Руки сірником освітитив кімнаті мовчазнійі раптом побачити дорогу між пагорбами,де рудуватий пилкопита коней окутує,коли зелена течія Дніпразабирає повільно найкращихз комонної історіївартових наших веж.І ніжність раптову відчутидо жінки,що дивилася повз малий вогникдесь дуже далеко,зі спокійною впевненістювсіх,кого люблять.
5. «Перейди крізь вогонь, що спалив…»
Перейди крізь вогонь, що спаливтих, що поруч з тобою якось ішлипо коліна в тумані ранковому.Перейди крізь вогонь,що мовчазними всіх зробиві суворість лишив на всьому.А потім,дивлячись на обличчя милих в далині,намалюй освітлене вночі місто —мармурового хруща на своїй долоні.
ЗАМАЛЬОВКИ
Цикл
1. Далеко-далеко за містом
Розіп’ясти над шляхом старий намет,з дерев'яних ящиків збити стіл.Провінційний солодкий мед,провінційна гіркава сіль.Негамірні шляхи, в імлі —дерево вільха і без.Наші долі — штрихи легкіна шорсткім полотні небес.
2. Бездіяльний вечір (В старому Києві)
Сніг, що падає на волосся, на руки,кружляє навколо ліхтарів,намітає кучугурибіля під’їздіві навколо трамвайних колій…Сніг,що як іскри багаття вночібіля озера з жовтими квітами.І треба мовчатипро нашу неймовірну молодість,бо сьогодні —день снігу.День віршів —потім.
3. Чекання (В старому Києві)
Кав’ярня в підвальчику.Якщо захотіти,то можна побачити з її віконвесь світ.(Дівчино, одну каву.Чому ви сьогодні така сумна?Київ треба малювати чистими фарбами,дерева — зелені,будинки — жовті,небо — синє.)Наші печаліі наші радощіхто зрозуміє?В дівчат з кав’ярніне губи, а квіти. Ходи й зірви.(Ваша посмішка для мене —майже нічого.Просто сонце заходитьі сонце сходить.)Ця кав’ярня така терпка,як дітвацькі сльози.Я пішов би звідси,та на всіх дорогах —велике, безмежне небо над головами.
4. Світ (Епічний настрій)
Сотні ниток зв’язало нас.Голуби,що туркочуть на площах міста,очі коханої,гіркуваті вишні з Олегової гори.Ти озиваєшся до менеголосом людей нашого кварталу —слюсарів,водіїв,вантажників.Я шукаю тебе в кав’ярняхі бібліотеках,в рядках віршів,у барвах картин.Про тебе я думав,коли мені було важко.І задля тебе заводив мову з кожним,хто траплявся мені на дорозі.…на світанку земля — в тумані,наче оголена жінкапід простирадлом.
5. Увечері на вокзалі
Безповоротність несказаних сліві недописані вірші — як поїзди,що мають зараз вирушати.…і нічого,крім жахливої порожнечіі найпрекрасніших облична пероні,що відпливає.
6. П'ючи вино
Прозорий келих,кришталевий, з ниточками сонця,золота тінь на столі,як остання згадкапро тих моряків,що не вернулися з країни орхідей.Морем пахнуть твої губи.
7. Стрільби
Вдень,під пекучим сонцем,у вигорілому, шорсткому хебеавтомат повільно піднятиі з приємністю впізнати щокоюлаковану прохолоду його прикладу,щоб через митьтільки стукіт його гарячого серцятримати в руках.
8. Каяла
3 холодною люттюкинутий під ноги пожухлий степ з тонкоюсмужкою води на сході.І почорнілі русичі,що ідуть довгими пружними колонами,схожі на гору,яка шукає Магомета.О земле наша,уже за шоломами єси.
9. Ностальгія
Розгорнуте віяло дощуі старозавітне мовчання дахівобраз чорного кота на щоглівитворити в уявіразом з посмішкоюна зухвалому обличчі котаі корсарським бригом…і слухати легендарне падіннядощових крапель
Він іде брукованим провулком,перебираючи в кишені скобки від рогатки,непримиренний ворог цукерок і морозива,іде і насвистує,штурхаючи подертими бігавкамибляшанку з-під консервів.Не знаючи, що назавтрайому доведеться дивитись на цей світі любити його.Він іде до чогось далекого,як легенда.
12. Тиша в червоному (В старому Києві)
Залишиться чорна тонка лініятам, де закінчиться вулицяі захід сонця випливе, червоний і теплий.Грубий, нерівний бруквайлувато хитатиме ваговози,катаючи в кузовахпорожні залізні діжки.Залишиться вулиця,декорована синіми кетягами винограду,і важкі ваговози,що повзуть наче закривавлені черепахи.
13. Такий собі малюнок
Восени,коли скло темніє,і дерева — з легкого скла,і річка — з чорного скла,ми відчиняємо двері під’їздіві на зачовганих сходахбачимо скляні тіні людей,перевішені через бильця:і тоді в димусходить сонце.І вже(золоте в суворому)проростає трава,й, поєднуючи неможливе,із нас народжується світло,і ми вирушаємо на прощудо беріз деревських,обережно,щоб не зачепитискляних контурів Міста.