Чтение онлайн

Жвавий, ще молодий Блеклі мовчки дивився на Хілду відсутнім поглядом і ніби згадував, де й коли він бачив цю жінку. Глибока зморшка залягла в його міжбрів’ї, а чорні, з антрацитовим блиском очі наче вкрилися невидимим попелом, і від того стали матовими й холодними. У правій руці Джой тримав олівець і механічно вертів його пальця ми, прислухаючись до рівного гудіння апаратури.

— Мабуть, ще зарано, — сказала Хілда й розшморгнула блискавку на шкіряній торбинці, добула звідти чекову книжку, свою улюблену ручку «Реіікап» з синім водостій ким чорнилом і виписала на ім’я Джоя Блеклі двадцять тисяч доларів.

Пискнув короткий сигнал, аж Хілда здригнулася, і Блеклі ожив, ніби виринув з вакууму.

— О, ви вже тут? Я вас радо вітаю, міс! — вигукнув Джой і, немов з катапульти, вилетів з малого крісельця. — Я трохи затримався на сеансі з погребом Гленда. Поки все йде чудово. Я приготував до вашого візиту ось цей невеличкий ролик.

Хілда тільки водила очима за метким Джоєм. Клацнув тумблер, і на панелі замигтів екран радіоскопа.

— Це нова партія матеріалу, — пояснював Джой, коли на екрані почали з’являтися трохи розгублені обличчя жінок, чоловіків і дітей. — Зверніть увагу на їхні очі. Ніщо так не реєструє стан душі, як людські очі. Ні-ні, то Гленд. Я локалізував його від біошоку, — коментував Джой, стаючи поряд з Хілдою і тикаючи вістрям олівця в напрямку екрана. — Помічаєте, в погляді кожного, особливо у дітей, здивування, навіть захоплення. Поки що я настроюю їх біочастоту на мій імпульс. Ось перша вправа — надія на те, що саме в таких підземеллях, де вони зараз знаходяться, Америка переживе атомний апокаліпсис. Гляньте, вони плачуть і цілують старого Гленда. А зараз почнеться най цікавіше: радіоімпульс другої вправи — росіяни готують революцію в Штатах, яка принесе нам голод і нещастя. Символіку я взяв з голови одного куклукскланівця під час його істерії. Даю підсилення…

Хілді різонуло вуха: так нестямно кричать тільки ті, хто падає в прірву.

— Руські і негри — наші вороги і ганьба планети!

— Америка або ніхто!

— Напалм на червону коросту!

Джой стишив звук і озирнувся на Хілду. Навіть він, перебачивши усякого під час зйомок у підземеллі Гленда, здивовано підвів брови: Хілда перебувала в стані сатанинського блаженства. Очі в неї палали, ніби вона сама йшла на чолі тих головорізів у білих балахонах, обличчя мінилося й вигравало рум’янцем. Хілда вже бачила свою армію рабів, прикутих до чорної невидимої галери безуму сплеском радіохвиль, отруєних чадом садизму.

— Геніально, — прошепотіла, підносячи вгору розкриті долоні, ніби молилася до радіоекрана. — Боже, невже це правда? Невже ти благословив нас зробити з людьми те, чого й сам не міг вдіяти своїм всесиллям? Блаженство й ненависть, тупа покора й невситима помста, планета геніїв і планета дурнів — це все буде в руках тобою обраних, о боже праведний і єдиний! — з надривом простогнала Хілда й закрила обличчя руками, здригнулася й завмерла, ніби скам’яніла чорним ідолом.

Джой вимкнув монітор і зупинився в нерішучості.

— Я вірила, що остання війна минеться без розору і крові, - мовила Хілда, полегшено зітхнувши. — Чи не про відати нам на радощах містера Гленда? Я зголодніла, а Гленд любить здивувати делікатесом з свого вічнозеленого раю.

— Я не проти, але за три хвилини у мене сеанс з об’єктом «О — М». Потім я у вашому розпорядженні, міс.

— А ви хитрун, Блеклі, - усміхнулася Хілда й насварилася пальцем. Потім поклала на тумбу з телефоном виписаний чек. — На ці гроші візьмете пульсарний радіозонд. І не забудьте, там беруть лише готівкою.

— Гаразд, міс, — відповів Блеклі, розуміючи, що Хілда знову провела між ним і собою межу рангів. Побачив суму, яка набагато перевищувала вартість установки, й ще раз подякував Брайнт.

— Ви тут дарма хліба не їсте, — прокоментувала Хілда свою щедрість. — Сьогодні ви мене просто вразили. Треба неодмінно це показати Джіму, щоб він швидше розкошелився.

— Не забудьте, міс, що такий ефект можливий лише в контакті з потужною антеною, яку ми змонтували у квітни ку Гленда. Її не понесеш в Атланту чи на інший полігон Штатів.

— Якщо виникне потреба, ми піднімемо антену в космос. Ви не хочете стати космонавтом, Джой? Це так заманливо, а ви ще молоді. Подумайте над цією пропозицією, Джой.

