Чтение онлайн

– -- Ти поясниш, що тут відбувалось?

Та не встиг Карол відкрити рота, як знову здригнулась земля. Пролунав страшний гуркіт. Клуби пилу разом з ударною хвилею увірвались до приміщення. Згасли світильники.

– -- Друзі, ви всі цілі?
– -- почувся голос Карола.

– -- Я живий. Стою біля тебе.
– -- промовив десь поряд, вугляр.

– -- Зі мною теж все добре.
– -- обізвався Івер.

– -- Готаре, агов.
– -- не дочекавшись відповіді горянина погукав чарівник.

Поодаль почулась якась вовтузіння, потім сильний кашель.

– -- Я теж у нормі, тільки пилу нахапався. Ледве не задавився.

Намацавши світильника Карол його запалив. І ледь не розреготався побачивши своїх друзів. Та вчасно збагнув що сам виглядає не краще. Всі вони були з голови до ніг у сірому пилу, як гранітні статуї. Тільки очі і вологі губи видавали в них живих людей.

– -- Ну що, спробуємо вибратися.
– -- ховаючи за пазуху дорогоцінну книгу, сказав Карол.

– -- Спробуємо.

Рушили до виходу. На їхнє щастя, стеля впала повністю, поховавши під собою страшний колодязь. На горі уламків сидів крілокс. Він чикав на них опустивши вниз мотузку.

– -- Рухайтесь хутчіш поки знову не трусонуло.
– -- ще здалека закричав він їм.

Та хлопці і так поспішали як могли.

– -- Я так за вас злякався.
– -- не приховував своєї радості Фавст, витягуючи на купу уламків Івера.

– -- Та що з нами станеться?
– -- здвигнув той плечима.
– -- Ми ж посланці добра. Боги з нами.

– -- Ну ось. Одну справу зроблено.
– -- відійшовши на деяку відстань від вщерть зруйнованого храму, мовив Карол.
– -- Тепер треба дістатися до озера.

– -- Це в той бік.
– -- показав рукою крілокс.

– -- Треба поквапитись. Поки хоч щось тут вціліло.

Озеро справді виправдовувало свою назву. Водойма була чорна, і не рухома, наче заповнена не водою а дьогтем. Плато нагнувся, щоб долонею зачерпнути води, та Карол вчасно його зупинив.

– -- Ная вилила в цю воду, Темхусове зілля, а ти туди руку суєш.

– -- Вибач, я не подумав.

– -- Не вибачайся, а дякуй. Ти ж не мою руку туди пхав.

Карол присів на камінь і замислився. Товариші йому не заважали. Потім чарівник пройшовся берегом , наче щось шукаючи. Він підняв невеликого каменя, розміром з кулак, покрутив у ручі, і відкинув. Підібрав інший, набагато більший і важчий. Він ретельно роздивився його з усіх боків. Він був майже ідеально круглої форми. Нарешті чарівник звернувся до друзів.

– -- Плато, ти зможеш цім каменем вцілити у саму середину озера?

Болтник підійшов, зважив каменя у руці.

– -- Такого, я і на інший берег можу перекинути.

– -- Мені не потрібно на інший берег, потрібно точно на середину.

– -- Я спробую.

– -- Буде лише одна спроба.

Здоровань знизав плечима.

– -- Якщо це так важливо, це можу зробити я.
– -- обізвався Фавст.

– -- Пробач друже. Я забув про твої крила. Втрапити якраз в середину дуже важливо.

– -- Це ж чому? Що ти вигадав?---- поцікавився вугляр.

– -- Мені на думку прийшло лише одне. Коли ми перетинаємо кордон між світами, то використовуємо або вже діючий прохід, або створюємо такий за допомогою сфери переміщення і закляття.

– -- Але ж у нас немає сфери.

– -- Оцей камінь нам її замінить. Я заставлю з допомогою нехитрих чар його засяяти.

– -- Ну якщо це єдине що ми зможемо, то давай спробуємо.

– -- Фавсте, візьми камінь в руки. Коли він почне сяяти лети на середину, але одразу не кидай, дочекайся коли я махну рукою. Тоді пускай і зразу відлітай.

Крілокс кивнув головою.

– -- І не забудь, в нас одна, лише одна спроба.

– -- Не хвилюйся я все зрозумів. Починай.

