Чтение онлайн

– З мене кров витікає, мать твою!

– Вся не витече. Сам винен, казав же, дурню, аби не рипався. Років, питаю, скільки? Чи забув?

– Двадцять два.

– Дівчинці, яку в підвалі тримаєте, знаєш, скільки?

– Яку дівчинку і в якому..., - Патик не договорив. З усього видно, аж такого повороту теми він у жодному разі не очікував. Тому заперечував швидше за звичкою. Це його затинання остаточно переконало Рибалку в правильному напрямку своїх дій.

– Що там у тебе? Ти ж мене чимось налякати хотів? Пукавка, пугач? Мовчиш? Дівчину чим лякаєте? Собою? Не сказав би я, що такими, як ти, здоровими, сильними та симпотними, можна когось лякати. А ви ж ходите, такі здорові, сильні та симпотні, мать вашу, і не знає ніхто, що ось вона, скотина безрога, їде собі на "джипі" і дівчаток молоденьких викрадає, а потім трахає! Ґвалтує їх потім!
– Олег знову замахнувся, Патик автоматично смикнув головою, та бити передумав, опустив руку.
– Ви там постійно дівчаток у підвалі ґвалтуєте?

– Не чіпає її ніхто поки!
– зірвався на крик Патик.
– Я її в очі не бачив! Це через неї, значить, бл-лін!

– В очі не бачив?
– Олег знову поворухнув озброєною рукою.
– Дивися за дорогою, бо точно нічого не побачиш! Значить, ти зовсім її не бачив, тварюко?

– Ну, разок чи два...

– Що разок чи два?

– Бачив! Не я її привозив. Ми там взагалі не при ділах. Водолаз казав, її там за хазяїновим наказом на голку наштрикують!

Рибалка відчув раптом, як пополотнів. Кров відійшла від лиця, це помітив навіть у півтемряві салону Патик, котрий стежив за небезпечним пасажиром у дзеркальце. І злякався - вираз обличчя незнайомця відтепер нікому нічого доброго не обіцяв, особливо йому, Патикові, котрий сидить у небезпечній близькості від цього божевільного. Тому замовк і зосередився на керуванні машиною, їхати ж доводилося вже не з такою швидкістю, кермо крутити однією рукою.

Олег узяв себе в руки. Дві доби вагітну шістнадцятирічну дівчинку фарширують наркотиками за наказом Жигуна. Карась ніколи не уявляв себе в ролі бравого командос, такого собі "морського котика", але тепер він відчув у собі жагуче бажання нафарширувати усіх мешканців борделю "Затишок" свинцем.

– Жигун тепер там?

– Він був рано, по обіді поїхав кудись. Взагалі на ніч майже ніколи не залишається, у нього десь квартира в місті чи будинок за містом. Мало хто знає. Нам взагалі не положено...

– А знати про те, що дівчину саджають на голку, вам, підорам гнійним, положено? Сучара, от же ж сучара... Слухай сюди вухом, Патик, уважно тільки, старайся нічого не пропустити. Водолаз - це хто?

– Улюбленець хазяйський.

– Жигун гомик?

– Не в тому смислі... Рука болить...

– Хоре скиглити, бо зараз знову боляче зроблю!

– Водолаз, кликуха така. Бо в окулярах, чотириокий... Він хімік, робить для хазяїна різні препарати, ну, наркоту, звичайно. Ми там самі не ширяємося, так, іноді травку покурюємо, обслузі наркота взагалі заборонена. Хазяїн каже - дуріють від неї, на говно перетворюються, а йому, значить, говно не потрібне, це всі довкола нехай говном стають, коли так хочуть. Бо сутність у більшості людей така... Гидоту різну на всякому народці випробовують. Підвал для цього, власне, служить.

– Був там?

– Я хіба дурний? Там нерви міцніші треба. Людей, правда, звідти вивозили багато разів. Дійсно то вже не люди.

– Заїдемо на територію, підвезеш туди, де вхід у підвал. Спробуєш, мудило, ще хоч одного фортеля відколоти - застрелю, гадом буду. Тепер замовкни.

– Рука болить. Уже голова гуляє, цяточки стрибають...

– Нічого в тебе не стрибає, голова без того давно погулює, так що давай, крути. За моїми підрахунками, пройшло навиліт, крізь м`якоть. Без вийо, не так воно вже й болить. Дівчині, яка зараз сидить у підвалі, болить ще сильніше. І зрозумій, Юрко Патик, одну просту річ: після всього, що я тепер почув, шансів залишитися живим і не потрапити під гарячу руку в тебе нема. Окрім одного: провезти мене на територію "Затишку".

