Це дорога від окупації,по ній іде чоловік.Танки горять край дороги,і все навкруги мовчазне.Цей чоловік — твердий,він уже пройшов пекло,і він готовий пройти знову.Він може себе вдовольнитисамим життям,він знає ціну життю.Цей чоловік — мій народ.Танки горять по всьому обрію,і мій народ створює себе —я не знаю такої сили,котра може його зупинити.…Чоловік іде дорогою.Іде жменька попелу,що веде за руку дитину. Славмо.
Поезії з течки «Цинамон»
(Неопубліковані вірші, написані після 1991 року)
«Сніг, сніжиночки, віхола і зима…»
Сніг, сніжиночки, віхола і зималагідна, лагідна, лагідна, ла…Вільха і вільшаночка, ш'aвліявишиває вивірка ш'aлію.Лащиться куницею-горностаєм,вишиває женчика, вишиваєбілі цятки кігтиків на снігу,білі перепілочки на горбу.
Сузір'я Риб
Під запах смажених вугріввже виринає з діжок смальцюземля Сіндбада-мореплавцяі гострі щогли кораблів.І пташка Рох, котра на яйцяхсидить вже тисячі віків, —як проникає цей мотиву груди пишній полонянці.І вже нема ні сил, ні слів —лиш еротичний переспівясного спирту в чистій склянці.Що ж зробить той, котрий наспівв цю мить, цей лицар і факіртюремних брам, і цар поганців.
Сузір'я Лева
Під ніжний спів віолончелі«малина» тихо загула.Меланхолія і ділав ножах, фортуні і в постелі.І роздягатись доголавелить красуням lexпечери —панує тут Кривава Мері,а джунглі ходять довкола.І ходить сон коло вікон,і дозріває самогону барабанах револьверів.А шльондр веселий батальйонпідносить ніжки в унісонпід ніжний спів віолончелі.
Сузір'я Скорпіона
Горілку допиваємо і дноСтарого Міста оживає п’яно —з нових шинків, пивниць і ресторанівйде потолоч мусолити багно.І розквітає Ружа-Несміяна —ламкі пелюстки і густе вино,і старовинне золоте ряднона незворушних хвилях Океану.І та, що в піні. Та, що з піни йдеі простягає гроно молодедо скинутого в безвість гарнізону,відімкне браму, мов курок зведе, —і знову зникне в темнім небі, десамотньо блимає сузір’я Скорпіона.
Сузір'я Діви
Спадає сукня. З білих пліч,мов збурена вода стікає.І б'є потужним водограємблакитне сяйво з ясних віч.Білизна ж плавно відлітаєв м'яку, гарячу, звільглу ніч —розводить ноги, рев сторічу тіло владно проникає.І той, що входить, розсуваєлаштунки дійства, щоб навзаємритмічну розгойдати січ,в якій живіт є морем-гаєм,із піхов меч не вилізаєі б'є блакитне сяйво з віч.
Новий рік
«Вовчик-братик і лисичка-сестричка». —Тиша, вечір. Падає сніг.Іскри-іскорки ледь спалахнули.Поїзд їде. Сніг, білий сніг.Вітер, віхола, заметілі.Білі вогники і золоті.Дзеньки дзвоників і заметілі,Іскри світла у кришталі.Запах лісу і чобіточки.Вікна. Паморозь. Білий світ.Сніг. На вулиці. ЗарипілиСосни й саночки. Вітер. Сміх.Тиша, вогники і кружеляння.Сніг. Сніжиночки. Білий світ.Їдуть саночки. Ліс. Кохання.Мила. Мила. І білий світ.
«Зажебонів світанок крізь гардини…»
Зажебонів світанок крізь гардини —озвався півень — каламуть пройшла —і в тишині зацокали краплини —трави, зелаі яструба.І ледве день — і ледве невагомо —і ледве сутінь — і заледве назавжди —ввійти в поламке коло пантеону —де сон, богиі яструби.
МУЗИКА СОНЯЧНОГО ЛІТА
1. «Був час італійських пісень.»
Був час італійських пісень.Час, коли все — дзень-дзелень.Море було і дівчина та —вся золота-золота.Сніжисті гори. Небо прозоре.Море. Марина. Amore.
2. «Не було листів.»
Не було листів.Не було дзвінків.Не було шепітливих слів.Лиш мовчанняна прощання,тільки погляд говорив.в каруселі веремійжуравлині клини мрійбризки сонця розкотилипо алеї золотій.
«У моєї дружини…»
У моєї дружиниподерся сандалик —сідаю лагодити,сідаю ремонтувати.Доки майструю,доки мудрую,отримую прочуханку:ще б пак: подерся сандалик.— Як цього капосного сандаликавідремонтувати? — питаю дружину.— Ніяк! — каже —треба дружину поцілувати,бо вже капосний сандаликвід-ре-мон-то-ва-ний!
«Дзвенів цей світ…»
Дзвенів цей світ,дзвеніла далечіньі сум дзвенівтеплом тонкої ниті.Надходить літо, із незграбних слівтакий видобувається мотив,що треба знові мріяти, і жити.
«Він був геть зболений, але…»
Він був геть зболений, аленас протинало й розтиналойого скажене кабаре.Його призначили на час,та він ударив — не прогавив —і збурив повені і нас.Йому везло — кришталь і злов цих поселилися покоях,а нас, тверезих, не було.Був трунок і вода, а ще —домашні дами без піжамиі погляд злий через плече.