Лірникові думи
Шрифт:
XXVII
Матір божа тогді спала На горі Оливній, І над нею сни снувались І страшні, і дивні. І прийшов до неї господь, Став її питати: «Ой чи спиш ти, чи ти чуєш, Рідна моя мати?» «Ой, спала я, милий сину, Спала, та збудилась, І о тобі, все о тобі Річ страшная снилась. Виділа я, що ти, сину, У саду молився, Що опівночі з жидами Іуда явився. І зв’язали тобі, сину, Пречистії руки І повели до Кайяфи На страшнії муки. Тебе збили, ісплювали, К стовпу прикували І вінок терновий сплели І коронували. І із голови твоєї Страшно кров спливала, І плоть твоя пресвятая, Як кора, спадала. А потому, на Голгофі, [25] До хреста прибили І ребро твоє святеє Копієм пробили...» «Все те правда, - господь каже, - Все те живо буде: Все те маю я терпіти За мир і за люди!» 25
– гора в Єрусалимі, на якій нібито розп’ято Ісуса Христа. В ті часи була за межами міста.
XXVІІІ
Наступає жильний вечір [26] Сонечко згасає, І апостолів до себе Господь зазиває. І зійшлися всі дванадцять. Просить господь сісти І зачав вечерю тайну З ними разом їсти. Повечеряв разом з ними, Зо всіма простився І пішов від них до саду, І в саду молився. І молився... і кровавий З него піт котився. Аж опівночі з жидами Іуда явився. І невірнії зв'язали Христу-богу руки, І повели до Кайафи На страшнії муки. Стали бити і плювати, До стовпа кували І на голову пречисту Тернину наклали. І струями по всім тілі Кров його спливала, І плоть його пресвятая, Як кора, спадала... Аж приходить і Іуда, Як глянув на муки - Грішми в землю, а сам плаче, Ходить, ломить руки. Наостаток з того жалю Прибігає к лісу, І у лісі на осиці Віддав душу бісу. 26
– Жильний вечір - перший понеділок великого посту.
XXIX
А тим часом на Голгофу, Стали бога вести І звалили хрест на него І казали нести. І іде він, і несе хрест, Силоньки немає: Що пройде їднії гони - Да й із ніг спадає. І за брамою звалився, І не може встати. Аж несе їден убогий Яйця продавати. І кладе він їх під браму, Бога підіймає. Підіймає і хрест тяжкий Нести помагає. От і сама Гологофа, Вбогий повернувся... Коли гляне... його кошик Злотом нагорнувся. Да і яйця межи злотом Були - не пропали, Ще й, на диво,- крашанками Й писанками стали. І відтогді стали й люде Писанки писати. І в Великдень всіх знайомих Ними дарувати. А тим часом на Голгофі Хрест уґрунтували І на нему Христа-бога Страшно розіпняли. Розіпняли... руки й ноги Цвяхами прибили І ребро його святеє Копієм пробили. XXX
Тяжко мучиться наш господь, Тяжко умирає, І із жалю все замовкло, Голосу не має. Тілько горобці погані Понад хрест літали, І літали, і скакали, І «жив-жив» кричали. Терпів господь милосердний, Далі став казати: «Всяку птицю я приймаю, Буду доглядати. Горобця лиш не догляну І не нагодую. І нечистому на волю Погань ту дарую». І узяв їх чорт у руки, Да і доглядає, І на Семена [27] мірками Всіх переміряє. Міряє їх в очереті І мірчук збирає, І дну міру зоставляє, Дев'ять мір пускає. І від Семена до весни, То і діти знають, Горобці всі табунами По світі літають. 27
– за церковним календарем 14 вересня.
XXXI
Вмер господь, а божа мати Над морем сиділа. Над морем вона сиділа, Суху рибу їла. Аж приходить Петро з Павлом: «Вставай, божа мати, Іди сина з хреста зняти, Зняти, поховати». Як почула божа мати - Руки ізломила І сухої половину Риби опустила. І ожила та півриба, І досі ведеться. І та риба в нас, хрещених, Камбалою зветься. І приходить божа мати, З хреста сина зняла, Плащаницею покрила, В гріб камінний вклала. В гріб уклала і над гробом Страшно голосила, Доки стража того гробу Камнем не закрила. Стража камінь привалила, Печать приложила І край гробу поставала, Вогонь розложила. На діяння [28] і в нас про те Хлопці споминають: Цілу нічку коло церкви Вогню не згашають. 28
– Діяння святих апостолів - субота перед Великоднем.
XXXIІ
От субота і минає, Північ наступає, Стоїть стража коло гробу, Думоньку гадає... Лиш минута за опівніч - Вдруг печатка рветься, Камінь з гробу підійнявся І об землю б'ється. Засіяло кругом гробу, Стража утікає. І господь наш і спаситель З гробу воскресає. І настав святий Великдень, Цілая неділя: Всюди радість, всюди празник І душі весілля. І відвідав господь матір, І усіх як треба, І на шостії неділі Вознісся до неба. І вознісся бог на небо, А ми тут жиємо; Но колись і ми на небі З господом будемо. Тілько богу тра молитись, Як годиться, жити, І святую волю божу Від душі чинити. (9-12 листопада 1856 р.)
Поделиться с друзьями: