Орлине гніздо.Сходи нагору ведуть,гілля дерев над нимисклепіння гнучке утворює,в затінку їхньомубронза мечів потемніла від крові.Бронзу щитів змикаємо,облич наших — не видно,ми ж — бачимо все:стріли дзвенять, від щитів відбиваючись,падають в куряву на сходах.Дерево стріл —чорне, важке, задушне,мов коси рабинь візантійських.Гнучкий, наче рись, наш прапорвгору повзе,понурих стріл уникаючи.Шерсть рисіпахне лісом ранковим,очі рисіпалають синім вогнем:ми луки тугі піднімаємо,стріли дзвінкі лісовікрізь зелене сплетіння гілок,наче дикі бджоли, дзижчать.Щити на плече закинувши,вгору ідемо,мечі на ходу витираємо.Світ у долині —ясен,і переможцям —слава.
5. «Присмерк за вежами…»
Присмерк за вежами —мивід юності ідемо:давніх друзівледь впізнаю —щось інше нас нині об’єднує.О нескінченний стрійвічного рушення посполитого:стриманий шурхіт слів,сніг непорушний на вежахі в суворому світлівродливі обличчя княжичів.Всесвіт над нами —наче тінь снігопаду, алена засипаному снігом континентілюдина збудує дім,людина утвердить себе.В центрі Всесвіту —планета людей,цей залізний і жорстокий світ,світ красивий,гідний того,щоб в ньому жити.
Під ясним сонцем
Пісня сонцю
І повітря — легке,і зола — легка,і сліди від вогнів —легкі:у вогні — вода,у вогні — орда,і заграва —на обрії.(Прийшли три князі,три мечі при нозі —три соколи в піднебессі) Дажбог(Закурили дими,підняли доми —підняли нас князі) ДажбогІ повітря — легке,і зола — легка,і сліди від вогнів —легкі:у вогні — вода,у вогні — орда,і заграва — на обрії.
АРІЇ
Цикл
1. «Коли білі баранці хмар…»
Коли білі баранці хмаркотяться безладною отарою на схід,ми ідемо назустріч сонцю,дзвінкі від спеки і камінного пилу,що лишається в складках одягу.Холодна вода водограївкуриться під копитами коней,вечірнє сонце,наче червоний кетяг винограду,зависає над бійницями веж із жовтої цегли,і легкі полотняні наметина мовчазних майданах Міставітер пахощами садів наповнює,а в освітлених місяцем завулкахжінки повільно з тісної білизни виходятьі, білі стегна звільнивши,білими гарячими ногамипрагнуть спіймати безмежну ніч,сплітаючи їх у нас за спиною.І якщо ми приходимо вічнимивершниками,ми нашу волюпо колодочку вбиваємо у Схід.
2. «В той час, як у горах червоних…»
В той час,як у горах червоних,де сивий цупкий чагарникобступає прозорі джерела,нам починають снитися слов’янські зорі,ми заливаємо зі шкіряних відернаші багаття,які блищать між скелями,наче діаманти в скриньці,і морди наших конейпочинають дивитись на захід.І коли нарештіми сходимо з сідел,жінки білими паруючими животамипритискаються до наших потемнілих обличі своє голе і жадібне тілокидають нам в руки.
3. «Жінки — білі, м’які і мокрі…»
Жінки — білі, м’які і мокрі —поруч з чорним камінням битих дорігрожевими і теплими грудьмита міцними вологими стегнамитруться об наші плечі, животи і коліна.І ще довго-довго по тому,як затихає луна наших гордих пісенькрай спадаючої куряви на шляху,жінки з розкинутими ногамизберігають на собінаші втиснені обриси.
ДАЛЕКЕ
Цикл
1. «Корови ідуть крізь сонце…»
Корови ідуть крізь сонце,і від золотого левау них —золотаві очіі молоко золоте:Вої в гострих шоломахслухають пісню медулуки тугі на плечах —як вигнуті роги биківЛетить джмільначе змій —покотилося теля,мов котигорошокА мальви цвітутьмальовано
2. «Були дерева тужаві…»
Були дерева тужавіа ночі — імлавібула тихою зорянадвечірня:ішли волхви —сталиішли князі —сталиі варяги ішли —стали:а сурма сурмитьзаливається
3. «Садом ідеш струнка…»
Садом ідеш стрункаГолоси відпливаютьі вже тільки човнигострі носи свої спрямувалив багрянець небаі сині отари хвильЩе куряться руїни Трої:радій вродлива —пливе твій князьвесь у вогні золотомуЯсні димивдалині
4. «Літо, тепло і літепло…»
Літо, тепло і літепло —скільки вже часувитекло,скільки в зорі, на світанністято з плеча,на льотуЛипень і липам —ліпо,а ліпо ж чи буде, браття,нам на мечах стоятипліч-о-пліч на ДонуСкачуть мої куряни —курява, кров і рани —плачуть курви на вежах —скаче мій курський полкВолиться —не зневолиться:там, де туркоче горлиця,через тисячоліттяскаче мій курський полк
5. «Яблуні — білі-білі…»
Яблуні — білі-білібілий світ — білий-білий —як ти ідеш полельом,білою ланею,в білімПоволі-полельомпавою, ланею — лелія,лелія снігова
6. «Це буде містика і дим…»
Це буде містика і димважкий і сизий,що над намипливе тягучими ключамиі вічним змієм молодимА далі буде яв і сонякий усіх їхзаколишеза вежі ввійде тихше й тихшеі переріже гарнізонА потім буде тінь і саді сонця золотоі славаі в дів — прозорі покривала,і жодного шляху назад
ПРИГОДА
Цикл
1. «Пішли отари попасом…»
Пішли отари попасом,вже й не отари, а курява,а де була курява —там сніг ниніПішли коники ступою —перса твої разкрилися —два пуп’янки, два човники,дві лакоминки,а все ж —сніг ниніПішли яструби перевальцемстала мене туга переймати,стріли мене твої очі —два ягнятка голубенькі,кажуть:— Сніг нині