Чтение онлайн

* * *

Поховані чорнобильські ліси!

Не забувайте наші голоси.

* * *

Прийшов у місто дуже гарний лось.

У надвечір’ї деревом здавався.

Сказали люди: — Це нам так здалось, —

і через те ніхто не здивувався.

А що такого? Лосі нам рідня.

Креснув рогами — як трамвайні дуги.

Він, може, йшов до мене навмання —

з моїх лісів, з чорнобильської туги.

* * *

В минулому у нас відняли майбутнє.

В майбутньому нам віддадуть минуле.

А де ж наше життя сьогочасне?!

* * *

Таке століття — навіть зрячі йдуть наосліп.

* * *

Так багато попелу на світі,

що він уже не стукає в груди людства.

* * *

Імперія — гріховність і верховність.

Іови націй в череві кита.

Проникливі балачки про духовність.

і шовінізму чорна блекота.

* * *

Не хочу грати жодної з ролей

у цьому сатанинському спектаклі.

* * *

Куди подітись від політики?

Залізла в душі нам по ліктики.

Базарна баба, перепродуха.

Блудяжниця, була і є.

Грабує душі нам без продиху,

на чорних ринках продає.

* * *

Я на планеті дерево людське.

Мене весь час підрубують під корінь.

* * *

В мені щодня вбивають Україну.

* * *

Вночі із хаосу безсоння,

коли мій Всесвіт ожива —

як срібні птиці вилітають

ще неприборкані слова.

За день банальностей і фальшу

ото піднімеш стільки тонн, —

що не напишеш, що не скажеш,

«Не те!» — застогне камертон.

А день схитне свою орбіту.

Вступає ніч в свої права.

І Хтось диктує з-понад світу

непередбачені слова.

* * *

Доповнення до античних джерел:

нашого Прометея клював двоглавий орел.

* * *

Ми — сталкери на власній Батьківщині.

* * *

Не бачу обличчя істини,

воно спотворене болем.

* * *

Держави, уряди, вожді... Вожді, міністри,

Генерали...

Не розраховуй на життя, вони уже його забрали.

* * *

Ой, осінь, осінь, барви чудотворні!

Як журавлі кричать твої: «Курли!»

Які минають люди неповторні!

Хоч би іще хоч трошки побули!

Уже дерева — як рогаті олені.

Останнє листя облітає з крон.

Душа стоїть у пам’яті як в повені.

І тільки світить бакени Харон.

* * *

Моє життя — в скарбницю горя внесок.

Заплачено сповна — за все, за все, за все.

Душа — як храм з очима древніх фресок.

Все бачить. Все мовчить. Все далі понесе.

«Літературна Україна», 14 жовтня 1993 р.

"Коти, зайці, ведмедики, лисиці"

* * *

Коти, зайці, ведмедики, лисиці,

рожева мавпа і зелений слон, —

мій зоопарк, і плюшевий, і ситцевий,

і черепаха, взута в поролон.

Їм в шафі тісно, а куди подіти?

У світі теж — там криза, там війна.

І діти виросли, вони уже не діти.

А я люблю зеленого слона.

Він гарний слон, у квіточки і в цятки.

Тут навіть є шовковий леопард.

А вже століття навіть не двадцяте,

ну, але то вже інший зоопарк.

Там все хтось в когось цілиться наосліп,

ніякі звірства вже не дивина.

Великий світ. І діти вже дорослі.

А я люблю зеленого слона.

27.05.2011

«Мадонна перехресть», 2011 р.

"Кохання, вірність — істини одвічні"

* * *

Кохання, вірність —

істини одвічні.

Створили їх іще до нас, давно.

А ми...

Що ж ми?

Лиш випадкові стрічні.

Яке гірке,

яке гірке вино!

А треба пити. То хороший звичай.

Його створили теж до нас, давно...

За нашу зустріч!

За прощання наше!

Яке гірке,

яке гірке вино!

«Мандрівки серця», 1961 р.

"Кощій Безсмертний зону стереже"

* * *

Кощій Безсмертний зону стереже.

Котигорошко зайця переймає.

А Колобок питається: — Невже