадкував.

– Я не хочу бути порушником, - промимрив вiн.

– Тодi все гаразд. Ходiмо.

На розi вони зупинились. Вулиця була безлюдною.

– Ось перехiд. Але...
– Рукастик-Смугастик поважно пiдняв палець.
– Спочатку подивимось лiворуч.
– Навiщо?- здивувалася Варя.
– Чого це лiворуч дивитися?

– За правилами, до середини вулицi треба дивитися лiворуч - тiльки з лiвого боку можуть з'явитися машини.

Друзi повернули голови й так рушили переходом.

– А тепер, - оголосив Рукастик-Смугастик, коли вони дiйшли до середини вулицi, що була позначена бiлою смугою, - повернiть голови праворуч.

Вони повернули голови i швиденько пiшли далi через вулицю. Вони були вже на тротуарi, як з провулка вискочив Жучок.

Вiн помiтив їх одразу i загальмував так, що аж закрутився на мiсцi.

– Ось вони!
– заверещав Жучок.
– Сюди, всi сюди!

Втiкачi кинулися до найближчого будинку, щоб знову сховатися у пiд'їздi. Та раптом двоє вогненних очей яскраво освiтили вулицю й помчали прямо на них.

– Гоночний Громобiй!

Втiкачi з розгону стукнулись об зачиненi дверi.

Переможне ревiння Громобоя навалилося на них.

Друзi зацiпенiли бiля стiни й заплющили очi...

Пронизливо заскреготiли гальма.

I Громобiй зупинився!

Вiн стояв бiля самiсiнького краю тротуара, блискав фарами й увесь тремтiв з лютi.

– Ага! Спiймав облизня!
– Рукастик-Смугастик весело смiявся. Ану, йди, йди сюди! Чого зупинився?

З усiх усюд поспiшали машини. Та вони, як i Громобiй, зупинялися коло бордюру. Автомобiлi гурчали i безсило клацали кришками капотiв.

– Ч-чому вони не кидаються на нас?
– тремтячим голоском запитала Варя.

– Вони бояться тротуару!
– вiдповiв Рукастик-Смугастик.
– Ходiмо! Але дивiться менi - з тротуару нi кроку! Нашi переслiдувачi тiльки цього й чекають.

Як тiльки дiти вiдiйшли вiд дверей, машини пiдняли несусвiтнiй гвалт i покотили поруч. Вони широко розчепiрювали пащi капотiв, щоб налякати друзiв. Але тi йшли i не звертали уваги на своїх переслiдувачiв.

Коло перехрестя довелося зупинитися: далi ходу не було.

Всi пiдступи заповнили машини. Вони стояли щiльно, одна до одної.

– Ха-ха-ха! Попались!
– радiли вони.

Рукастик-Смугастик зиркав довкола.

– Як же перейти нам на той бiк?
– з сумом запитала Варя i повiльно обвела машини очима.
– У повiтря злетимо?

– У повiтря?
– задумливо повторив Малько-Ванько й подивився угору, - може, мiж будинками тягнеться якась мотузка чи дротина? Адже вiн так вправно умiв лазити по канату!

Але там не було нiчого. Та хоча б щось i було, то як вiн видряпається по стрiмкiй гладенькiй стiнi? I раптом хлопчик помiтив на стiнi широку бiлу стрiлку i намальованого на нiй смiшного синього чоловiчка, котрий дiловито ступав схiдцями униз.

– Куди вiн чимчикує?
– уголос подумав Малько-Ванько.

– Хто?

– Отой... синiй.

Рукастик-Смугастик так i пiдскочив:

– Врятованi! Врятованi! Ура!

Друзi спантеличено дивились на нього.

– Чи ви знаєте, куди прямує отой синiй чоловiчок? До пiдземного переходу! Гайда за ним... тобто за мною!

У переходi яскраво горiли круглi електричнi лампочки, освiтлюючи схiдцi...

На вулицi панував гармидер. Машини зi злостi пiдстрибували до самого тротуару. Та друзi вже не боялись - упевнено бiгли за своїм проводирем.

– Далеко не втечете!
– зловiсно лунало навкруги.