Фавст не підвів. Коли камін засвітився теплим, жовтим світлом, він злетів над озером і зупинився в очікуванні, лише час від часу змахував великими крилами. Чарівник шепотів закляття, і ось він махнув рукою, камін упав у воду. Його сяйво поступово зникло в глибині, а вода навіть не сколихнулась. Карол в розпачі сів на березі , обхопив голову руками і втупив свій погляд в нерухому гладь озера. Повільно перед його очима пропливла дерев’яна тріска. Спочатку чарівник не звернув на неї уваги. Та за мить вскочив на ноги і пішов за нею навздогін. Переслідуючи тріску він обійшов Чорне озеро навколо, а вона пливла все швидше і швидше.

– -- Друзі мої, озеро зрушило, вода почала обертатися. Це означає що скоро повинен утворитися вир.

– -- То значить у нас все вийшло.
– -- аж підскочив від радості Івер.

– -- Треба трохи почекати.

Вода рухалась все швидше. В центрі озера утворилась воронка, вона засмоктувала в своє чорне нутро все що потрапляло у воду. Мандрівники не відривали від неї погляду. І ось стовп світла вирвався з неї і врізався у похмуре криваво – червоне небо, пробивши в ньому світлу пляму. Пляма збільшувалась на очах, осяюючи все навколо теплим, золотавим світлом. Невідома, могутня сила повертала Містерію в первісний стан. Розрізнені уламки злились в одне ціле. Зазеленіли трави, розквітли квіти. Звідкись з глибин землі, пробила собі шлях прозора, чиста вода, задзюркотіла веселими джерелами, і наповнила цей оновлений світ свіжістю і прохолодою.

– -- Яка краса! Такого я не бачив, коли ми тут були вперше.
– -- у захваті видихнув з себе Теймур.

Карол відчув на собі по сторонній погляд, обернувся на нього, і побачив королеву Наю. Вона дивилась на нього з вдячністю, і посміхалась. Її образ був пронизаний срібним сяйвом.

– -- Це мій світ. Ти повернув його мені. Дякую тобі, чарівнику.

– -- Прошу.
– -- відповів їй Карол і теж посміхнувся.

Чоловіки відшукали печеру, де залишили своїх подруг. Хета чикала їх на зовні. В неї був такий схвильований і загадковий вигляд. Що чоловіків розібрала цікавість, що могло такого статися, щоб ця жіночка так змінилася. Одного відновлення Містерії було тут замало. Хета поманила їх в середину. Перла сиділа на лежаку і тримала в руках малесенький згорток. Посміхаючись вона простягла його Фавсту. Це був новонароджений морфін. Маля мружилось від світла кліпаючи оченятами і смішно кривлялось. За спиною в нього виблискували ще не розправлені, прозорі крильця. Морфін простяг вперед тоненькі рученята і вчепився ними у палиць, що йому простяг крілокс. Крильця за його спиною затріпотіли і розгорнулись. Маленька істота наче метелик спурхнула з Фавстової руки і закружляла по печері. Морфін облетів всіх присутніх, наче знайомлячись і опустився на коліна до Перли.

– -- Здається він признає в тобі свою матусю.
– -- з ніжністю промовив крілокс.

– -- Це чудово, що з відродженням Містерії, народилося і нове створіння. Цей світ не буде пусткою, це народилася його нова історія.
– -- сказав Карол.
– --- Та нам потрібно повертатись. Бахтар нас не чикатиме, він вже скоро буде у цілі, його треба випередити.

– -- Я лишаюсь тут.
– -- несподівано для всіх, висловилась Перла.

Кілько пар очей дивились на неї в очікуванні пояснення.

– -- Скоро на світ з’являться інші малюки, за ними потрібно комусь наглядати.

– -- Перло, морфіни з самого народження можуть про себе подбати. Поглянь на цього. Карол ткнув пальцем у дитинча. Від народження малого на пройшло і кількох годин, а він сидячи на корзині уплітав за обидві щоки якийсь овоч.

– -- Є ще дещо. Я багато років шукала місця, яке могла б назвати своєю домівкою, і здається нарешті знайшла. Я не хочу полишати цей світ, бо відчуваю з ним якесь єднання. Дякую вам, друзі мої, що привели мене сюди.