Чтение онлайн

Роззирнувшись, він пірнув у підземний перехід і виринув назад за якусь мить не з букетом - з оберемком троянд. Людмила щасливо засміялася.

– В принципі здорова чоловіча реакція. Правда, вчать хорошим манерам різні фільми, в основному - старі радянські, про колгосп чи романтиків-студентів.

– В кіно прийнято негайно відзначати такі події. Куди поїдемо?

– Ми вже все забули?

Справді. Рибалка спохмурнів. Наступного дня після стрілянини, коли Малий доставив тиху й покірну Оксану додому, а Рибалка назирав за ним, помітив - від дому причепився "хвіст". Малого новина не надто засмутила: "Коли вони захочуть пасти мене постійно, здохнуть після першої ж доби, козли. Не страшно, зуби поламають. Ось ти обережним будь". Це Олег знав і без чужих поряд, тому навіть перестав приходити до Людмили додому: він оцінював здібності розлюченого поразкою Жигуна об`єктивно, тому цілком міг припустити, що консьєржі отримали по дрібній зеленій купюрі і ще отримають після того, як вкажуть Людмилиного хахаля. Досвід опера підказував - дідусі та бабусі знають все, більш надійної агентури годі шукати. Тому коханці зустрічалися поки що, ніби підпільники або сектанти, Людмила за цих кілька днів освоїла науку рубки "хвостів", обох дорослих людей такий стан речей дратував. Та вони дійшли спільної думки: поки що обережність мусить бути граничною.

– Ксені скажемо?

– Сама як думаєш?

– Поняття не маю. Знаєш, я теж вперше в ситуації, коли треба повідомити рідну доньку, шістнадцятирічну дівчину, вже скоро два місяці як вагітну від справжнісінького вибздика і планує народжувати без батька, що мама теж, вибачте на слові, підзалетіла, народить від коханця братика чи сестричку, а стане бабусею за два місяці до того, як народить сама. Уяви картину: бабуся годує грудями власне немовля, рідного братика доньчиного дитинчати. Може мені...

– Думати забудь. Людо, я хочу цієї дитини. А наші стосунки...

– Не поспішай... Олежко, я не знаю, не певна... Боюся... Ці всі стеження, нічого ж зробити не можна.

– Придумається. Треба мені мізками поворушити. Можна переловити цю гоп-компанію по одному і передушити тихцем по темних кутках.

– Тьфу на тебе, садюга! Ти справді здатен на це?

– О-о, ви мене, дєвушка, погано знаєте. Я б навіть сказав - зле знаєте! Адже ви моя жінка з моєю дитиною, горе тому, хто хоч кашляне без дозволу у ваш бік.

– Перестань, я серйозно.

– І я. Можна спробувати фаснути на них знайомого тобі Малого, лишилося придумати, як саме. Слухай, це мої проблеми. Мене інше хвилює. Наші стосунки якось би облагородити чи що...

– Фу, юначе, дуже брутально. Ви хочете одружитися, мой той пацан, по зальоту?

– Я просто хочу взяти з вами, дєвушка, законний шлюб.

– Мусимо почекати, хоч трохи. Оксана... Вона змінилася за останні тижні. Кілька таких потрясінь, вона розповідала про той бункер чи де там її тримали... Бр-р-р, сволота!

Рибалка вирішив за краще не казати Людмилі про нові пікантні обставини. Про прямий зв`язок Жигуна з його шефом, Савицьким. І виходить, рухається Карась по ще тоншому, аніж Людмила з Оксаною, вагітні мама з донькою, льоду. Відтак йому не лише не можна провалюватися самому, а ще й утримати обох жінок. Між тим розколоти його можуть у будь-яку хвилину, причому абсолютно випадково. Звичайно, в обличчя не впізнають, ніхто його не бачив толком, але ж зафіксують поряд з Людмилою незнайомого чоловіка, прокачають його, два і два Жигун складати вміє, судячи з усього, дуже добре. Жити постійно під дамокловим мечем, особливо в світлі останніх подій, несолідно дорослим людям. Хіба...

– Ви мені відмовляєте, дєвушка? Підносите гарбуза, за давнім українським звичаєм?

– Просто пропоную почекати. Кінець кінцем зареєструватися. Поставити оті формальні штампики в паспортах тепер просто. Але, - Людмила повела плечима, сторожко роззирнулася довкола, - якось незатишно, знаєш... Відчуваю на собі сторонні погляди. Чи це нервове?