— А потім, коли я приземлюся, нове суспільство скаже, що в космосі я набрався червоної зарази, і мене спалять разом з кораблем, — відповів Джой з улесливою по смішкою.

Хілда не встигла відкрити рот, як почувся тонкий писк, і тієї ж хвилини Джой завмер. Очі його непорушно дивили ся в порожнечу й меркли, ніби вигорали зсередини, щоки зблідли, увесь він став схожим на мерця чи воскову подобу з єдиною живою ознакою — пульсом на синій скроні.

«Таке обличчя матиме людина, котра керуватиме радіоцивілізацією, — подумала Хілда й жахнулася від здогаду, що саме такою мумією стане сама, коли сяде за пульт всепланетної радіокоманди. — Чи знатиму я тоді звичайні людські радощі? Чи буде в мені бажання чекати вечорами свого коханця? Ким я стану тоді? А що зараз коїться в голові Джоя? Що відчуває він? Велич своєї влади над іншим розумом чи перед його зором пролітають лише сим воли команд і рядки фраз німої розмови двох абонентів? І який той світ, де зараз опинився аскет Блеклі? Можливо, краще нехай залишаться сироти й каліки на попелищі вій ни, ніж існуватимуть на планеті живі манекени без власних почуттів і власного болю в душі? Ні-ні! Не треба сумнівів і розчарувань! Я мушу бути непохитною навіть тоді, коли переді мною постане смерть. Це буде єдина моя можливість покінчити з арміями, зброєю. Не буде злодіїв і нероб, розпусниць і багатих — рівним нічого буде ділити, і тоді нарешті закужелена димом і зранена вибухами планета спочине в благодаті земного раю, — тішила себе Хілда, знаючи, що все буде не так, що не для того Джой Блеклі доводить до оскаженіння осуджених екскурсантів, яких називає черговою партією матеріалу для своїх досліджень. Хілда обіцяла собі, що, як тільки стане володаркою світу, теперішній Президент чи його наступник буде просто блазнем у її рожевому мармуровому палаці на березі найтеплішого моря. — І це відбудеться, напевне, дуже скоро, — сказала собі, повертаючись у реальний світ маленького кабінету з веселим Блеклі, котрий уже переводив на постійний режим роботи свої невидимі звідси антени, яких за невловиму мить сягав імпульс з головної антени „Релікт“».

— Ви хоч раз бачили себе під сплеском сеансу? Я маю на увазі ваше обличчя, — запитала Хілда.

— Я тоді бачу інших, міс, — відповів Блеклі. — Це набагато цікавіше, ніж длубатися у власних емоціях.

— І вас не гризуть докори?

— Я пройшов непогану школу і завдячую тим містеру Тедді.

— А ви не боїтеся перетворитися на штучний інтелект? У недалекому майбутньому ця грань між реальним і штучним стане майже непомітною. Я гадаю, тільки той залишиться людиною, хто втримається між добром і злом.

— Я не забиваю собі голову дурницями, міс Хілда, і тому люблю світ таким, яким він є.

— А ви не ризикуєте опинитися серед тих, кого називаєте зараз матеріалом? — поцікавилася Хілда.

— Без мене не обійдуться, — сказав Джой, ніби доводив незрячому, що той сліпий.

— Ви справді незамінимі, Джой, — погодилася Хілда, і в неї закрався сумнів, чи Блеклі не зрадить її, якщо Джім Френк заплатить більше. «Ні катуванням, ні смертю Джоя не злякаєш, — переконувала себе Хілда, спостерігаючи за швидкими й точними рухами Блеклі, що маніпулював на своєму пульті. — Розкоші життя або смерть — це все, у що він вірить. Просто життя йому не потрібне. Він серед тих, кого вербує „Релікт“. І саме такі переживуть багатьох. Можливо, й мене», — подумалось Хілді, хоча недавно бачила себе володаркою світу. Вона намагалась вирватись з полону сумнівів, що виснажували її після візитів до Джоя Блеклі. — Минулого разу ви скаржилися на швидку зміну частот при роботі з об’єктом «О — М», — діловим тоном нагадала Джою і підійшла до еліпсовидного ілюмінатора, повз який пропливала маленька сіра хмаринка, прокіптюжена смогом сусідньої димокурні. — Ви встановили тут якусь закономірність?

Джой клацнув застібкою великого чорного портфеля.

— Я сьогодні все зробив і все взяв з собою. Біоритми вищої мислячої матерії можна поділити на п’ять зоночастот. Я не беру до уваги кретинів та ідіотів — ці піддають ся повному керуванню й фільтрації. Там, правда, нема чого й позичати.

— Ви помиляєтесь, — холодно підкреслила Брайнт. — Для того, щоб з нормального зробити кретина, треба мати біошоковий імпульс кретина, І. це епізодичний, не вибір ковий, а універсальний для всіх вікових груп. Мені прикро, Джой, що я мушу вам знову про це нагадувати.