Патик вірив йому. Поворушив правою рукою - таки дійсно кістку не заділо, куля пройшла навкісно та наскрізь, біль був наче від глибокої ножової подряпини, не більше, і можна навіть допомагати лівій руці втримувати кермо. Дивно, але на його їзду досі ніхто не звернув уваги. Можливо, о на початку дев`ятої вечора патрулям не до "джипів", які рухаються дорогою обережно, утримуючись на належній швидкості. За цим допитом на ходу вони знову перетнули Київ наскрізь, виїхали за місто, а коли завернули в бік "Затишку", Патик поїхав дуже обережно. Коли машина подолала останній поворот і виїхала на фінішну пряму, просто перед брамою, що відділяла світ від моторошного "Затишку", Рибалка зсунувся донизу, примостився боком долі, автомат муляв йому під плече, заважав кругляш гранати в кишені джинсів. Нічого, вже не довго лишилося.

– Поперджаю, суко: в тебе я завжди вцілю. Без дурного ковбойства.

Юрко Патик нічого не відповів. Заїхавши під перехресні промені прожекторів, натягнув посмішку і махнув рукою охоронцям.

– Здоров! Ваш Карлсон повернувся!

– Чого це ти?

– Прикинь, в Ляльки, проститутки, критичні дні по рекламному, місячні по науці, облом по пацанячому! Так що я додому, мужики! Не хочеться містом крутитися, пригод на очко шукати! У нас же тут тихо сьогодні, відісплюся. Додому ж не можна, на підписці, стара казала - менти вже три рази приходили.

– Тобі б, Патик, менше треба в генделиках замість грошей ствола показувати!

– Ми з Вухом забили, що мені так наллють, забув хіба? Хто ж винен, що в залі пьяні менти зустрінуться, геройство показувати почнуть! Немає ж на дверях гадючників попереджень: у нас сьогодні менти гуляють. Таблички "Не палити" і "Приносити та розпивати заборонено" бачив. Мені знаєш яку історію один крутий дядя в камері розповів?

Граната муляла все дужче, Рибалка відчував - ще трохи, і він змушений буде поворухнутися, поміняти позу, а раз так - дати Патикові додатковий шанс.

– Ну?

– У одному відділенні міліцейському на Дарниці лягаві страховочний варіант собі придумали: нажеруться після роботи, а потім ідуть бандитів ловити. Налетять на першого-ліпшого перехожого, конфіскований ствол йому в кишеню, і раз - затримали озброєного злочинця. Їм пиятики відразу прощаються. Бо робота ефективна. Потім ствол знову конфіскують і так - по колу.

– Анекдот чи правда?

– Ніби правда. Бо вони потім ще далі пішли. Затримали дядька і записали в протоколі: "Цілився в кіоскера бойовим патроном від пістолета-кулемета Стєчкіна, видаючи його за пістолет-кулемен Стєчкіна і вимагаючи від кіоскера пляшку горілки та один блок цигарок "Парламент".

– Брешеш ти все. Це перебор уже.

– Ага, так і оцінили дії працівників міліції. Просто ствол-вєщдок, котрий у них був паличкою-виручалочкою, вони десь посіяли під цим сами ділом, тому знахабніли і вирішили по бєспрєдєлу з патроном погратися. Звичайно, так просто не минулося. Одного в дільничні списали, іншого перевели в патруль. Хто знає, може передовий досвід по всьому Києву передається і ми з Вухом налетіли на ментівську засідку.

– Давай, заїжджай, засідка... Любиш ти потриндіти, аби так від лягавих відмазувався, як оце тут язиком плещеш.

Повернення Патика, з усього видно, не викликало в охорони жодних підозр. "Джип" неквапом рушив уперед, тепер Олег зміг нарешті поворушитися, випростався, знову сів на сидіння.

– Ти чого правда з ними розпатякався?

– Баки забивав, аби не почали докладніше допитуватися. У мене правда умовний термін, замінили нари на підписку, а я звалив. Бач, проїхали.

– Де вхід у підвал?

– За будинком.

– Заїдеш туди. Вийдемо. Поведеш. З чимось не згоден?

Патик промовчав. Через вікно Олег побачив освітлені вікна красивого модерного двоповерхового особнячка, перед головним входом до якого вишикувалися машини в кілька рядів. Детальніше роздивлятися розважальний комплекс "Затишок" Рибалці було ніколи, та й не ставив він це собі на меті. Його більше цікавило бомбосховище. Він не хотів запізнитися.