– Навряд. Ти все правильно відчуваєш, - хоча зараз вони сиділи у невеличкому затишному ресторанчику, почуваючи себе в цілковитій безпеці. Від ймовірного "хвоста" Олег відчепився в місті, для цього довелося перехоплювати Людину в підземці між станціями "Площа Толстого" та "Палац спорту", народу там сновигає багато, позбавитися стеження можна запросто, що вони й зробили. При всьому бажанні Олег не міг переконати себе, що вони граються в дитячі ігри, просто забавляються - і одночасно вбачав у перманентній необхідності відриватися від стеження щось параноїдальне.
– Є в мене одна ідейка, щойно народилася. Перейдемо в контратаку. Спробуємо вирішити проблему раз і назавжди.

– Щось придумав?

– Ага. Оксана ж у нас з тобою наркоманка.

– До чого тут...

– Ну, її ж наказано було на голку посадити. На фіга - питання десяте. Навряд чи Жигун здогадувався про експерименти цього психа, пам`ятаєш, Оксана говорила, Водолаза, хіміка-самородка... Отже, наш друг Сергій Сергійович Жигун, консультант широкого профілю, глибоко переконаний, що хоч тут узяв реванш. Бач, він хоч так збирався повернути тобі доньку закінченою наркоманкою. Признається - потрібне лікування, великі проблеми. Не признається з якихось причин - ще більші проблеми, з квартири гроші та речі пропадати почнуть.

– Нехай собі думає! Ми ж їздили на обстеження, ніби все з нею в порядку, лише виявили снодійне, Ксені ж його конячими дозами згодовували... Чи вколювали. Без різниці.

– Кажу ж - ідея є. Пропоную не розчаровувати гаспадзіна Жигуна в його кращих сподіваннях. Без твоєї консультації не впораюся, ти ж геній банківської справи.

– Я тебе вже покохала, Рибалка, не треба сипати компліментами і дарувати квітку з коробкою недорогих цукерок. Періоду лестощів нам якось вдалося оминути.

– Послухай, що скажу, і оціни ідею. Категорії наступні: "реально", "не реально", "реально, але потребує доопрацювання", "теоретично реально, практично неможливо", "не реально, та спробувати можна".

– Інтригуєш. Давай, мені вже цікаво. Тільки ж я віднедавна маю право бути вредною, як усі вагітні жінки. І хвилювати мене не можна.

– Розумію, келих шампанського розслабляє, та побудь трошки серйозною. Готова?

– Завжди готова, - старий піонерський клич вона промовила пошепки.

Вислухавши Олега, жінка винесла вирок: "реально, але можуть застрелити". Рибалка заспокоїв її - не встигнуть, цей пункт він уже бере на себе.

А наступного ранку, коли Людмила вирішила почати підготовчий етап операції під умовною назвою "Помста придурків", їй подзвонив Рибалка з мобільного і повідомив: стеження знято. Принаймні, так йому здалося. І він не знає, добрий це знак чи поганий.

Оксана нарешті наважилася втекти з дому.

Не на завжди, звичайно. В її випадку під поняттям "втеча" дівчина розуміла звичайну можливість вийти за двері квартири. Проти того, аби сидіти вдома і нікуди не потикатися, вона особливо не заперечувала. Подібної слухняності вона сама за собою не помічала, аби не збрехати, років зо два поспіль, не кажучи вже про маму, яку переміни в поведінці доньки відверто тішили. Паралельно Оксана зробила чергове відкриття: виявляється потрапити під машину можна лише раз у житті, зате - назавжди. Пережита в ніжному віці дорожна аварія стає найпростішою універсальною відмазкою на всі випадки життя. Ось свіжий приклад - зі школою жодних проблем, мама попередила класного керівника про чергові ускладнення в дівчини і легко отримала для хворої індульгенцію на предмет пропуску занять. Тепер Оксана сиділа під замком та, як не дивно, зовсім не нудилася. Вона переживала нові, зовсім незнайомі відчуття.

Вона ніколи б не подумала, що так усе повернеться. Але це таки трапилося. Материн коханець Олег Рибалка перестав викликати в неї відразу, негативні емоції, неприховану ненависть. З чим це пов`язано, вона не знала. Хоча відповідь видавалася простою і лежала, здається, на поверхні. Дівчині почав подобатися її рятівник. Усе закономірно, та Оксана саме не хотіла, аби все виявилося отак банально. Спочатку заважав і видавався повним козлом, а варто було спуститися за нею в підвал, вийти назустріч з виглядом визволителя, тримаючи автомат зграбно, мов позитивний герой американських бойовиків - і все, козлом чомусь бути перестав.