Чтение онлайн

— Добре, місіс, — мовила Таня. Потім перевела погляд на зосередженого Х’ю. — Якщо вам забажається кави чи чаю, я завжди до ваших послуг, сер.

— Ви дуже люб’язні, міс, — подякував Х’ю.

Коли за служницею зачинилися двері, Тійока не впізнала Вундстона — обличчя його було холодним і непривітним.

— Ви не маєте права забувати про свою місію, люба Тійоко. Мені не хочеться про це вам нагадувати, але реальність життя завжди за вашими плечима, місіс. Реаль ність, яка не зважатиме ні на ваші виправдання, ні на вашу красу. Ви дали згоду, і тепер відмовлятися пізно. Той, хто хоче мати владу над грішми, повинен стати монархом над собою. Мені, як вам відомо, теж багато хто подобається, і в мене є серце. Я люблю Малькольна, але ніхто й ніщо мене не зупинить, якщо друзі зрадять мене.

— Це тому, що ви мужчина, сер, — заїкнулася Тійока, — і вам це робити не вперше, а я лиш маленька жіночка, яка боїться всього на світі.

— Боже! — не витримав Х’ю й гучно сплеснув у долоні. — З вашою вродою і безпосередністю ви можете стати фавориткою самого Президента, не те що подружкою Кет.

Душа жінки набагато складніша, ніж вам здається, сер, — заперечила Тійока. — Часто жінка здається на милість чоловіка, щоб не мати зайвої мороки, але не завжди вас обійматиме впокорена жінка, містер Х’ю.

— Не заперечую, але в конкретному ділі… - Вундстон глянув на шафи з книгами: — В Острожного аналогічні меблі?

— Ви добре знаєте, сер…

— Я повинен бути впевненим, що це помітили ви, місіс.

— Я хотіла б лише знати: як часто будуть проводитися сеанси фільтрації?

— О, ви навіть терміни запам’ятали! Не раджу ними похвалятися. Головне — напустити побільше туману в голову. Спробуйте захопити Кет йогою і переконати, що через місяць усе минеться. Гадаю, за цей час ми налагодимо постійний контакт Острожний — Макларен без зайвого контура настроювання.

— Ви не відповіли на моє запитання, сер.

— Перший сеанс підміни оригіналу мав бути сьогодні.

— Боже, як це, мабуть, страшно чути те, що ти думаєш, — прошепотіла Тійока. — А Кет після цього не стане психопаткою?

— А що вам до того? — ледь не вибухнув лайкою Х’ю. — Якщо ви не переконаєте Кет, що це ефект марева, який легко лікується, то вона, звісно, може збожеволіти. Але ми в цьому не зацікавлені, місіс, — підкреслив Вундстон.

— Гаразд, я зроблю більше ніж можливо, — пообіцяла Тійока і натякнула на гонорар.

— Ми перекажемо його на ваш рахунок в японському банку. — Х’ю підвівся з крісла. — Попросіть Кет, щоб вона не турбувала чоловіка своїми телепатичними міра жами. Це заважатиме йому в роботі. На випадок неперед баченого надішліть листа на головну пошту Атланти на ім’я Джоя Блеклі. До запитання. У листі повідомте: «Приїхати не зможу. Чекаю батька. Кароліна». Ви не за були, хто така Кароліна?

— Не забула, сер, але всі ці умовності нагадують мені дитячу гру, сер, — повеселішала Тійока, бо їй не вірилось, що один її необережний крок міг стати останнім, що вона, як і Вундстон, ніколи не стане свідком, якщо Хілда Брайнт. сяде на лаву підсудних.

— Ви серйозно гадаєте, що це лише гра, за яку вам на рахують справжні гроші? — насмішкувато запитав Х’ю, але від того, як він подивився на Тійоку, їй стало моторошно, і вона згадала, що точнісінько так подивився на неї маленький сухорлявий чоловічок, коли вона в готелі Атланти заповнювала картку співробітниці фірми «Релікт».

Тійока не знала, чим налякав її той погляд, але від чула, що, в разі похибки, їй доведеться платити не лише власною совістю й ганебною втечею на батьківщину: так дивляться на приречених.

Тійока, маленька й рішуча, стояла перед набурмосеним Х’ю, і Вундстон зрозумів, що в цій вродливій, немов порцеляновій, японці б’ється серце жінки, здатної на нечувану хоробрість і вишукану жорстокість. Хоча, як знав Х’ю, саме такі жінки були найбільшими боягузами, коли йшлося про їхнє власне життя.

— Ви починаєте мені подобатися, — полагіднішав Х’ю. — Тепер я можу спокійно їхати.

— Але у мене ще не все, — холодним тоном заявила Тійока. — Ще в готелі мені пообіцяли, що скажуть пізніше, як я зможу вийти з гри. Я хотіла почути про це зараз. Правда, шановний Тедді, хоча він такий Тедді, як я Каро ліна, спробував тоді перевести все на жарт і пообіцяв влаштувати бенкет за рахунок «Релікта», коли мене проводжатимуть на пенсію. З вашого погляду я зрозуміла, що «Релікт» нагадує камеру Овскура, звідки практично вийти неможливо.

— Ви менше про це думайте і питайте, люба Тійоко. Це аж ніяк не пасує вам і може позначитися на вашій вроді, - недбало махнув рукою Вундстон, добуваючи з кишені вечірню сигару. — Живіть, допоки живеться: ще ніхто в світі не переплигнув через свою межу. За два роки з вами нічого аж такого не станеться, і ви спокійно поїдете додому тринькати свій капітал.

— Ні, Вундстоне, — як до рівного, звернулася Тійока. — Я молода, і для мене це все надто висока ставка. До того ж ви там гуртом, а я тут лишаюся сама. І не на один мі сяць. Тому прошу виконати бодай одну умову: проводити сеанси першого, сьомого і тринадцятого числа кожного місяця японською мовою. Не забудьте перекласти ці дати на періодичність зміни мого коду. Так мені легше буде пояснити Кет період акліматизації в міражних явищах пустелі.

Цю умову буде трохи важче виконати, місіс, — у за думі мовив Х’ю й пройшовся кабінетом. Тійока стояла біля високої кам’яної вази, стискаючи в пальцях довгий коляк гледичії. У серці Вундстона ворухнувся жаль: «Яка з неї диверсантка? Навіть інтелектуальна. Вона з’явилася на світ для материнства і великої любові, та цей світ розбестив її грішми і продав її красу». Водночас Х’ю розмірковував про химерну систему самозбереження «Релікта», яка рятувалася на кістках своїх агентів. Вундстон шукав гарантії і не знаходив: надто багато обставин стояло на заваді її і його життя. «Вона одурила природу й одружилася з розумним Кукудзі, щоб сяяти в суспільстві. І, можливо, зраджувати чоловіка. Але вона помилилася, бо талант не має часу на раювання в житті. Геній великий у самотині творчості. Тійока вирішила стати знаменитою сама і одурила себе», — дійшов висновку Х’ю, але йому не хоті лося, щоб чергова Кароліна не повернулася з прогулянки по пустелі. Він не втримався, наблизився до Тійоки і майже в самісіньке вухо проказав:

— Не ходіть на прогулянки в пустелю з Пітером Гоулдом. Завжди просіть з собою Кет. І беріть пістолет Кукудзі. — Вундстон відсторонив від себе Тійоку. — Ви чарівні.

У німому здивуванні дивилася Тійока на Х’ю в широких штанях, велетенській сорочці, з ледь приплюснутою головою на похиленій шиї, дивилася й не розуміла, чим вона пробила шкаралупу його жорстокого серця й збудила до милосердя. «Можливо, коли збираються до гурту лише підлі й невситимі до грошей, межи ними теж народжується любов?» — розхвилювалася Тійока і вдячно поцілувала Х’ю в м’які, з присмаком тютюну губи.

— У вас ще все попереду, сер.

Х’ю розгубився й не встиг нічого відповісти, бо за Тійокою зачинилися двері.

Хілда Брайнт вийшла з ліфта на верхньому майданчику телевежі й зупинилася перед вузькими, теж схожими на ліфтову клітку, дверима, відімкнула їх власним ключем і опинилася в напівсферичному кабінеті з високою, на всю стіну панеллю та довгастим столом, за яким сидів Джой Блеклі.

— Не запізнилася? — весело запитала Хілда й опустилася в крісло.